Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

Незаангажованість чи необізнаність?

Про роль німецьких медіа у формуванні іміджу України
24 жовтня, 2014 - 11:40

Українці часто підозрюють керівництво Німеччини у підіграванні Путіну. Це проявилося, наприклад, у флешмобі на офіційній сторінці Ангели Меркель у соціальній мережі Facebook з масовими написами: Danke, Frau Ribbentrop! (Дякуємо, пані Ріббентроп!) у липні після не надто чіткої позиції канцлера щодо осуду дій Російської Федерації на Донбасі. Аналітики почали вбачати у діях офіційної Німеччини таку собі «політику замирення агресора». Проте необхідно розуміти, що німецькі політики насамперед працюють задля свого народу. Відповідно, за свою чітку позицію у звинуваченні РФ, вони не хочуть отримати таких наслідків, як розв’язання третьої світової війни. Геополітика річ складна, а ситуації, навіть виключно військові конфлікти, різняться. То ж не варто, наприклад, порівнювати позицію Німеччини в контексті України та Сирії. Проте, однією з найважливіших складових у прийнятті важливих рішень є інформація.

Кореспондент «Дня», перебуваючи у Берліні, завітала до редакцій різних ЗМІ (газета, журнал, он-лайн, радіо, телебачення, інформаційна агенція). На жаль, більшість таких розмов проводилася за принципом off the record, тому ми змушені не згадувати імен та цитат. Та за інформацією від працівників медіа можна побачити, як виглядає «медіа дзеркало» Німеччини, та як у ньому відображається Україна. Відповідно, як формується суспільна думка німців та керівництва країни щодо подій на Донбасі.

«ЛОКАЛЬНІ РАДІО ТА ГАЗЕТИ ПОВІДОМЛЯЮТЬ ПРО ЗАГУБЛЕНИХ КОТІВ»

За словами медіа-експерта Петри Бьорнхоф, медіа-ландшафт Німеччини дуже розмаїтий. «У 16 районах, на які поділена краї на,  поширені локальні газети та радіостанції, де повідомляють ледь не про те, що загубився кіт з якоїсь вулиці. Загалом таких радіостанцій у Німеччині 440, а газет — 335. Кількість періодики за останні роки в країні зросла, попри кризу друку. Нині вона сягає близько 1500 видів. Крім того, у ЗМІ Німеччини розвинувся особливий різновид «медіа канібалізму» — коли друкована та он-лайн версії одного ЗМІ відтягують одне в одного аудиторію, адже це дві повноцінні редакції, які подають різний контент. Усі медіа у Німеччині приватні або публічні (громадські), немає жодного олігархічного. Тому за даними «Репортерів без кордонів» за рівнем свободи слова у ЗМІ Німеччина посідає 14-те місце у світі, на противагу Україні, яка в цьому рейтингу 127», — розповідає журналістка.

Імовірно, через такий рівень незаангажованості журналістики, німецькі редактори дещо упереджено ставляться до офіційних формулювань української влади, які вже несуть у контексті певну позицію. Так, наприклад, німці не готові говорити про «терористів» та «п’яту колону», хоча для української аудиторії це звичні й доволі прийнятні терміни. Навіть найоб’єктивніших українських експертів іноземні ЗМІ можуть сприймати як заангажованих провладних спікерів через необережне використання емоційно забарвленої термінології.

«НАЙОПЕРАТИВНІШІ НОВИНИ ПРО ДОНБАС ЗБИРАЄМО У TWITTER»

Журналісти німецьких ЗМІ активно використовують у своїй роботі нові медіа. Так, відповідальні редактори інформагенції DPA цілодобово стежать за стрічкою Twitter. Вони створили список підписки на офіційні джерела, блогерів, журналістів та ЗМІ, які пишуть про Донбас. Задля об’єктивності інформації зі сходу України у цьому спису присутні, як «Інтерфакс Україна», так і його російська версія, як регіональний сайт «Новости Донбасса», так і один з рупорів російської пропаганди Lifenews. Проблема доступності українського контенту ще й в україномовності. Адже журналісти, які працюють з інформацією про країни Східної Європи володіють з іноземних мов максимум російською, а ще найчастіше лише англійською. Власне для кращого розуміння іноземцями української ситуації «День» випускає англомовний дайджест, який також використовують для цитувань.

«АНТИПУТІНСЬКИЙ ЗАКЛИК СПРИЧИНИВ БАГАТО НЕГАТИВНИХ ЕМОЦІЙ У ЧИТАЧІВ»

Найцитованіший німецький журнал Der Spiegel почав виходити після Другої світової війни. 1962 року головного редактора та засновника Рудольфа Аугштана та журналістів арештували за критичні матеріали. Це вивело на акцію протесту величезну кількість студентів, молоді нового покоління. Арештантів випустили, міністр пішов у відставку.

Неабиякий вплив на політику та суспільне життя й журнал, й онлайн-медіа мають і сьогодні. Кожен політик ознайомлюється з інформацією цих ЗМІ, а гострі публікації виносять на обговорення. Так, після катастрофи Малайзійського боїнга над територією Донецької області, контрольованою так званою ДНР, журнал розмістив на обкладинці скандальний колаж. На ньому була добірка прижиттєвих радісних портретів жертв з написом Stoppt putin jetzt! («Зупиніть Путіна зараз!») Це мало неабиякий резонанс у німецькому суспільстві та багато критики на адресу журналу зі звинуваченнями в однобокості висвітлення подій.

Щоранку 85% німців слухають радіо. Це — найпоширеніший вид медіа. Найсильніші гравці радіополя — регіональні, проте є й національна радіопрограма, яка стала об’єднуючою для двох частин Берліна після повалення стіни. Як розповіли працівники радіо DLF, у фокусі німецьких журналістів, звісно, домашня політика. Хоча, в цілому, ці теми приблизно на 5-6 рядку зацікавлень людей. Світ змінюється, позиції щодо питань змінюються, але людям необхідно знайти того, кому вони можуть довіряти.

Публічне (громадське) телебачення ARD потреби своєї аудиторії вважає принципом своєї роботи. За словами журналістів телеканала, вони обслуговують свою аудиторію, а не політиків. Тому принцип незаангажованості та правди тут важливіший за оперативність. Як казав відомий німецький політик Егон Бар: «Ви не мусите говорити всю правду, але все, що ви говорите, має бути правдою».

«ДЕФЕКТ ГОЛОВНОГО ДЗЕРКАЛА»

Як зазначала Ліна Костенко у своїй промові для студентів початку 2000-х років, Україна має «дефект головного дзеркала». Світ завжди бачить нас крізь призму сприйняття сусідської країни.

Російська пропаганда — якісно підготовлена з психологічного боку та дорого коштує. Подолати її навряд чи вдасться дзеркальною українською пропагандою на противагу. Тому необхідно доносити правду до максимальної кількості людей, максимальною кількістю засобів, різними мовами, контактами формату «людина — людина». Крім того, варто також пам’ятати, що багато кореспондентів іноземних медіа, які працюють над темами Східної Європи, зокрема й в Україні, базуються й живуть у Москві. І лише зараз, коли активно повідомляють про Україну, починають розуміти глибину цієї проблеми. І відкривати в Києві корпункти.

Катерина ЖЕМЧУЖНИКОВА, «День»
Газета: 
Рубрика: