Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Окупація телебачення... і голови

Кульмінацією битви двох світів є передноворічні телеефіри
2 січня, 2018 - 18:31
Фото inter.ua

Зимові свята українців давно перетворилися на справжнє гібридне явище - в первісному значенні слова "гібридний", що означає "змішаний".

Ми поєднуємо релігійне Різдво з атеїстичним календарним Новим роком, намагаючись створити нову культурну традицію. Поступово Святий Миколай, Санта Клаус заміщують Діда Мороза зі Снігуронькою, "Просекко" перемагає "Радянське шампанське", а от "Олів'є" все ще продовжує стояти на святковому столі як бастіон нашого радянського минулого.

Справжньою кульмінацією битви двох світів, окрім наших передноворічних кухонь, є телевізійні ефіри. В останній день старого року та перший день нового телеканали демонструють нам справжнє реаліті-шоу, головними учасниками якого є насправді не естрадні зірки, а міфи та стереотипи масової свідомості. І поки що в цьому зіткненні "в телевізорі" нових традицій європейської України із радянським минулим, як і раніше, перемагають останні -- як "Олів'є", яке залишається непереможним.

"Сиджу на кухні, роблю майонез, перемикаю канали. Майже на всіх - радянські фільми. Невже у всіх перед Новим роком ностальгія за СРСР прокидається? Чи це мені одному так здається?" - написав в своєму Твіттері 31 грудня міністр закордонних справ України Павло Клімкін.

Звичайно, не один він дійшов цього висновку. Культ зустрічі Нового року як "головного свята року" був вигаданий саме в Радянському Союзі в 1937 році, щоб витіснити традицію святкування Різдва. Тому закономірно, що свято з такою історією має саме такий ментальний контекст.

"Москва сльозам не вірить", "Іронія долі, або З легким паром" - ці радянські кіно-хіти вихлюпнулися в ефіри українських каналів ("Інтер", СТБ) саме на новорічні свята. Активісти обурювалися - у цих фільмах знімалися артисти, які підтримують російську агресію на Донбасі та анексію Криму і внесені до Переліку осіб, що становлять загрозу нацбезпеці. Тобто трансляція фільмів за їхньою участю має бути заборонена. Але громадське обурення жодним чином не вплинуло на програму телепередач. Радянські стрічки вкотре виграли битву за новорічні екрани телевізорів українців у голлівудських різдвяних блокбастерів "Один удома" або "Реальне кохання" (Україна, на жаль, поки що не зняла свою власну новорічну казку).

Іншими проявами впливу "совка" на новорічні програми українських телеканалів є присутність у святкових концертах артистів, що зараз є "кремлівськими зірками". Комплекс меншовартості щодо "столиці СРСР" забезпечують рейтинги програмам, де співають артисти, що відкрито зневажають і Україну, і українців.

Анонсувалося, що у «Великому новорічному концерті “На Інтері – Головна ялинка країни» "прозвучать найпопулярніші пісні 2017 року й улюблені новорічні хіти різних років", "музичні твори з фільмів, культові пісні групи ABBA, Френка Сінатри і Джорджа Майкла, українські народні пісні та композиції, без яких не обходиться жодна новорічна вечірка". Але за фактом знову відбулося фірмове "інтерівське" радянсько-російське свято за участю Софії Ротару, Ані Лорак, Світлани Лободи, Таїсії Повалій та ALEKSEEV-а, які або постійно проживають, або гастролюють у Росії, отримують призи на пісенних конкурсах з рук високопосадовців РФ, співають на кремлівських концертах...

Не оминули зірки із неоднозначним політичним реноме і ТРК "Україна", де у музичному шоу "Велика новорічна пригода" співали знову таки Софія Ротару, ALEKSEEV.

Блогери називали присутність фактично російських зірок в ефірах українських телеканалів плювком в обличчя українців та висували претензії до Міністерства інформаційної політики, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення та Служби безпеки України. Але не лише державним органам треба виказувати своє незадоволення. Можна також запитати у маленьких українців, навіщо вони дивляться концерти за участю "артистів-рашистів".

Ще більш правильним, здається, буде поставити запитання Міністерству культури та ділкам українського шоу-бізнесу. Як так сталося, що на 27-му році незалежності український музичний ринок і досі є частиною пострадянського простору, провінційним філіалом російського шоубізу? Чому держава, українські інвестори та меценати не вкладають достатньо коштів для забезпечення буму та зростання у вітчизняному шоу-бізнесі? Чому у нас не виросло своїх, вітчизняних та незалежних від Росії продюсерів, що можуть "запалити" справжніх своїх (!) зірок із вітчизняних зірочок в достатньої кількості? (Олег Винник на всіх провідних каналах - це був не успіх, а вирок українському шоубізу, що за 26 років зміг виростити одну суто українську, а не українсько-російську зірку, що "заслужила на довіру" "великих" телепродюсерів.)

Можна, звичайно, пишатися успіхом "альтернативної" новорічної програми на «1+1», частка перегляду якого, як стверджує генеральний директор каналу Олександр Ткаченко, склала більш ніж 30%. "Вечірній квартал" дійсно є успіхом команди Зеленського та "плюсів". Але нещодавній дуже неприємний скандал навколо серіалу "Свати", мова та зміст "кварталів", на жаль, демонструють, що цей зв’язок "з імперією" і тут теж міцний та важливий для "функціонування проекту".

Претензією на своє, рідне новорічне свято на "блакитному екрані" була програма "ЧереЩур" на UA:Перший. Але... є одне але. Програмі явно не вистачило а) ресурсів, б) креативу саме в галузі шоубізу, в) святкового настрою. Неймовірно сумні пісні та похмура студія були, напевно, дуже вчасними саме для сьогоднішньої України, але якоюсь мірою можна зрозуміти і тих, хто, сидячі за святковим столом, перемикався з малобюджетного та невеселого Суспільного ТБ на "іскрометні" жарти від Зеленського або веселі пісеньки від проросійських співаків на шикарних шоу "Інтера" та "України".

Киян від перегляду одіозних каналів могла б врятувати трансляція на ТРК "Київ" новорічного концерту із Софійської площі, принаймні того його шматочка, коли діджею та симфонічному оркестру вдалося створити чарівну атмосферу сучасного українського свята. Але гучні народні гуляння під стінами стародавніх православних храмів під час передріздвяного посту створювали контекст тієї самої суперечливої гібридності, про яку йшлося на початку статті. Окрім того, навіть свято в центрі столиці не змогло зрівнятися за яскравістю із шоу на провідних каналах...

Можна довго дискутувати, чи демонструють радянські фільми та російських поп-зірок тому, що вони є пропагандою "совка", тобто сучасною російською пропагандою, або канали роблять це тому, що вони забезпечують їм рейтинг. Але факт є фактом - поки урядовці дивуються, а активісти обурюються, глядачі продовжують бачити на екранах казкове радянське минуле із хепі-ендом та артистів, що співають для Путіна. За законом соціальної психології, такі телеглядачі будуть намагатися втілити ідеалізоване радянське минуле у своє життя та життя своєї країни і будуть симпатизувати "русскому миру", до якого вони самі належать завдяки пісням "кремлівських зірок".

Радянська, вона ж російська, пропаганда працює, і працює ефективно.

Відомі блогери охарактеризували стан справ в українському новорічному телеефірі як стан "внутрішньої окупації". І ця проблема є набагато глибшою.

Треба зізнатися - ця внутрішня окупація вже або ще не просто на телебаченні, вона в нас в голові.

Ця гібридна окупація відбувається не тільки на телебаченні. Всі ці совкові кінострічки, кремлівські зірки вже є частиною картини світу багатьох, дуже багатьох наших співгромадян. Культивація совкової системи ціннісних координат та ментальних конструкцій робить нескінченним покоління "совка", що продовжує не тільки жити само по собі - воно народжує дітей, які жодної секунди не жили в СРСР, але ностальгують за кіношним світом "московських висоток", районами брежнєвських новобудов та захоплюються радянсько-російською естрадою.

Поки кожен з нас не скаже "совку" та "русскому миру" "досить" та "прощавай", привиди "щасливого радянського минулого" та "великого русского мира" будуть кожен Новий рік весело стрибати та співати на наших телеекранах. З надією, що колись їм вдасться увійти, повернутися в наш світ, точніше, повернути наш світ собі.

Гібридна війна із колишньою радянською імперією - це не тільки бойові дії, дипломатичні баталії та інформаційне протистояння. Це  і культурний "фронт" - пісні, фільми... І цей фронт теж є важливим. Росіяни це розуміють. А ми?

Наталя ІЩЕНКО
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments