(Світська телехроніка)
Юрій ІВАНОВ
Минулої неділі на 7-му каналі Народного телебачення України
у виконанні TV ТАБАЧУК було показано найдовшу за останні 5 років програму
— «Бульвар» збирає друзів». Вона була присвячена 5- річчю популярного видання
і мала хронометраж 6 годин. Після прямого ефіру, котрий промайнув у день
самого ювілею, тепер з’явився ретельно оброблений остаточний телепродукт,
який має самостійне значення.
Відкидаємо відразу ж будь-які підозри про рекламування
«Бульвару». Він цього абсолютно не потребує, бо на його першій сторінці
надруковано: «Бульвар» — лучшая газета Украины». Головне ж моє попередження
полягає у тому, що я у жодному разі не ставитиму на одну дошку телепередачу
і журнал. Бо «Бульвар» так само відрізняється від телепередачі з його друзями,
як відрізняються голі люди від одягнутих. Хоча, як виняток, ми і в передачі
побачили таких, що роздягалися.
І, нарешті, геть заздрощі до багатих і щасливих, геть чистоплюйство
і мудрування, а також нікому не потрібний аналіз. Оскільки на обкладинці
«Бульвару» написано також, що він є «тижневиком світської хроніки», то
і я поведу вас сторінками й епізодами передачі «Бульвар» збирає друзів»
як простий хронікер.
Рівно о 16.30 до місця торжества і сходів чудового ресторану
почали з’їжджатися друзі та гості. Тут же їх зустрічав шумний натовп циганів
з бубнами, гітарами і підносом з чаркою горілки, яку гість «крупним планом»
повинен був осушити, кинути який-небудь «бакс» на піднос, піднести подарунок
чи неймовірний букет квітів. Під цигансько- хвацьке: «К нам приехал наш
любимый (Петя-Ваня) дорогой!..»
Тут же приймали квіти, подарунки і гостей три богатирі,
три господарі: Дмитро Гордон, Олександр Швець, Віталій Коротич.
Першим під’їхав і приклався до чарки «наш любимый Иван
Федорович, дорогой... Ваня, Ваня, Ваня... Ваня, пей до дна...» Як виявиться
згодом, він цілком розчиниться у цьому торжестві, якщо не зникне... Можливо,
тому, що зустрівся, нарешті, з Коротичем...
А до сходів і чарки все йшли і йшли гості. Також наші улюблені:
Білоножки, Лоліта, колишній прем’єр-міністр В.Масол, Є. Мірошниченко, обидва
Табачники, Віллі Токарєв, заступник міністра і поет О. Коротко, команда
«Динамо» різних поколінь на чолі з О. Блохіним, Тая Повалій з чоловіком,
член редколегії Р. Віктюк (без дружини), Е.Ханок з піснею «Самурай», Малежик,
хірург Шалімов, бородатий Шуфутинський і, нарешті, неодмінний Йосип Кобзон,
котрий тільки пригубив чарку на порозі — попереду ще було багато роботи...
Так починався небувалий телемарафон на, здавалося б, непримітному,
але народному 7 каналі. За розмахом, складом і виконанням я нічого подібного
ще у Києві не бачив. І це не дивно — бо сама Самая-Т підтвердила тут же:
«Талантів у нас — що бруду...»
Основна багатогодинна трансляція пішла з ресторанного залу,
де за столиками і на невеликій сцені, змінюючи один одного, розташувалися
всі гості і господарі. Ведучих було багато. Головні — тамада Р. Віктюк,
котрий замінив (??) Сашу, і чарівна землячка з великим серцем і, як кажуть,
ще неодружена Лоліта.
Відразу скажу, що всі артисти були чудові. І ще краще вони
співали. Але що вони говорили разом з іншими?! З якою повагою і любов’ю
звучали тости і поздоровлення!.. Секунду. Скандал. Викликають на перший
почесний тост Івана Федоровича, а його... в залі немає. Хтось знайшовся
і сказав: «Поезія пішла...» Хтось додав: «Не вся пішла. Коротич у залі
залишився». (Якщо хто не знає — серед еротичних сторінок колишній редактор
«Огонька» веде в «Б» рубрику на світоглядні та морально-етичні теми, а
також мемуаристику).
А ось член редакційної ради «Б» Леонід Макарович зовсім
не прийшов. От інтуїція! А Писанку показували тільки перебивками, і лише
пізнього вечора вона побажала гарної погоди.
Віщун Глоба примружився і сказав: «Від «зірок» мерехтить
в очах (він працює з ними). Але зірку «Бульвара» я можу порівняти тільки
із Чумацьким шляхом...» Під фонограму гримнула пісня «Смелее, детка, крути
рулетку...» Та знову недоречно філософськи прозвучало: «Бульвар» — це дзеркало,
але таке дзеркало, в яке дивляться голяком». Аплодисменти. Алан Чумак показав
фокус і проголосив, що «Бульвар» — це бульвар нашого життя.
Лола звернулася до залу: «Тут є чоловіки, які можуть повернути
мені невинність?!» Відчайдушний бомбардир знайшовся. Це був Олег Блохін.
Лола посадила його до себе на коліна і стала заколисувати, як дитину. Бомбардир
став знімати краватку і сорочку, оголюючи свій ще чудовий торс. Тут слід
зазначити, що більшість присутніх перебувала у віці вельми зрілому, але
виглядали вони чудово і бадьоро. Багато чоловіків були помічені з вельми
юними дружинами і хвалилися ними, як, наприклад, Ян Табачник. Роман Віктюк
усім радив таблетки для сексу — «Віагру».
Солов’їно і на віки прозвучала також член редакційної ради
«Б» Є. Мірошниченко: «Бульвар» — це чудово! Спочатку його читає моя мати
— їй за сімдесят, потім — тітка, а потім вже я читаю зі своїми собаками...»
Хтось підкинув запитаннячко: «Де ви берете сексуальну енергію?» Відповідь:
«У «Бульварі»!
Але повторюю: у телепередачі було зовсім інакше, ніж у
друкарському органі. Скажімо, в «Бульварі» на обкладинці красувався зовсім
безпорадно голим і млявим комедійний Андрій Миколайчук. А тут, хоча й на
малому екрані — у великому і ситному ресторанному залі, — Андрій, абсолютно
одягнений, наспівує славу редактору в народному стилі: «Отаман, отаман!
Нас веде в туман у годину ранкову — Діма Отаман!» Чого тільки за «бабки»
не заспіваєш, не зробиш iз собою...
Раптово були помічені в залі телекамерою відразу два Перших
комсомольських секретарі — т.т. Мироненко і Цибух. А як же боротьба з моральним
розкладом на сучасному етапі?! Й. Кобзон одразу приєднався і підхопив:
«Не расстанусь с комсомолом — буду вечно молодым!..» Але один iз нестаріючих
секретарів тут же вдався до порівняльного літературного аналізу і сказав,
що чудовим чином співпадають п’ятиріччя видання і 201-а річниця з дня народження
Пушкіна. І тому спокійний за «Б».
Ні, в телепередачі все було скромніше і суворіше, ніж у
популярному виданні. Через зрозумілі (вікові) причини тут не проводився
масовий телеконкурс (жіночий) «Груди-2000», мужики не змагалися у тому,
хто голубіший, а навпаки, кричали в тостах, що вони справжні чоловіки,
а не педики. Ще співали патріотично: «Шлях України — тільки по бульвару!..»
і непатріотично: «За дружбу України і Росії!..»
Народ, який міг витримати 6 годин трансляції цієї суперпередачі
за участю такої кількості не просто «старів», а «суперстарів», — безсмертний,
і може жити далі на будь-якій землі і будь-якому бульварі!
Підкреслюю і повторюю, чудові артисти-вокалісти не винні.
Працівники розмовної і друкарської справи — інша річ. Їхня справа — «Бульвар».
P.S. У зв’язку із забороною передруковування з «Б»,
ми даємо ілюстрації, які до згаданого видання і переглянутої передачі жодного
відношення не мають.






