Минуле й теперішнє — наші засоби, лиш майбутнє — наша мета.
Гюстав Флобер, французький прозаїк-реаліст, один з найбільших європейських письменників XIX ст.

«Мова ворожнечi» vs латентна безпринципність

Чи варто розвивати тему толерантного ставлення і мирної дискусії з терористами?
25 березня, 2016 - 12:56
МАЛЮНОК ВЯЧЕСЛАВА ШИЛОВА

Частина журналістів в українській медіа-сфері активно продовжує закликати колег та суспільство загалом боротися з «мовою ворожнечі». Передовсім — не називати озброєних людей у так званих ДНР-ЛНР терористами. Натомість українських військових, на думку адептів боротьби з «мовою ненависті» у ЗМІ не можна називати «героями», «захисниками» чи «нашими воїнами». Ще на початку грудня минулого року у Школі журналістики Українського католицького університету відбувся майстер-клас ведучої та тележурналістки hromadske.tv, Анастасії Станко, де вона наголосила, що вислови «терористичні війська» щодо сепаратистських угрупувань та «наші герої» до українських військових — це пропаганда, і зауважила на неприпустимості такого використання.

Позиція Анастасії Станко — не нова. У журналістському середовищі її обстоюють чимало публічних людей. Зокрема, відомий телевізійний ведучий Андрій Куликов, який не лише на словах закликав українські медіа, так би мовити, не ставати пропагандистськими, а й їздив в окупований Донецьк і брав участь, певно, у найбільш принциповому щодо журналістських стандартів телебаченні «ДНР». Цього місяця прихильники «мирного діалогу з терористами» вчили майбутніх журналістів у Маріупольському державному університеті застосовувати термін «ополченці ДНР/ЛНР» замість «сепаратисти» та «терористи». ВНЗ видав навіть відповідний навчальний посібник під назвою «Довідник професійного журналіста». Чи може бути толерантна дискусія з окупантом і терористом? Хто і навіщо у час війни розвивати тему «мови ворожнечі»? На ці запитання «День» попросив відповісти відомих журналістів. Вочевидь, тема одним опитуванням не вичерпається, тому редакція готова надати слово іншим зацікавленим у дискусії медійникам.

«КАТЕГОРИЧНО НЕ ПІДТРИМУЮ ТОЛЕРАНТНІСТЬ ДО ВОРОГА У ЧАС ВІЙНИ»

Леонід ФРОСЕВИЧ, заступник головного редактора газети «Вечірній Київ», журналіст-розслідувальник:

— Сьогодні українська журналістика має бути особливо принциповою. Ми зіштовхнулися з фактом агресії з боку Росії. Власне, ніколи раніше, після Другої світової війни, наші ЗМІ не були на передньому краї. Але тоді й сьогодні — це різні епохи і різна журналістика, різні підходи до висвітлення подій. Спільним залишається тільки прагнення допомогти словом у боротьбі. Згадаймо ту війну, позицію принципових журналістів і публіцистів, наприклад Олександра Довженка з його «Україною в вогні». Які були надзвичайно гострі, полум’яні слова! Це була бронебійна публіцистика. Який неймовірний мовностилістичний інструментарій він використовував. У тодішніх авторів були «стріляючі слова». Це були роки війни і щире прагнення очиститися від фашистської нечисті. Сьогодні — аналогічне прагнення очищення країни від... російської нечисті. Про який підбір слів йде мова? Про толерантні слова терористові, який стріляє тобі у спину?

Як можна добирати толерантне слово, коли наших полонених розстрілюють; коли ми фіксуємо сотні фактів звірства на окупованих територіях, коли російські окупанти у своїй ненависті переходять усі цивілізовані норми і правила? Я абсолютно переконаний, що слово сьогодні не повинне бути нейтральним. Навпаки — воно повинне «стріляти»! Якщо ми хочемо врятувати країну, то українське слово має воювати на своїй ділянці фронту.

ВОЯЖІ ДО ОКУПАНТІВ. ВОСЕНИ МИНУЛОГО РОКУ АНДРІЙ КУЛИКОВ ЇЗДИВ У ДОНЕЦЬК ТА БРАВ УЧАСТЬ У ТЕЛЕМОСТУ «ДНР» — УКРАЇНА» / ФОТО З ФЕЙСБУК-СТОРІНКИ ОЛЬГИ ЛЕНЬ

Наразі журналісти не повинні дивитися на західний стиль у підходах до висвітлення таких ситуацій, бо захід не було втягнуто в таку ситуацію. Вони не відчули на собі, окрім Балкан, що таке окупація, звірства, плюндрування землі... На мою думку, ми ще м’яко пишемо. Ми не використовуємо увесь мовностилістичний інструментарій, який дозволить правильно показувати героїзм воїнів, який дозволить возвеличувати патріотизм українців у тилу, який дозволить пишатися самовідданістю волонтерів... Наші герої й до сьогодні залишаються недорозпитаними. Лише одиниці, як «День», демонструють наступальну публіцистику.

Я категорично не підтримую толерантність до ворога у час війни. Мова не йде про пропаганду... Мова — про життя і смерть, про те, як взагалі урятувати країну. Тут не може бути нейтральної позиції. Мусить бути тільки одна позиція — українська журналістика разом із воїнами повинна домагатися вигнання ворога з нашої землі.

До адептів толерантності маю запитання. Що скажуть бійці, які щодня ризикують життям, про наш «інформаційний фронт», де журналісти мирно і люб’язно називають терористів — ополченцями, «тією стороною конфлікту»? Натомість українських героїв бояться назвати нашими чи захисниками.

Якраз сьогодні бійці хочуть розуміти, що ми говоримо з ними однією мовою. Хтось називає це мовою ненависті, можливо й так — але сьогодні для України це справедлива мова ненависті... до окупанта.

Коли страшенна небезпека нависла над країною, коли йдеться про питання самого факту подальшого існування України, ми зобов’язані також стати в стрій — інформаційний. Закінчиться війна — будемо сповідувати західні стандарти журналістики мирного часу. Наразі ж — наші «окопи» — це «окопи» інформаційної зброї, і ми повинні стріляти з різних калібрів. Тільки так можна перемогти. Власне, тому ми сьогодні на інформаційному фронті не перемагаємо ворога, бо не застосовуємо увесь медіа-арсенал для боротьби, не проявляємо об’єднаності, солідарності і принциповості у професії. А навпаки дехто закликає толерантно висвітлювати «ту сторону».

«ПОРУШЕННЯ СТАНДАРТІВ ПРИЗВОДИТЬ ДО ВТРАТИ ДОВІРИ ДО МЕДІА»

Зураб АЛАСАНIЯ, генеральний директор каналу «UA: Перший»:

— Протиставлення журналіста і громадянина — провокативне питання. Боюся, це саме те, що намагається зробити ворог. На мою думку, стандарти журналістики є незмінними, вони не можуть залежати від обставин. Якщо ти хочеш висловити свою позицію, можеш зробити це в соцмережах, на трибуні, де завгодно. Але якщо ти працюєш журналістом, маєш завжди дотримуватися стандартів.

Аналогічні дискусії виникали під час війни в Іраку. Спершу американські та британські медіа були налаштовані дуже «патріотично», вони підтримували свої держави, підтримували риторику про зброю масового знищення. Коли ж з’ясувалося, що її там не було, ЗМІ втратили довіру глядачів і читачів — з 70% вона зменшилась до 40%. Звідки взявся Дональд Трамп? Це — наслідок брехні медіа, яка призвела до втрати довіри і початку т. зв. культурної війни всередині країни. Зрештою у суспільстві, яке втратило довіру, з’явився запит на подібних персонажів.

Чи можемо ми казати «найманці», «терористи»? У новинах — ні, бо ці слова мають негативні конотації, вони емоційно забарвлені. В новинах можемо говорити лише про факти. Виняток — якщо йдеться про конкретний випадок і якщо ти маєш докази, що ця людина справді терорист. В такому разі йдеться вже не про мову ненависті, а про факт. Саме за цими стандартами працює новинна редакція «Першого». Можливо, саме тому новини й випереджають інші програми на каналі за рейтингами.

«СТАНДАРТИ НЕ МОЖУТЬ ЗАМІНИТИ МОРАЛЬНИЙ ВИБІР»

Юрій МАКАРОВ, журналіст, документаліст, письменник:

— Дискусія ця розпочалася не сьогодні і не в нас. Аналогічне питання постало в Британії під час Фолклендської війни, коли Маргарет Тетчер вимагала від BBC, щоб вони називали британських вояків «нашими». У BBC відповіли, що прагнуть залишатися незалежними й бути «над битвою». Насправді ж якоюсь частиною своєї неупередженості вони тоді все ж змушені були пожертвувати.

Переконаний, що журналістські стандарти, виписані у відповідних документах — це річ корисна, але не абсолютна. Кодекси, на кшталт BBC Guidelines, це — «милиці», які в разі незрозумілої ситуації можуть допомогти знайти правильне рішення. Але саме рішення кожен журналіст і редактор зрештою змушений приймати сам. Як і, до прикладу, лікар — попри всі інструкції, протоколи, стандарти медичної етики тощо. Сподіватися, що якісь універсальні правила позбавлять необхідності щоразу робити вибір — це ілюзія. Жодні стандарти замінити моральний вибір не зможуть.

Поважаю і Анастасію Станко, й Андрія Куликова, але з їхньою позицією тут категорично не погоджуюся. Стратегія BBC розрахована на «газон», який стрижуть вже 300 років поспіль. У безконфліктних суспільствах такі принципи можуть працювати, але наша ситуація — принципово інша. Ми маємо право на відповідні висловлювання. Називати бойовика — бойовиком, бандита — бандитом, а маріонетку — маріонеткою, це сьогодні — не лише право, а й громадянський обов’язок кожного журналіста.

Звичайно, необхідно відокремлювати факти від їхнього трактування. Це — «азбука», технологічний момент роботи медійника. Водночас слід пам’ятати, що поряд із «хімічно-чистою» позицією BBC є також, будьмо відвертими, більш успішні приклади CNN або Fox News, які дозволяють собі демонструвати солідарність з тією чи іншою політичною позицією, системою поглядів і цінностей.

Розмовами про стандарти ми, на жаль, часто схильні затуляти значно більш серйозні і нагальні проблеми вітчизняної журналістики. Маю на увазі ті випадки, коли медійник несумлінний, лінивий або ж просто заангажований певним матеріальним інтересом. Якщо ти вивчив ситуацію, «докопався», пройшов ніжками весь маршрут, то підказка у вигляді зовнішніх правил тобі просто не потрібна.

Вадим ЛУБЧАК, Роман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»
Газета: 
Рубрика: