Найбільша і найважливіша частина виховання кожного — це те, що ми даємо собі самі.
Едвард Ґіббон, британський історик, член Парламенту Великої Британії

«Один з інструментів – тиск на рекламодавців»

Депутат сейму Литви, екс-прем’єр-міністр Литви Андрюс КУБІЛІУС — про спільні кроки в боротьбі з російською пропагандою
30 січня, 2015 - 12:21
Депутат сейму Литви, екс-прем’єр-міністр Литви Андрюс КУБІЛІУС

Питання впливу російської пропаганди на Україну, а точніше, спільне протистояння російській інформаційній агресії, яка спрямована не лише на нашу країну, а й на всю Європу, стало приводом для українсько-литовської тематичної зустрічі. На заході, проведеному ГО «Міжнародна ініціатива з підтримки України», спеціалісти з пропаганди обох країни дискутували на тему правильних інструментів для очищення інформаційного простору передусім України, адже Росія, нав’язавши нам гібридний тип війни, завдає удару відразу по кількох фронтах. І, як зізнаються експерти, боротьба за голови українців для агресора не менш важлива, ніж за територію.

Серед почесних гостей зустрічі особливо відвертими заявами на підтримку України та критикою недооцінювання пропагандистської війни  виділявся депутат Сейму Литви, екс-прем’єр-міністр Литви Андрюс КУБІЛІУС. Про литовський досвід протидії інформаційній агресії та необхідність вимикати російське ТБ — у розмові з Андрюсом Кубіліусом.

— За своєю сутністю я реалістичний оптиміст, — говорить пан Кубіліус. — Я думаю, що зрештою Росія програє цю війну, яка є найбільшою помилкою пана Путіна. Скажу більше — Росія зараз перебуває в стадії подальшого розвалу своєї імперії. Перемога Майдану-2014 стала дуже потужним ударом по цій імперії. Згадаймо історію: якщо якась імперія вже почала розвалюватися, то це нікому не зупинити. Можливо, трохи призупинити можна, що зараз робить Кремль, але цей процес вже безповоротний. І тому я з оптимізмом дивлюся в майбутнє України. Хоча на шляху до перемоги ще всього може бути — і навіть трагедій, крові та лиха.

Тема для дискусії на українсько-литовській зустрічі — «Спільне протистояння російській пропаганді». Розкажіть про досвід у цій боротьбі Литви.

— Я ставлю собі запитання: а що Росія виграє в цій інформаційній війні та наскільки вона є ефективною для неї? Наша Литва — хороший приклад. Попри численні зусилля Росії, в нас уже молоде покоління не знає російської мови. Не скажу, що це зовсім добре, адже іноземні мови треба знати, але Росія втратила об’єкт для пропаганди, а голови нашої молоді — не задурманені. З іншого боку, чого досягнув Путін за останні кілька років своєю пропагандою? Він досягнув того, що український народ об’єднався проти нього. Те, що українці однозначно обрали шлях в ЄС, — заслуга Росії. Нам стало легше говорити на Заході, що Україна безповоротно йде в ЄС. П’ять років тому, коли ми говорили в західних столицях, що Росія стає агресором, на нас, як на мешканців пострадянських країн, дивилися зі співчуттям... Сьогодні на Заході значно більше зрозуміли справжню суть Росії. Але, на жаль, поки що це не спонукає до невідкладних рішучих дій.

На початку 2014 року ми дуже насторожено дивилися на так звану стратегію м’якої пропаганди проти Литви. Знали, коли вони почали реалізовувати ці операції та навіть фіксувати їх результати в головах та думках деяких наших співвітчизників.

Росія витрачала великі гроші на «м’яку стратегію». Кремль, по відношенню до балтійських країн, вбачав для себе небезпеку в тому, що мислення наших лідерів було відверто прозахідним. Адже насправді у нас і «ліві» й «праві» — всі дивляться на захід, а не на схід. І тоді в Кремлі вирішили, що не варто боротися з такою елітою. Треба її оминути — звернутися до людей. І звернутися з однією метою — створити в людей таке відчуття, що, можливо, політична еліта наших країн обрала не той шлях. Що, мовляв, прозахідний напрям — помилка. Ми бачили дуже багато найрізноманітніших пропаганд, окремих інформаційних спецоперації, починаючи з інформації про геїв, які заполонили Європу...

— І ці інформаційні спецоперації продовжуються в Україні?

— Гірше. Ваша перемога в Революції Гідності закрила можливість для такого формату «м’якої пропаганди» Кремля. Він цією стратегією нічого не досягне. Тому ми побачили новий інструмент жорсткої стратегії пропаганди — інформаційну агресію. Українці в російських медіа удостоїлися найгірших епітетів — шовіністи, націоналісти, фашисти, расисти, «бандерівці»... Все, що тільки можна було вигадати — вигадали.

Як інструмент пропаганди, Росія намагалася перебрехати історію Литви. Навіть про події 13 січня 1991 року, коли сталася «кривава неділя», російські пропагандисти нам же розповідали, що це литовці самі своїх розстріляли. Я вже не кажу про те, що, мовляв, в 1940 році ми самі попросилися у Сталіна в Радянський Союз. Але ми почали на це реагувати...

Як ви реагували?

— На грубу пропаганду ми реагували грубо — закривали їхні канали. Отримали від європейських організацій чимало обурень, мовляв, це зазіхання на свободу слова. Ні, друзі, пропаганда — це не свобода слова. Але це лише видима вершина айсберга інструмента пропаганди. Це той шматок, який ми бачимо, і з яким боремося. Але ж є ще інші засоби. Кремль воює за наші голови не лише відкрито, а й через наші ж корупційні канали. І це дуже велика загроза. Скажу відверто, я не стільки боюся російської пропаганди на російських каналах, скільки такого ж роду інформації — на наших каналах. А вони через громадські організації, політичні партії активно знаходять литовськомовні корупційні медіа. І співпрацюють із ними. А це — важче розпізнати. Наші спецслужби фіксували факти, коли немалі гроші для найрізноманітніших завдань та впливів з’являлися з Росії на наших каналах.

Наскільки я знаю, проблема корупційних каналів має місце в Україні також.

— Сьогодні епіцентром російської інформаційної агресії є Україна. Але в якій мірі пропаганді піддаються мешканці європейських країн?

— Ви маєте рацію. Інформаційна війна — це не лише війна проти Литви чи України. Більша проблема — атаки на західний світ. Чому більша? Бо вони, на відміну від нас, не можуть розпізнавати пропаганду, адже не мають на неї імунітету. І тим більше — вони не можуть з нею боротися. Тому сьогодні треба говорити про глобальну інформаційну війну. Литва на європейському рівні вимагає переглянути стратегію інформаційної безпеки Європи, зокрема ми просимо ЄС чітко розрізняти свободу інформації та пропаганду.

Ми повинні спільно потурбуватися про те, як, очистивши наші з вами голови від пропаганди, боротися з цим злом у глобальних масштабах.

Чи якось саме суспільство бореться з російськими каналами?

— Звичайно, у нас потужні волонтерські рухи, які часто воюють із пропагандою. Один з інструментів — тиск на рекламодавців, які рекламують свої товари та послуги на російських каналах. Волонтери йдуть у супермаркети та ліплять наклейки на товари, які рекламують на російських каналах.

Ще один інструмент боротьби — зміни до законодавства. Ми розробляємо ідею адресного отримування користувачами сигналів від каналів, які нам потрібні. До прикладу, у мене супутникове ТБ або кабельне. Я підписуюся не на окремі канали, а на пакети. І там поруч з CNN — російські канали. Виходить, мене змушують платити за них. Ми запитуємо: чому не можна змусити провайдерів дати можливість користувачам самим створювати свої пакети ТБ? Це можна провести через закони про права споживачів.

За вашими спостереженнями, чи правильну інформаційну кампанію веде українська влада?

— За два дні перебування в Україні ми багато говорили з вашими депутатами та урядовцями. Що ми бачимо. Треба, особливо після трагедії в Маріуполі, апелювати до світу з вимогою називати речі своїми іменами, тобто треба змінити політичний словник, який Захід використовує для своєї оцінки ситуації в України. Велика помилка далі вживати термінологію — «криза в Україні», «ополченці». Європа повинна говорити чітко: це не криза в Україні, це — війна пана Путіна. Ми у Литві це повторюємо щодня. Але треба, щоб більше до цього апелювали саме ваші еліти. Треба змусити західні столиці повірити в успіхи уряду та нової влади України. Кремль намагається переконати Захід, що Україна нічого сама не може зробити. Тут, повторюся, важливі прямі контакти ваших лідерів.

У Литві всі усвідомлюють, що насправді відбувається в Україні. Ми розуміємо, який агресор вам протидіє. Але в інших країнах ЄС треба багато працювати, щоб вони бачили, що це не місцевий сепаратизм, а війна Путіна.

Вадим ЛУБЧАК, «День»
Газета: 
Рубрика: