Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Наслідки виборів: політичні та медичні

6 листопада, 2020 - 11:45

Вибори закінчилися. Усе вщухло. Тільки політологи в різних студіях вправляються у красномовстві і подальших прогнозах. Дуже багато говорилося про особливу роль цих місцевих виборів у контексті децентралізації, до якої автор ставився і ставиться досить скептично, оскільки багато років спостерігає вищезгаданий процес зсередини, проживаючи в містечку під Києвом. Усі плоди децентралізації (збільшення кількості влади і грошей) дістаються аж ніяк не жителям, а місцевій владі. Це у неї все розширюється і поглиблюється. А контролю як не було, так і немає. Для контролю потрібні громади, що складаються з відповідальних громадян у кожному населеному пункті. Чи є у нас такі? Чи багато їх?

Кілька років тому на громадському обговоренні, що стосувалося все того ж місцевого самоврядування, академік Іван Дзюба сказав, що ідея про передання багатьох повноважень громадам дуже хороша, от тільки шкода, що громад у нас майже немає... Зате багато населення, якому, як і пану Зеленському, «яка різниця». У моєму містечку (порівняно невеликому) дійсно стало більше грошей, оскільки є аж чотири автозаправні станції. Але скільки цих грошей, хто і як ними розпоряджається — таємниця, вкрита мороком. Я, звичайно, можу зайти до місцевої ради, поцікавитися, але одразу стану «ворогом народу». А народ тут — це місцева влада. Так, унаслідок усіх останніх пертурбацій в Україні місцева влада відчула себе «на коні». Але ось що турбує: місцеві «касики» (так називали індіанських вождів в іспанській Америці) нагулюють «жирок», міцніють, посилюються, але рано чи пізно вони візьмуть центральну владу за горло. Уже зараз деякі мери звертаються до центральної влади в загрозливому тоні. Я без симпатії і поваги ставлюся до нинішньої влади, але тут йдеться про осіб і про державні інститути. На місцях існують свої уявлення про практичну демократію. Я можу скільки завгодно критикувати Зеленського, Шмигаля, Авакова, і мені за це нічого не буде (поки що!), Але якщо я конкретно покритикую місцевих начальників, моєму здоров’ю і життю можуть виникнути серйозні загрози. «Такі-от справи, малята» — як казав незабутній дід Панас на Українському телебаченні радянських часів...

Нинішня децентралізація несе в собі великі ризики дезінтеграції України, загрожуючи розпадом країни на десятки й сотні удільних князівств. Буде у нас загальна і єдина державна політика чи в кожному повіті своя? Не знаю, якому «генію» могла спасти на думку ідея про децентралізацію під час війни, коли всі країни максимально централізуються, концентруючи всі сили й ресурси... Нам влада говорила про неприпустимість федералізації України, мовляв, у нас свій шлях, у нас децентралізація, але ж результат виходить дуже схожий... А якщо ще врахувати, кого наші громадяни повибирали у Слов’янську, Маріуполі, Одесі, Запоріжжі, Харкові, то стає зовсім не весело. Думаю, що зараз у військово-політичному керівництві Російської Федерації уважно вивчають підсумки наших виборів у багатьох регіонах сходу і півдня України і вирішують: чи не повторити їм «російську весну» 2014 року? Судячи з успіхів ОПЗЖ і партії Шарія, прихильників у них тут багато.

До речі, нещодавно ОПЗЖ зробила заяву: «ЗМІ, які поширюють фейки про Медведчука, притягнуті до відповідальності відповідно до законодавства України». Це їх Дарницький суд над Вахтангом Кіпіані та Василем Стусом так надихнув? Звідки у них така впевненість, що законодавство України завжди буде на їхньому боці? Яка природа такої впевненості?

ОПЗЖ, партія Шарія — чому в Україні під час війни діють такі партії? Порошенко у період своєї каденції, діючи в режимі воєнного часу, міг їх нейтралізувати. Але не захотів цього зробити, вважаючи за краще демократично красуватися перед Заходом. А тепер по милості цього «демократа» і «ліберала» ми переживаємо реванш ОПЗЖ і Шарія. І ще не відомо, чим це все закінчиться для України. Подібні обставини (про які оточення Порошенка вважає за краще мовчати) постійно тягнутимуть «Європейську солідарність» на політичне дно.

На «Прямому» відбулася цікава дискусія між професором політології Києво-Могилянської академії Олексієм Гаранем і колишнім командиром роти добровольчого батальйону «Айдар» Євгеном Диким, нині директором Українського Антарктичного центру.

Професор Гарань активно проповідував ліберальні цінності, правозахист та інші гарні речі, явно абстрагуючись від реального життя та його викликів. Ветеран Дикий уважно його слухав, а потім сказав: «Якби ми 2014 року керувалися вашими рекомендаціями, то ви, пане Гарань, сьогодні б сиділи не в цій студії, а де-небудь у Варшаві (якби вам пощастило туди втекти) або у Сибіру». Після такої правди професор не вважав за можливе продовжувати дискусію на цю тему...

Україна дуже часто страждала від кабінетних ідей, пустопорожнього доктринерства, псевдонаукового теоретизування за повної відсутності інтересу до того, що відбувається «за вікном». Українські соціалісти, які нахапалися модних західних ідей того часу, такі «великі» військові фахівці, як Винниченко і Грушевський, виступали проти кадрової армії, вважаючи, що можна обійтися ополченням. І все тому, що вичитали щось подібне у західних соціалістичних авторитетів. Звідки у наших мислителів таке презирство до реальності?

І нарешті, про медичні наслідки. Нещодавно почув по радіо, мовляв, після виборів буде різкий стрибок захворюваності на коронавірус, але це ні в якому разі не буде пов’язано з виборами. Це як? Я вивчав в університеті формальну логіку, але подібні заяви раціональному тлумаченню з позицій логіки не піддаються... Мене здивувало і вразило те, що: жодна політична партія, ні провладна, ні опозиційна, не закликала перенести вибори, поставивши свої вузькопартійні інтереси вище за життя і здоров’я українців. Подібна войовнича аморальність дуже сумна... А що стосується влади, то де ж постійно рекламований гуманізм Президента, яким він виправдовує свій відступ під тиском Путіна? Зеленський нібито намагається зберегти життя солдатів на фронті. Але чому ж він нехтує життями цивільного населення в тилу, створюючи нові небезпеки зараження мас людей? Чи життя мирного громадянина не має значення?

На ICTV у програмі «Свобода слова» Сергій Лещенко запитав у нардепки від «Євросолідарності» Вікторії Сюмар, чому політичний «ренесанс» Медведчука почався саме за Порошенка? Сюмар викручувалася, як могла, але виглядала дуже непереконливо. І якби не захист з боку ведучого, перетворилася б на «дівчинку для биття». Тут «ЄС» у черговий раз пішла на політичне дно під вагою своїх гріхів і провалів, які не лише не проаналізовані, не лише не викорінені, а навіть ще не визнані. Якщо «ЄС» хоче перемогти на парламентських виборах, їй не уникнути чесного покаяння у своїх помилках. Інакше потенційні прихильники її не підтримають. Ну як так: усе робили ідеально правильно і раптом повністю провалилися на виборах 2019 року. Так не буває при ідеально правильній політиці. Чому при контролі Порошенко за СБУ, ГПУ, МВС у країні феноменально розплодилася п’ята колона Кремля, яка сьогодні рветься до влади і своїми успіхами спокушає агресора на нове вторгнення до України? «ЄС» рано почала радіти і скакати до стелі, перемігши в низці областей і районів. Набрані відсотки голосів можуть виявитися для неї електоральним максимумом. А про негативний рейтинг, про рівень недовіри в суспільстві до «ЄС» там подумали? Антирейтингом не слід нехтувати, треба наполегливо його руйнувати, формуючи позитивне ставлення до себе. Багато років досить успішний політик Юлія Тимошенко нехтувала своїм анти рейтингом, і де вона тепер? Разом з її політичною силою...

Ігор ЛОСЄВ
Газета: 
Рубрика: