Оптимiзм: казенний чи справжній?

Ось нарешті міністр охорони здоров’я пан Степанов напередодні пом’якшення вимог карантину оголосив заповітну цифру: кількість захворілих на коронавірус за добу виявилася приблизно на 30% меншою, ніж зазвичай. Дивно, як вчасно це сталося. Тільки-но влада відступила від своїх драконівських порядків, як дисциплінований вірус негайно відреагував зниженням своєї агресивності. Щоправда, якщо оптимізм влади виявиться невиправданим, суспільству доведеться за це розплатитися різким, катастрофічним стрибком захворюваності, й тоді наше більш ніж двомісячне «карантинне сидіння» буде безглуздим і даремним. «Зелені» знову опинилися в полоні популізму, реагуючи не стільки на епідеміологічну ситуацію, скільки на настрої свого електорату. Так, стало зрозуміло, що самими лише суворостями відомства пана Авакова вірус не перемогти, а нічого більше влада не робить. Почалося цілком передбачуване велике невдоволення на місцях, зокрема «бунт» міських голів, які змушені звертати увагу на обурення своїх виборців. Міський голова Черкас «вдарив» центральну владу в її найвразливіше місце: сказав про її подвійні стандарти. Дійсно, всі тяготи карантину влада вирішила покласти на малий і середній бізнес, на простих людей, коли маленькі магазини позакривали, а величезні супермаркети працюють як ні в чому не бувало, маленькі кафе під забороною, а близькі до «зеленого начальства» ресторани функціонують. Відповісти на це владі було нічим, і вона вирішила, що краще тихо відступити, взагалі не долучаючись до дискусії. Хоча й дуже ризикуючи здоров’ям нації. Ну, це владі легше, ніж відмовитися від подвійних стандартів... Але треба чесно визнати, що подвійні стандарти — це наше національне прокляття. Згадаймо, як наші люди хотіли одночасно і до Європейського Союзу і до «тайгового союзу» з Росією, Білоруссю й Казахстаном, як захоплювалися «сильними керівниками» Лукашенком і Путіним...

На жаль, подвійні стандарти, сидіння на двох стільцях — це не винахід Зеленського, а традиція української політики. Простіше кажучи — безпринципність. Лицемірство й нещирість гублять Україну. Ще раз у цьому переконався, коли дивився на телеканалі «Прямий» програму Андрія Карпова (псевдонім «Полтава») «Вата-шоу». Там Андрій через скайп спілкується з жителями Російської Федерації, з першими-ліпшими, тобто вибірка цілком випадкова. Цього разу він це робив разом з нардепом від «Європейської солідарності» Олексієм Гончаренком. Росіяни в процесі вільної бесіди з ними на різні теми справляють досить тяжке враження. Дійсно, люди з якогось зовсім іншого світу, «російського»... Олексій Гончаренко на початку ще плекав якісь ілюзії щодо російського народу, які мабуть, збереглися у нього з часів боротьби за російську мову в Одесі, але незабаром нардеп «згас і зів’яв». Карпов співчутливо сказав йому: «Я з ними вже кілька років спілкуюся, адекватних серед них не більш як 5%». Але серед російської публіки знайшовся один грамотний і докучливий полеміст, який на слова Гончаренка про війну, яку Росія веде проти України, відповів: «Так немає ж ніякої війни. Дипломатичні відносини не розірвані. Торговельні відносини тривають. Громадяни один до одного їздять».

Ось коли вилазить назовні хитромудра політика Петра Порошенка. Згадаймо, як кілька місяців 2014 року на що тільки не йшла наша влада, аби не назвати війну війною, аби не оголошувати воєнний стан, аби не переводити економіку й усе життя України в режим воєнного часу. А сьогодні Україна витримала карантин, витримала б і воєнний стан. Тут ось «Українське радіо» повідомило, що уповноважена з прав людини Людмила Денисова заявила про те, що у РФ, в ув’язненні захворів на коронавірус українець з Рівненської області. Виявляється, він був провідником українського потяга, який курсував з України в Москву. 2018 року (5-й рік війни РФ проти України!) на московському вокзалі українця заарештували, звинуватили в контрабанді зброї й дали 9,5 років позбавлення волі. Ось така війна... Тож труднощі Карпова з Гончаренком — цілком природні. Про погане розуміння Заходом наших проблем годі й говорити. Сидіння одним задом на двох стільцях нікого до добра не доводило й нас не доведе. Уся ця «гибридність» більшою мірою в інтересах агресора, а не в наших.

На ток-шоу на телеканалах доводиться часто спостерігати за депутатами від «Слуг народу». Їхньою характерною рисою є схильність захищати будь-які дії Президента Зеленського і його оточення, навіть ті, які справляють враження явно помилкових. Це нагадує деяких політтехнологів П.О.Порошенка, які щиро (чи ні?) вважали, що безоглядною апологією вони роблять добру справу лідеру країни. 2019 рік показав, що люди помилялися...

Серед «зелених» депутатів більш-менш культурно захищає позицію Президента і «Слуг народу» депутат Василь Мокан, мабуть, просто через розум і освіченість, чим він різко відрізняється від своїх колег. Наприклад, від того ж таки депутата і свого земляка — львів’янина Комельчука, який активно боровся за консультативну групу з «ДНР/ЛНР», стверджуючи, що це будуть переговори не з лідерами терористів і маріонеток Кремля, а з простими людьми з Донеччини та Луганщини. На кого це розраховано? На території ОРДЛО все під жорстким контролем терористичних ватажків, а вони під абсолютним контролем Москви. Якби навіть в ОРДЛО знайшлися незалежні люди, які не є «шістками» абсолютно несамостійних «фюрерів» «ДНР/ЛНР», то хто їм дозволить виступати від імені окупованої частини Донбасу? Так вони завтра ж опиняться на нарах у підвалі місцевого МГБ (тамтешні жартівники розшифровують абревіатуру як «Московська гуманітарна бригада»).

До речі, коли головний промоутер цієї ідеї, шеф офісу Президента пан Єрмак зрозумів, що номер не проходить, українська громадськість гачок не заковтує, він одразу почав розповідати, що насправді в цій консультативній групі братимуть участь донбаські переселенці на материкову Україну, а не креатура лідерів «ДНР/ЛНР». Але політичні оглядачі одразу зазначили, що це Єрмак так говорить, а в підписаних ним документах нічого подібного немає... «Зелені» стикаються з колосально складними проблемами, які вони в принципі не здатні розв’язати в інтересах України. Звідси й тяжіння до дрібного шулерства, циркових фокусів у політиці, до авантюр у дусі сумнозвісних «пропозицій» І.Коломойського. Як люди, які погано знають історію і України, і Росії, вони наївно сподіваються переграти Кремль у «наперстки». Протягом багатьох століть Московська імперія зважала лише на силу, готовність до боротьби й самопожертви. Завдяки цьому встояла Фінляндія. Пам’ятаю, як на початку 90-х років минулого століття один імперський пропагандист сказав: «Ми на вас, хохли, підемо війною. Якщо зможете дати нам по морді, значить, ви — нація, а якщо ні, то ні». У цьому суть російського ставлення до інших народів. Слабкий зобов’язаний лягти під Росію, він не має права на власну державність, на своє «я». А «зелені» постійно демонструють слабкість і готовність до капітуляції. Спокушають Росію легкою перемогою над Україною...