Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Наративи на екранах

Кіно залишається важливішим з мистецтв... комунікації
19 березня, 2021 - 12:07

Нещодавно, обговорюючи захист українського медійного простору від експансії з боку Росії під час дискусії в рамках великого форуму, голова Комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв зазначив, що такого роду вплив є не лише інформаційним, але також і культурним, «це також ті наративи, які йдуть через серіали, художні фільми».

Загальновідоме твердження  про те, що «з усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно», в контексті важливості кінематографу для пропаганди, відзначило вже майже 100 років. Але і сьогоднішній кінематограф також часто розглядається не як розвага, не як чисте мистецтво, а як частина масових комунікацій.

В цьому можна переконатися, якщо вивчити список претендентів на «Оскар» та почитати дискусії, які точаться навколо цих стрічок.

Так, наприклад, Комуністична партія Китаю наказала місцевим медіа обмежити висвітлення вручення американської кінопремії цього року через присутність серед номінантів стрічки про події в Гонконзі. Церемонію не транслюватимуть в прямому ефірі, а ЗМІ наказано акцентувати увагу на нагородах, які «не сприймаються як суперечливі».

Причина в тому, що номінована на найкращий короткометражний документальний фільм стрічка «Не розділяй» (Do Not Split), розказує про акції протесту, які відбулися в Гонконзі в середині 2019 року, та про зростаючий вплив Китаю на колишню британську територію.

Інший документальний фільм — «Колектив» румунського режисера Александру Нанау — змагатиметься за найпрестижнішу нагороду відразу в двох категоріях: «найкращий документальний фільм» та «найкращий повнометражний міжнародний фільм». Як зазначає «Всесвітня служба Радіо Румунії», стрічка стала першим румунським фільмом, номінованим на премію «Оскар».

«Колектив» — типове журналістське розслідування, що розкриває зловживання в системі охорони здоров’я Бухареста після страшної пожежі із багаточисленними жертвами в рок-клубі «Колектив», що сталася 30 жовтня 2015 року. «Це історія про державу і некомпетентні органи влади, які своїми брехнею і маніпуляціями розтоптали людські життя, і, дуже важливо, щоб фільм побачило якомога більше людей», — каже Александру Нанау.

Преса описала фільм як оповідання «про систему проти людей, про правду проти маніпуляції, про особисті інтереси проти громадського інтересу, про мужність і особисту відповідальність». Hollywood Reporter говорить про картину як про «різкий і обурливий прояв колективного обурення».

Кінострічка «Колектив» змагається на премію «Оскар» в номінації «найкращий міжнародний фільм» з фільмом з Боснії і Герцеговини «Куди ти йдеш, Аїдо» (Quo Vadis, Aida). Боснійський фільм — незважаючи на те, що він є художнім, а не документальним — ще більш яскраво демонструє бажання сучасного кінематографа формувати суспільну думку, ставати розширеною, яскравою, емоційною версію сюжетів з новин. «Куди ти йдеш, Аїдо» присвячений геноциду боснійців-мусульман в Сребрениці, і, на думку самих боснійців, стрічка — яка отримала вже купу нагород на міжнародних фестивалях — вже зробила для Боснії більше, ніж всі попередні зусилля із поширення правди про страшну трагедію в Сребрениці.

У номінації «Найкращий документальний фільм» «Колектив» змагається з ще одним журналістським розслідуванням — «Ласкаво просимо до Чечні» (Welcome to Chechnya) про репресії проти ЛГБТ-спільноти у північнокавказької республіці Російської Федерації. Ця стрічка заслуговує на окрему розмову, тому що в ній вперше була використана технологія діпфейків для приховування особистості героїв: «викривачів» чи таємних свідків.

Режисер фільму Девід Франс не хотів використовувати звичайні прийоми маскування зовнішності, такі, як розмиття «картинки», зйомка в темряві чи залучення акторів для постановки реконструкцій. Тому він зупинив свій вибір на техніці заміни обличчя із використанням штучного інтелекту та новітніх технологій візуальних ефектів, щоб глядач міг бачити реальні обличчя людей, що відображають справжні емоції, але при цьому особа співрозмовника залишалася в таємниці. Для втілення в життя своєї ідеї Франс попросив ЛГБТ-активістів з усього світу «позичити» свої обличчя, які потім були «прищеплені» до обличь «втаємничених» учасників зйомок. Таким чином у фільмі представлено 23 особи.

І цей досвід — знов про більше сучасні масові комунікації, про комунікаційні технології, ніж про чисте мистецтво.

Україна в цієї новій-старій реальності — не зважаючи на відсутність українських стрічок в списках претендентів на «Оскар» — «не пасе задніх».

Художній фільм Валентина Васяновича «Атлантида», який був обраний Українським Оскарівським комітетом, як національний претендент на премію Американської кіноакадемії у категорії «Міжнародний повнометражний фільм», не отримає нагороду в Америці. Натомість кінострічка про життя на Донбасі після перемоги України у війні з Росією і повернення окупованих територій є лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка 2021 року.

Документальний фільм Ірини Цілик «Земля блакитна, ніби апельсин», про життя мирних мешканців поблизу лінії фронту на Донбасі, також залишиться без «Оскару», але він є переможцем дуже престижного фестивалю «Санденс».

Очевидно, що саме стрічки подібного рівня мали б бути основою як культурної дипломатії України на сучасному етапі, так і загалом державних комунікацій. Ніякими іншими методами неможливо донести свою думку до аудиторії так само ефективно, як це можна зробити за допомогою яскравих та щирих творів кіномистецтва.

Коли говорять про важливість кінематографа для формування суспільної думки, часто стверджують, що «Холодну війну в СРСР Захід виграв головним чином завдяки Голлівуду». Спеціалісти із комунікацій впевнені: трансляція американської мрії та загалом західних цінностей на радянську аудиторію виявилася найбільш ефективним засобом донесення своєї точки зору. І коли зараз йдеться про необхідність організації протидії російської культурної експансії, без власних потужних кіно-наративів нам ніяк не впоратися.

Наталя ІЩЕНКО
Газета: 
Рубрика: