Денис ЖАРКИХ, кореспондент каналу «Інтер»
Коли Некрасов описував свою жінку з російського селища, телебачення ще
не було. Марина не косить (у жодному значенні цього слова), не має спокійної
важності на обличчі, а от погляд...
Що ж стосується хат, які горять і коней, котрі скакають — це вже точно
не про неї. Парламент. Це її пристрасть. Чоловіки. Ці чоловіки у краватках
із депутатськими значками, із владними жестами, з прямою поставою. Марина
розуміється на них і дивиться на них, як султан на свій табун коней. Ось
вони нетерпляче гарцюють перед її камерою — різних мастей, різного норову
й калібру. Скачки, корида, родео... Це життя, це гра, це пристрасть...
У ложі преси мимоволі відчуваєш себе іспанською дамою... Кому сьогодні
віддати серце? Це світ, це гаряче повітря дебатів, де стикаються думки
й інтереси. Та ось:
В парламенте кислые мины —
Закроется, видно, до срока.
Его покидает Марина
Писать уезжает Сорока.
Тепер удар Марининого темпераменту витримує «Інтер». Не бояться зіткнутися
з Мариною в коридорі тільки чоловіки дуже міцної статури. Парламентська
напруга палахкотить жаром біля комп’ютера, підійти просто неможливо. Блискавичний
монтаж — і «Сьогодні в парламенті...» кулеметно строчить жвавий голосок,
«депутати і фракції» (подумати тільки!), «не ухвалили закон» (треба ж!),
«але...» (це особливо вдало). Так, це «але» — адже за освітою Марина філософ.
На філософському факультеті говорили — «Жінка філософ — це ще не філософ,
але вже й не жінка». Хто не філософ? Хто не жінка? Марина??! Це вже на
ваш смак, любити її як філософа або як жінку, але любити себе вона вас
примусить. В іншому разі ненавидіти (також один із варіантів любові). До
неї не можна залишатися байдужим, хоча б тому, що вона небайдужа людина.
І в цьому вона вся.
