Нація без державности є покалічений людський колективний організм.
Володимир Винниченко, український прозаїк, драматург, політичний і державний діяч. Перший голова Директорії УНР

Небезпечні танці, шалене порно й казки у в’язниці

У Києві триває ювілейний кінофестиваль «Молодість»
4 червня, 2021 - 11:25
«НІЧ КОРОЛІВ» (РЕЖИСЕР — ФІЛІП ЛАКОТ, ФРАНЦІЯ — КОТ-Д’ІВУАР — КАНАДА — СЕНЕГАЛ)

Фестиваль вступив у свою найбільш насичену фазу: розпочався міжнародний повнометражний конкурс.
   Перший фільм у цій категорії — «Після любові» (режисер — Алім ХАН, Великобританія) — можна так само назвати «Після смерті», бо, власне, сюжет тут запускає не любов, а смерть.
   Бачимо цілком благополучне подружжя британських мусульман — Мері (трохи за 60, перейшла в іслам після одруження, релігійне ім’я — Фагіма) та Ахмеда Гусейн, котрі приходять додому, обмінюються звичайними буденними репліками, Мері готує щось на кухні, Ахмед вмикає телевізор і замовкає. Зовсім. Його відхід відбувається вмить.

Власне, після цієї миті Мері дізнається про його інше життя. Про іншу жінку на іншому березі Ла-Маншу, або Англійського каналу — залежить від того, з якого боку дивитись. Мері й подалася на той бік.

Фільм ґрунтується на двох компонентах — вдало прорахованому сценарії та акторській грі Джоанни СКАНЛАН у головній ролі. Вона працює виразно й нюансовано, і там, де режисер дає їй відповідні настанови, в її грі немає нічого зайвого — лише елегантна стриманість. Зайве з’являється при непродуманих спробах зобразити сильні емоції — вигулькують перебільшена міміка, штучні сльози, непотрібні жести. Під кінець мелодраматизм зашкалює. А втім, ці хиби на загальний результат усе ж не впливають. Хан закладає в сюжет низку гострих поворотів, змушує Мері удавати іншу — адже без цього спектаклю вона не зможе скласти власне життя докупи і почати з чистого аркуша.


«ПІСЛЯ ЛЮБОВІ» (РЕЖИСЕР — АЛІМ ХАН, ВЕЛИКА БРИТАНІЯ)

Алім Хан, сценарист та режисер англо-пакистанського походження, народився й виріс у Кенті (Великобританія). Дебютував із короткометражним фільмом «Діана» на Лондонському ЛҐБТ-кінофестивалі 2009 року. Його наступну короткометражну картину — «Три брати» замовили Film London за програмою підтримки London Calling Plus. Прем’єра відбулася на Лондонському ЛҐБТ-кінофестивалі 2014 року, після чого фільм було представлено на кількох міжнародних фестивалях. 2015-го «Трьох братів» було номіновано на премію Британської академії телебачення та кіномистецтва BAFTA в категорії «Найкращий британський короткометражний фільм». Того ж року журнал Screen International відзначив Аліма як зірку майбутнього.

Ось що сказав Алім Хан про свій фільм: «Моя потреба розповісти цю історію народилася з бажання відкрити власний досвід існування між двома світами, у двох ідентичностях. Будучи змішаного англо-пакистанського походження, я виріс у двох культурах водночас. До того ж, я — мусульманин і ґей, тому тривалий час був змушений вести подвійне життя. Замолоду мені було важко з цим змиритися. Відчуття відокремленості від усього й усіх існувало десь на клітинному рівні. «Після любові» — це багаторівнева історія, в центрі якої жінка, котра хапається за уламки свого розбитого серця та ідентичності. Вона шукає істину, розуміння і, найголовніше, відновлення почуття родини».

«Після любові» торік здобула спеціальну нагороду Gan Foundation — грант на підтримку дистрибуції фільму — цей приз зазвичай вручається на Каннському фестивалі.

У драмі «Карнавал» (режисер — Хуан Пабло ФЕЛІКС, Аргентина — Бразилія — Чилі — Мексика — Болівія — Норвегія) головним героєм є складний підліток на ім’я Кабра (Мартін Лопес ЛАЧЧІ). Він живе разом з матір’ю Росаріо (Моніка ЛАЙРАНА) на півночі Аргентини. Його мрія — стати професійним танцюристом маламбо — традиційного танцю гаучо. Щодня репетирує, готуючись до важливого змагання. Задля того, щоб здобути спеціальні танцювальні чоботи, йде на злочин — перевозить заборонений товар через кордон. Напередодні змагань вони з матір’ю їдуть до батька Кабри — Ель Корто (Альфредо Кастро НЕРУДА) — він щойно вийшов із в’язниці. Все, що треба було зробити — побачитись, віддати батькові його авто і повернутись додому. Однак ситуація починає ускладнюватися. Росаріо не зовсім розлюбила Корто, та й Кабра теж тягнеться до нього, а останній потрапляє в серйозну халепу. І хлопцеві доводиться зробити найтяжчий вибір — між мрією свого життя і батьком.


«ПІСЛЯ ЛЮБОВІ» (РЕЖИСЕР — АЛІМ ХАН, ВЕЛИКА БРИТАНІЯ)

Хуан Пабло Фелікс народився 1983 року в Буенос-Айресі. Закінчив Національну кінематографічну школу ENERC Argentina, після чого працював генеральним продюсером та асистентом режисера у FX Stunt Team, найбільшій латиноамериканській компанії зі створення спецефектів. Він — режисер документальних стрічок, телесеріалів, короткометражних фільмів і реклами в Аргентині та Іспанії. «Карнавал» — його повнометражний художний дебют.

Пабло Фелікс вправно керує сюжетом, поєднуючи елементи кримінального бойовика, трилера та сімейної драми й посилюючи напруженість — тож стежити за цією історією цікаво до останнього кадру. Мартін Лопес Лаччі надзвичайно органічний у ролі юного бунтівника, а окрему окрасу являють собою сцени танців та карнавальних святкувань — барвистих, гучних та відчайдушних.

Фільм відзначений призом за найкращу режисуру на міжнародному кінофестивалі у Гвадалахарі.

Нашу країну в повнометражному конкурсі представляє українсько-польська копродукція «Я працюю на цвинтарі». Головний герой фільму на ім’я Саша (Віталій САЛІЙ) — менеджер фірми, яка займається встановленням пам’ятників на кладовищі. Саша — лютий мізантроп; людей він ненавидить. Його 14-річна дочка Аліса (Анна ІВАНОВА), котра живе з матір’ю (батьки розлучені) — єдина світла пляма в загалом безрадісному життєвому краєвиді Саші.


«Я ПРАЦЮЮ НА ЦВИНТАРІ» (РЕЖИСЕР — ОЛЕКСІЙ ТАРАНЕНКО, УКРАЇНО-ПОЛЬСЬКА КОПРОДУКЦІЯ)

Сценарій фільму базується на однойменній книжці «Я працюю на цвинтарі» блогера та письменника Павла БЕЛЯНСЬКОГО в українському перекладі Романа КОЛЯДИ. Власне, сценарна основа, енергійні, повні гумору та професійного цинізму діалоги і робота оператора В’ячеслава РАКОВСЬКОГО є сильними сторонами картини. Проблеми, які впливають на кінцевий результат, — взаємодія режисера з акторами. Останні не розкривають свого потенціалу тією мірою, яка потрібна для цієї історії.

Так чи інак, «Я працюю на цвинтарі» — перша в нашому кіні спроба створити кіно про настільки чутливу і багату сюжетами тему, як цвинтарний бізнес.

Автор фільму Олексій ТАРАНЕНКО починав як документаліст. Його неігровий фільм «Стилізація посмаку» здобув спеціальну відзнаку на Конкурсі документального кіна «Скілет» (США). Олексій — автор кількох сценаріїв, рекламних роликів і повнометражних фільмів. Ось що він каже про свій повнометражний дебют: «Перш за все, наш фільм — це трагікомедія, де глибоко трагічні речі дуже тісно переплітаються з комічними. Ця міжжанрова гойдалка завжди приваблює глядача. Крім того, історія також є професійною драмою, яка розповідає про людей не дуже популярних професій — усіх, хто працює на кладовищі. Сама тема допомагає зацікавити глядачів чимось таким, чого вони ніколи й ніде не бачили. Незважаючи на постійну тему втрати та її прийняття, фільм — про життя. Він показує, що життя коротке, дивовижне, що все має свій кінець і смерть є частиною життя. Що ми живі, поки ще любимо. Що ніхто не зникає, доки про них пам’ятають, і що у своєму горі нам головне не забувати про живих людей, які так потребують нашої любові».

ПОЗА КОНКУРСОМ

Позаконкурсна секція «Фестиваль фестивалів» приваблює увагу публіки і преси вже понад декаду, адже сюди входять учасники офіційних відборів та призери головних кінофорумів світу: Канн, Берліну, Локарно, Венеції, Карлових Вар та інших. Зупинімось на двох найцікавіших, на мою думку, роботах, прем’єри яких уже відбулися на «Молодості».

«Ніч королів» (режисер — Філіп ЛАКОТ, Франція — Кот-д’Івуар — Канада — Сенегал).

Молодого чоловіка (Коне БАКАРІ), одного із членів вуличної банди «Мікроби», відправляють до Ла Мака — в’язниці серед лісів Кот-д’Івуару, якою керують ув’язнені. Згідно з традицією, коли сходить червоний місяць, Бос на прізвисько «Чорна борода» (Стів ТЬЄНТХЕУ) призначає хлопця новим «Романом», і тепер той має розповідати історію іншим в’язням. Якщо історія закінчується, а червоний місяць ще осяває небо — Романа мають убити.

Філіп Лакот виріс в Абіджані — колишній столиці Республіки Кот-д’Івуар (раніше — Берег Слонової Кістки) — поруч із кінотеатром «Магія». Його режисерська творчість набувала різноманітних форм, доки 2002-го він не зосередився на новітній історії своєї країни. Так він зняв «Хроніки війни на Слоновому Узбережжі» — поєднання документалістики й щоденника. За ними був повнометражний неігровий «Біг» — історія мандрівного божевільного, відзначена призом в Ам’єні 2014-го.

«Ніч королів» можна назвати поетичним кіном без будь-яких інакомовлень, бо воно таким і є в прямому сенсі. Тут панує поетика оповіді, поетика ритуалів, яка забарвлює зовсім не поетичні обставини місця. Роман береться розповісти про життя і смерть свого друга Зами — кримінального короля Беззаконного кварталу. Те, що спочатку виглядає бандитською байкою, поступово переростає в історію всієї країни — з війнами королів і королев, магією, химерними звичаями, військовими заколотами, коханням та ненавистю. Кожен сюжетний поворот ілюструється ув’язненими в надзвичайно виразних пантомімах. У Романа ж одна мета — дожити до світанку; тож йому доводиться продовжувати оповідь за будь-яку ціну. Ця сучасна версія Шахерезади має свої недоліки — певна надуманість деяких мотивів, наївність режисерських рішень — але безумовно варта уваги.

Фільм здобув нагороду Amplify Voices на МКФ у Торонто (2020) і ще десяток призів на фестивалях в Америці та Європі, в тому числі в Роттердамі.

«Невдалий трах, або Шалене порно» (режисер — Раду ЖУДЕ, Румунія — Люксембург — Чехія — Хорватія).

Раду Жуде — румунський режисер і сценарист. 2003 року він закінчив Бухарестський університет медіа. Працював асистентом Крісті ПУЮ на зйомках базової для румунського «нового кіна» драми «Смерть пана Лазареску». Він зрежисував кілька короткометражних фільмів, відзначених нагородами, і понад 100 рекламних роликів. Жуде — улюбленець Берлінського кінофестивалю. Уже його дебют «Найщасливіша дівчина у світі» одержав CICAE Prize у конкурсі «Форум-2009». Чорно-біла історична «Aferim» (2015) здобула «Срібного ведмедя» за найкращу режисуру. Нарешті, «Шалене порно» відзначено «Золотим ведмедем» за найкращий фільм цьогоріч.

Цікаво, що цей фільм для Жуде не типовий бодай тому, що він, поперше, має епіграф із «Махабхарати», а по-друге, дійсно починається зі справжнісінького порно. Шкільна вчительки Емі (Катя ПАСКАРІУ) займається сексом зі своїм партнером Еудженом. Звичайний аматорський бешкет; але через сварку й непорозуміння ображений Еуджен викладає ролик у Всемережжя. Потім видаляє, але вже пізно — хтось перехопив відео й виклав на популярному ресурсі «Порнхаб». Обурені батьки дітей у школі, в якій викладає Емі, вимагають її звільнення, однак вона відмовляється здаватися.

Тут кадр просто переповнюють глибоко знайомі пострадянські реалії. Несмачна й нахабна реклама, стихійна вулична торгівля, дорожні затори, сміттєві об’яви, передвиборчі плакати, салони гральних автоматів, обмін валют, водії, які паркуються де заманеться і грубіянять у відповідь на зауваження, черги, сварки в чергах, руїни історичних будівель, невігластво й забобони («науково доведено, що ладан бореться з різними формами раку», «ніхто не заражається ковідом від ложки під час причащання, в ній немає бактерій»).

Ми спостерігаємо за одним шаленим днем із життя Емі. Вона пересувається здебільшого пішки карантинним містом у своїх щоденних клопотах і намагається хоч якось уладнати ситуацію з відео. І хоча ролик виклав її партнер (який ще дозволяє собі ставати в позу жертви), всі звинувачення падають на неї. Виходить кіно і смішне, і гірке.

Відштовхуючись, по суті, від анекдоту, Жуде подає портрет сучасного румунського суспільства. Подібний фільм був би не менш актуальним для нас — але хто стане таке фінансувати і знімати?

Фестиваль триватиме до наступної неділі, 6 червня. Напередодні, 5 червня, оголосять призерів «Молодості». Основним фестивальним майданчиком є столичний кінотеатр «Жовтень».

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: