Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів
Іван Франко, український письменник, поет, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч

Пахне диктатурою...

Не лише у високих кабінетах, а й у «ящику»
19 березня, 2010 - 00:00
МАЛЮНОК IГОРЯ ЛУК’ЯНЧЕНКА

Якщо комусь раптом захочеться змінити форму правління в країні, то про всяк випадок нагадаю, що це передбачає проведення дострокових президентських виборів. Адже якщо президент обирався під одні повноваження, але раптом, без відповідного мандата від народу, отримав інші, то це називається узурпацією влади і державним (навіть не парламентським!) переворотом. Якщо ж діяти не диктаторськими методами, а демократичними, то все має відбуватися так: зміни до Конституції на предмет перетворення в президентську або президентсько-парламентську республіку необхідно винести на всенародний референдум і одночасно запитати у виборців, яку саме персоналію вони вважають гідною нових розширених повноважень.

Щоправда, все це має сенс, якщо діють у правовому полі. А якщо група рішучих хлопців у системі де-факто явочним порядком створює «залізну» президентську вертикаль, ламаючи через коліно парламент та Основний Закон, ставлячись до правових норм як до папірців, що ні до чого не зобов’язують, то можна все зробити, не обтяжуючи себе демократичною «тяганиною».

Чи залишиться Україна де-факто парламентсько-президентською республікою? Така проста, але грізна тема хмарою нависла над програмою «Я так думаю» і вельми цікавим складом її учасників: Ганна Герман та Роман Зварич біля «бар’єра» і цілий «букет» аналітиків та журналістів у студії: О. Гарань, В. Мусіяка, Є. Головаха, К. Бондаренко...

Ведуча програми Ганна Безулик виявилася великою оптимісткою, заявивши, що «...в Україні спробували змінити правила політичного життя». Не спробували, а змінили. Це ще не всі помітили. Але в країні вже діє «нойе орднунг» — новий порядок.

СПАДЩИНА ЕПОХИ ВЕСПАСІАНА

Звісно, посилення політичного та ідеологічного тиску повинне консолідувати опозицію, що, втім, далеко не факт, враховуючи, що в опозиційних колах уже почалася люта гризня за опозиційну «булаву», за місце опозиційного «гетьмана». І тут в Юлії Тимошенко відразу ж знайшлися конкуренти в особі панів Мартиненка, Яценюка, Кириленка (список неповний)... Причому, як підказують найпохмуріші, але виправдані попереднім досвідом передчуття, боротьба й запеклість усередині опозиції може виявитися фанатичнішою і непримиримішою, ніж протистояння з владою. Така ось українська особливість... Утім, не лише українська. У світовій історії подібне вже було. За часів римського імператора Веспасіана грандіозне повстання в Іудеї у 66 — 74 рр. було достатньо легко придушене римлянами тому, що різні озброєні єврейські угруповання воювали між собою з більшим натхненням, ніж із зовнішнім ворогом. У знаменитому Вавілонському Талмуді (трактат Йома, 96) сказано: «Але чому ж був зруйнований Другий храм (римлянами в Єрусалимі. — Авт.)? Адже в ті часи вчили Тору, дотримувалися заповідей і вершили справи милосердя. Так, але була в них марна ненависть. І це повинне навчити тебе, що ідолослужіння, розпуста і кровопролиття всі разом не перевищують марної ненависті».

Із тих пір єврейський народ зробив правильні висновки (хоча деякі рецидиви інколи й траплялися) із сумних подій своєї історії, завжди пам’ятаючи про те, що «не встоїть Будинок розділений». Наш же український народ «марна ненависть» буквально спалює, спопеляє зсередини. Пам’ятаю, як ще за часів СРСР один іноземний студент, який уважно спостерігав наші стосунки, задушевно мене запитав: «Чому ви так не любите одне одного?»

Із таким «обліко морале» опозиціонерів нинішньої влади немає про що тривожитися.

У Ганни Безулик намагався вмовляти торжествуючих переможців і Роман Зварич, нагадуючи, що мета не виправдовує засобів, цитуючи Канта, мовляв, мета, досягнута негідними засобами, не є благою метою. Ну, українська політика у всій її нинішній і минулій красі — це явно не філософський факультет. Адже тут ще багатьом слід пояснювати, хто такий Кант і чим він відрізняється від кента.

ДЗВІНКІ ФРАЗИ ГАННИ ГЕРМАН

Професор Євген Головаха дуже ввічливо й інтелігентно назвав коаліціаду у Верховній Раді «не дуже законними діями», висловив упевненість, що ця влада не надовго. Що ж, у жовтні 1917 року петроградці, особливо інтелігенти, побачивши тріумфальних більшовиків, казали, що це на кілька днів. Потім почали казати, що це на кілька тижнів. Потім — на кілька місяців, років. А згодом узагалі перестали говорити, тримаючи язик за зубами. І лише професор Києво-Могилянської академії Олексій Гарань визнав наївність чималої частини нашої інтелігенції, яка сподівалася на прагматизм і стриманість у діях сил, що прийшли до влади. Але, судячи з усього, демократичний простір української політики буде різко скорочений. Ганна Герман дала рішучу відповідь цим інтелігентським «плачам Ярославни» за покійною демократією, кинувши дзвінку й беззмістовну фразу, що абсолютно не підлягає критиці через її граничну абстрактність: «Демократія — це право людини на гідне життя». В такому разі серед сиднів Верховної Ради демократія вже давно й остаточно перемогла, для себе вони її побудували. Справа за малим — розширити її хоча б на більшість українського народу.

Справді, на «виході» численних демократичних процедур має бути гідне життя громадян. Але благо людини не може бути виправданням антидемократичної практики. Який диктатор (Ленін, Сталін, Гітлер, Муссоліні, Трухільо, Дювальє, Саддам Хусейн тощо) не виправдовував своє свавілля інтересами суспільного блага? До речі, адже в Гітлера вийшло — в другій половині 1930-х у Німеччині рівень життя робітників був найвищим у Європі. Щоправда, лише серед «справжніх арійців».

Ще одна яскрава фраза пані віце-голови Адміністрації Президента: «Легітимність влади — це та користь, яку вона може принести країні», зовсім уже зі сфери революційної доцільності та «комісарів у запорошених шоломах».

Але найбільше Ганна Миколаївна розчулила фразою: «Потрібно навчити Табачника любити Україну». Не завадило б подібні виховні заходи проводити до призначення на високу посаду: спочатку виховувати, а потім призначати, але не навпаки.

КАДРОВА ПОЛІТИКА ДЛЯ «НЕТЯМУЩИХ»

У студії знайшлося кілька «нетямущих», неспроможних осягнути глибокий сенс актуальної кадрової політики, зокрема, стосовно віце-прем’єра Тихонова, який відрізнився під час сумнозвісного з’їзду в Сєверодонецьку, та міністра внутрішніх справ Могильова. Особливо дивувало присутніх, як подібні призначення можуть допомогти В.Ф. Януковичу втілити його заповітну мрію «зшити країну», подолати розкол. Генерал Могильов, призначений після «другого пришестя» Віктора Федоровича на посаду прем’єр-міністра начальником кримської міліції, якось не відрізнився на ниві лютої боротьби з місцевим криміналом, проте відмітився силовим розгоном на Ай-Петрі кримських татар, які мирно заробляли собі на життя обслуговуванням туристів.

Пікантно, що в той момент кримські начальники надактивно доводили, що в погромі на Ай-Петрі не було жодного етнічного присмаку. Але, залишивши головне на півострові міліційне крісло, пан Могильов в інтерв’ю місцевій газеті заявив, що товариш Сталін був дуже правий, депортувавши кримськотатарський народ за межі рідної землі. Отже, кримські татари мають усі підстави для ніжної любові до пана Могильова та нинішньої влади. Про це нагадав по телемосту з Криму заступник голови меджлісу Ріфат Чубаров.

Як можуть сприяти консолідації держави носії колосального конфронтаційного потенціалу?

Між іншим, канал «24» продемонстрував відвідини Генеральної прокуратури В.Ф. Януковичем у супроводі спікера Литвина та міністра внутрішніх справ Могильова. Пан міністр публічно виступав державною мовою Російської Федерації. Судячи з перших ознак, в уряді М. Азарова українська мова вже втратила свій державний статус.

Журналісти поцікавилися в Г. Герман, навіщо в уряді так багато віце-прем’єрів? Насправді, невже шефи МВС, СБУ, Міністерства оборони, ГПУ самі не зможуть доповісти безпосередньо М.Я. Азарову або В.Ф. Януковичу про стан справ у своїх відомствах і над ними потрібно ставити ще одну проміжну ланку в особі силового віце-прем’єра пана Сивковича? А кожна проміжна ланка — це не лише уповільнення роботи державного механізму, а й нові кабінети, працівники апарату, машини, водії тощо.

І чого тоді варті всі ці піар-скорочення в Адміністрації Президента, скорочення зарплати Президента, якщо з’являється ціла орда віце-прем’єрів з їхніми чималими службами? Знову міняємо «шило на мило»?

Дуже тривожно прозвучало підсумкове запитання Ганни Безулик: «Чи залишимося ми де-факто парламентсько-президентською республікою?». Ось тільки слід було б довести до логічного закінчення це запитання: адже президентська республіка означає, що глава держави не владний над парламентом, а ось останній може оголосити президенту, якщо зарветься, імпічмент або не дати бюджетних грошей на якісь авантюри.

У студії Шустера голова парламентської фракції ПР Олександр Єфремов повідомив публіці «благу звістку»: виявляється, з новою владою ми всі «виходимо із зими нашого життя». Цей свіжий поетичний образ викликав у пам’яті жарт радянських людей: «Прошла весна, настало лето — спасибо партии за это». У даному випадку — Партії регіонів...

Олександр Сергійович навіть висловив надію, що ПР, на відміну від «клятих «помаранчевих» демократів», не годуватиме скандалами телевізійні ток-шоу, і тому рейтинги в Савіка Шустера впадуть. Ведучий із непохитною впевненістю парирував: при нинішній владі його рейтингам нічого не загрожує. Рейтингам — так, а як із програмою, якщо і в нас настане така ж, як у Росії, стабільність?

ПІДОЗРІЛИЙ ПАРИТЕТ

Російський телеканал НТВ ознайомив «місто і світ» із новими ідеями президента Д.А. Медведєва. Цього разу йшлося про так званий єдиний телевізійний простір СНД. Російський лідер висловив відверте невдоволення тим, що різні іноземні телеканали з «далекого зарубіжжя» активізують свою присутність у сусідніх із Російською Федерацією країнах. Дещо було обіцяне Україні, мовляв, якісь українські канали пустять у російський телепростір. При цьому пан Медведєв казав про паритет. Невже йому невідомо, що без жодного паритету в Україні можна дивитися в кабельних мережах або по супутнику практично всі канали російського ТБ? Якщо росіяни пустять у свій простір, що ретельно охороняється, телевізійні аналоги «українських» газет «2000» і «Киевский телеграф», то в них і свого такого «добра» навалом від Калуги до Магадана...

А російські «Вести» були вкрай обурені тим, що екс-міністр Іван Вакарчук закликав студентів писати україномовні статті в українську ж Вікіпедію. Це залишило в росіян враження «оскаженілого націоналізму», справді, навіщо українська Вікіпедія, якщо є російська...

Уявляю, як були б ображені на каналі «Вести», якби дізналися, що й першу в СРСР енциклопедію кібернетики кілька десятиліть тому видали в Києві українською мовою, і першу в континентальній Європі електронну обчислювальну машину тут побудували 1951 року (ще в ті благі часи, коли кібернетика офіційно вважалася «буржуазною лженаукою»), і математичний апарат для створення ЕОМ у 1930-х був розроблений «українським буржуазним націоналістом» (бо писав він із принципу українською, англійською та німецькою мовами) академіком Михайлом Кравчуком... Але навіщо їм це знати? Головне — облаяти все живе українське. Так, про всяк випадок...

Ігор ЛОСЄВ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments