Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Могло бути й гірше

Можна скільки завгодно їздити по Парижах і про щось говорити, але Путін робитиме те, що вважатиме за потрібне, незалежно від будь-яких зустрічей і домовленостей
20 грудня, 2019 - 12:49

В Україні продовжують обговорювати результати Паризької зустрічі президентів Зеленського й Путіна за участю лідерів Франції та Німеччини. Росія не поступилася ні на йоту. Зате Україна встигла зробити багато ризикованих кроків назустріч без будь-якої реальної взаємності. І війська відвела, і стріляти припинила (як і закликав В.Зеленський), і надзвичайно небезпечну для себе формулу Штайнмайера підписала, і особливий статус ОРДЛО на постійній основі пообіцяла.

А у відповідь РФ не взяла на себе жодних зобов’язань. Усього лише пообіцяла обмін військовополонених. Так це ж для України Сізіфова праця, чим більше ми звільнятимемо полонених і заручників, тим більше Путін їх захопить, постійно використовуючи для шантажу й викручування рук вищому керівництву України.

Зеленський зробив у Парижі низку гучних заяв, на кшталт того, що, мовляв, ніякої федералізації. Але ж особливий статус ОРДЛО — це і є початок федералізації. А тут іще й дуже впливовий Андрій Єрмак заявив, що ОРДЛО мають отримати більше прав, але ж в унітарній державі всі частини країни повинні мати рівні права й рівні обов’язки. А Путін вимагав внести особливий статус ОРДЛО до Конституції України й оголосити тотальну амністію всім бойовикам «ДНР/ЛНР». А ми ще не знаємо, про що говорили Зеленський і Путін під час особистої зустрічі. Які там могли бути «таємні протоколи» й усні домовленості. Цілком можливо, що нашого Президента Путін шантажував і залякував (якщо він таке практикував з Януковичем, то чому Зеленський має бути винятком?).

Українській «ваті» російський президент публічно й відкрито запропонував хабар — 25% знижки на ціну російського газу. Такі-от модифіковані 30 срібників за здачу України Кремлю. Можна скільки завгодно їздити по Парижах і про щось говорити, але Путін робитиме те, що вважатиме за потрібне, незалежно від будь-яких зустрічей і домовленостей. Його стратегічна мета (що залишається загадкою для Зе-команди) — ліквідація незалежної української держави — є незмінною.

Політолог Володимир Горбач розмірковував на телеканалі «Еспресо»: навіщо РФ так пристрасно вимагала відступу української армії у вигляді розведення військ? Щоб створити «дірки» в українській лінії оборони, через які завдати удару своїми рухомими з’єднаннями, створити українцям нові «котли». Це цілком відповідає стратегії гібридної війни за версією начальника генштабу російських збройних сил генерала Герасимова: удар-передих, удар-передих. Сьогодні у нас передих перед наступним російським ударом. До нього слід готуватися, не розслабляючись і не піддаючись на солодкі пісні московських «сирен».

Багато хто в українському суспільстві є наївним, не розуміючи  стратегічної мети Путіна, не бажаючи бачити грізні факти.

Приблизно такої ж позиції дотримується й Віталій Портников, який вважає великомасштабне російське вторгнення до України практично неминучим. У цій ситуації, як він вважає, Україна має лише двох справжніх союзників — це українська армія й український флот. Тому слід усіляко (навіть жертвуючи іміджем і популізмом) зміцнювати збройні сили, максимально підсилювати спецслужби та проводити морально-психологічну мобілізацію всього українського суспільства. Від російського нападу плазування не допоможе, капітуляція не врятує. Що може врятувати? Лише масова готовність в Україні до збройного опору, коли Путін побачить, що зазнає величезних втрат, що це йому не маленька Грузія.

Якщо ж у нього буде спокуса й шанс просуватися до Києва, практично не зустрічаючи опору, він піде вперед. Чи чинитимуть опір Зе-команда й Зе-виборці? Не знаю...

Путін теж, як мені здається, у їхній героїчний опір не вірить, а отже, є спокуса й шанс.

На «маленькому» телеканалі OBOZ-TV подивився інтерв’ю відомої Марусі Зверобій, на думку якої, вибори 2019 року виграли дезертири й ухильники від служби в армії. Вона розповіла, що одна її знайома дуже просила Марусю «відмазати» її сина від армії. Звіробій відмовилася. Потім вона дізналася, що ця пані разом з сином втекла за кордон, встигнувши до того проголосувати за Зеленського, але жити в завойованому ними «раю» чомусь не захотіли. А тепер з-за кордону втікачі пишуть у соцмережах гидоту про учасників АТО і ООС.

Промосковські «пацифісти» всіляко спекулюють на тому, що на війні гинуть наші люди. На жаль, це неминуче на будь-якій війні, а тим паче на тій, яку ми не починали. Але трагічна діалектика полягає в тому, що якщо українці припинять гинути за Україну, України не буде... Як там у поета: «Загинеш, згинеш, Україно, не стане й знаку на землі...» «Пацифісти» нібито дуже переживають за кожного загиблого і в ім’я порятунку окремих людей пропонують згубити країну. Щоб врятувати дерева, закликають спалити ліс. Нинішня морально-психологічна ситуація у суспільстві, що загрожує самому існуванню України, виникла не одразу. На жаль, Порошенко присипляв націю, надмірно заспокоював і захищав від засмучень, пов’язаних з війною. Це призвело до появи мільйонів українців, які «втомилися» від війни в телевізорі.

А тепер ДБР збирається притягнути Порошенка до відповідальності за статтею «державна зрада» (Мінські домовленості). Щоб судити Порошенка за такими звинуваченнями, влада, яка намагається це робити, сама з погляду українського патріотизму має бути на голову вищою за Порошенка, а вона поки що на дві голови нижча.

До речі, свого часу Янукович судив Тимошенко за газові угоди з Росією, щоб показати, що це Тимошенко поставила його у безвихідь, що зробила неминучою капітуляцію перед РФ («Харківські угоди» 2010 р.)

А тепер, назвавши Мінські домовленості «державною зрадою», нинішня влада хоче отримати карт-бланш на  капітуляцію? Мовляв, це Порошенко Мінськими домовленостями загнав нас у безвихідь, у форс-мажор і немає у нас іншої можливості, окрім як здатися Росії.

Янукович уже кидав до в’язниці Луценка й Тимошенко. Нічого, і один і друга спокійно живуть в Україні, «їдять компот». А де сам Віктор Федорович? До речі, майбутні прокурори, слідчі й судді теж по-різному можуть подивитися  і на розведення військ на Донбасі, і на імпорт електроенергії з РФ, і на газові операції... І на «милі витівки» пана Коломойського, і на його висуванців. А підписання в Мінську Кучмою вже за Зеленського смертельно небезпечної для України «формули Штайнмайера» — це як кваліфікувати?

Багато з’являється дуже неприємних сигналів. Закрився сайт «Миротворець», який давав відсіч російським інформаційним військам в Україні. Його закриття з ентузіазмом вітала спілка журналістів Російської Федерації (як стверджував на каналі «Прямий» Матвій Ганапольський). На думку Матвія Юрійовича, з «Миротворцем» покінчили на вимогу російської сторони напередодні зустрічі в Парижі. А тут ще й ексзаступниця міністра закордонних справ Олена Зеркаль, яка пішла з МЗС, не бажаючи чекати, коли Кремль поставить питання про її звільнення. Ось де ДБР, СБУ, ГПУ й іншим слід шукати справжню державну зраду. А вона там, де вищі державні чиновники України починають діяти (під час війни!) під диктування країни-агресора.

Дякувати Богу, що в Парижі не сталося найдивнішого, повної капітуляції Президента Зеленського перед ворогом.

Думаю, що нас врятувала масова патріотична мобілізація українського суспільства (на парламентський «зелений планктон» надія погана»!). І цьому суспільству «на дембель» йти поки зарано.

Головні доленосні події ще попереду.

P.S. Добре, що Зеленський не сказав: «Я привіз вам мир!» Такі слова виголосив Невіль Чемберлен 1938 року. А незабаром почалася Друга світова...

Ігор ЛОСЄВ
Газета: 
Рубрика: