Діана КЛОЧКО, «День»
I все-таки ми їх дивимося. Скільки було вилито отруйного сарказму! Наскільки
принизливі характеристики давалися глядачам, які «споживають» подібне!
А серіали, ці довгограючі платівки буднів, продовжують уже не так переможно,
однак досить упевнено втримувати верхні рядки рейтингів популярності. Біда
не в тому, що дивляться. Запитання: «А який серіал дивитеся ви?» чомусь
примушує соромитися, неначе випитуємо щось вельми інтимне...
Олег
Сидор-Гiбелинда, завідуючий відділом візуального мистецтва часопису «Art
line»:
— Уранці серіали не дивлюся, вважаю за краще час «ясної голови» присвятити
читанню хороших книг. Увечері — дай Боже подивитися класичні фільми. Залишаються
вихідні: іноді дивлюся «Шпигунські пристрасті» або «Зелені гектари» — абсурд,
стьоб, тупість ситуацій і персонажів. Із задоволенням подивився б знову
«Сагу про Форсайтів», бачену ще в дитинстві, коли вона була вікном до «дорослого
світу».
Марина Бардик, працівник музею театрального мистецтва:
— Мої батьки-пенсіонери дивляться самостійний аналітичний детектив:
перемикаючи канали, звіряють подачу фактів у передачах новин, а потім,
переказуючи мені, розкручують пружини політінтриг. Більш-менш регулярно
дивлюся «Коломбо» й «Еркюля Пуаро»: подобається спокійний, грунтовний побут
і докладне пояснення мотивів злочину. Це класика психології. Російські
серіали пригнічують: чудові актори намагаються прикрити убозтво сюжету
й голу «правду життя», від якої й так нікуди подітися.
Кирило Бєлаш, дев’ятикласник математичного ліцею:
— Я люблю серіали, в яких кожна серія стає закінченою новелою. «Вавілон-5»,
«Вихор світів» або «Багс — електронні жучки»: є закінченість, динаміка
й технологічно цікавий світ. Моя десятирічна сестра Зоя дивиться практично
всі мультсеріали — від «Вінні Пуха» до «Патруля «Галактика», а мені подобаються
фантастичні ефекти. З «дорослих» — родинно дивимося «Альфа» й «Коломбо»:
їхній гумор зрозумілий, а висновки завжди несподівані.
Лада Волянюк, домогосподарка:
— Уранці, коли старший син іде до школи, а молодший грається після сніданку,
дивлюся «Доктор Квін» і «Район Мелроуз». Сімейні проблеми молодих пар і
готовність їх вирішувати за будь-яку ціну — це мені цікаве. Іноді вмикаю
«Фатальну спадщину», але цей фільм часто здається примітивним. Лиходійки
завжди розумні, а «хороші герої» — такі наївні тупаки.
Світлана Мільковицька, викладач композиції художньої школи:
— Для мене кіно — передусім візуальна інформація або акторська гра.
Тому серіали майже не дивлюся: сюжети стандартні, операторська робота нульова.
Інтер’єри й костюми цікавіші в історичних фільмах, але у нас вони — велика
рідкість. Мабуть, єдиний виняток — «Коломбо»: цей косоокий лейтенант поліції
в пом’ятому плащикові знає про життя все й, незважаючи на чарівність злочинців,
чітко вказує їм на моральні закони.
Дмитро Якименко, гравер банкнотної фабрики:
— У нашому цехові чоловіки переважно обговорюють політику й спорт —
це їхні серіали. Жінки — анекдоти «Полунички» й чергові переживання «тропіканок».
У кого життя системне, той і дивиться «систему», тільки з іншим знаком.
А мене приваблюють передусім особистості, котрі не вміщуються в «серійне
виробництво».
Отже, глядач вибирає серіали «нової хвилі», в яких все ще шукає забуття
ганебної «прози життя», а попутно й вирішує інтелектуальні загадки. Детектив,
трохи фантастики плюс психологічні колізії — такий рецепт успіху в телеглядачів.
Симптоматичним здається й пошук нового героя, в якому щасливо поєднуються
гумор і людські слабкості. Ймовірно, бажання втекти до «паралельної реальності»
вимагає створення інших просторів, відтісняючи на узбіччя інтересу глядачів
мелодрами й бойовики.
