Про «армію ботів»

Інна Павлюк — тележурналістка на всеукраїнському каналі, а в минулому — кураторка Літньої школи журналістики газети «День», заступниця відповідального секретаря. Нещодавно Інна провела розслідування та з’ясувала, хто ж такі боти, де вони живуть в українському інтернет-просторі та чи небезпечні для звичайних виборців, чи не зроблять вибір за них за допомогою маніпуляцій.

— Скільки часу ви працювали над спецпроектом «Армія ботів»?

— Над проектом «Армія ботів. Хто зробить вибори-2019?» я працювала впродовж місяця. І це був дуже насичений період, який відрізнявся від попередньої роботи. Перш за все тому, що основна робота була в інтернеті, зокрема, в соцмережах. Адже за попередньо вивченими матеріалами я розуміла, що мої «мережеві істоти» живуть саме там.

— Що нового ви відкрили для себе у ході цього дослідження сфери «ботів»?

— Новим було усе. Про ботів багато говорили, але їх ніхто не бачив. Ніхто не фіксував їх масово. Але кілька фактів останніх років світової тенденції мене спонукали до того, щоб почати рити (сміється. — Авт.).

2013 рік. Росія. Санкт-Петербург. Журналісти викривають масштабну «фабрику тролів». Головне завдання яких — критикувати в інтернеті політику України та США, а також — вихваляти політику Володимира Путіна. Авже на початку 2018 року Міністерство юстиції США офіційно звинувачує організацію у втручанні в американські вибори 2016 року. У березні 2018 року кілька провідних американських ЗМІ публікують гучні статті про те, що відома англійська компанія з аналітики даних Cambridge Analytic могла вплинути на вибори у США. В обох випадках, і в Штатах, і в Росії, для впливу та маніпуляції свідомістю задіяли ресурс-ботів та інтернет-тролів. Хто вони такі? І чи існують вони в таких масштабах в Україні, щоб вплинути на вибори-2019? Це я і намагалася дізнатися. Результат можна було побачити в ефірі або на сайті телеканалу ZIK.

«УКРАЇНСЬКІ БОТИ ІСНУЮТЬ»

— Ваш спецпроект називається «Армія ботів», водночас ви говорите там про вагомий вплив ЛСД — лідерів суспільних думок. То хто ж із них відіграє вирішальну роль на президентських виборах у 2019 році? Може, є певна статистика щодо цього.

— Десь приблизно на півшляху розслідування я вже була як відомий герой із культового фільму «Матриця» — Нео, коли він обирає таблетку і починає бачити усе приховане. Гортаючи коментарі у соцмережах, клікаючи на акаунти, за хвилину-дві я вже могла зрозуміти — фейкова це сторінка чи ні. Тим більше, поспілкувавшись з інсайдером, який впродовж кількох місяців працював інтернет-тролем (це та ж сама фейкова сторінка, яку може вести реальна людина або бот), я створила власну фейкову сторінку, аби ще глибше зануритися в життя «мережевих істот».

Назва проекту — «Армія ботів», тому що з цього все починалося. За ними я полювала. Але якраз-таки в ході розслідування я зрозуміла, що нашим політикам не вигідно утримувати «фабрики» на кшталт російської. Українські боти існують — так! І їх багато майже у кожної політичної сили! Про порохоботів знає навіть бабуся на базарі, що вже говорити про людей, які щоденно читають ці шалені переписки в коментарях. А чого тільки варте фото із засідання Верховної Ради, на якому Володимир Литвин з акаунту такого собі Антона лайкає свої ж пости. Але щоб масово впливати на свідомість виборця, маніпулювати його настроями, цього не достатньо. Боти дають лише популярність. Як, наприклад, за ніч у Віктора Медведчука на «Твіттері» втричі збільшилася кількість підписників. Що це дає політику? Лише видимість популярності. А от лідери суспільної думки — так звані експерти з усього, — вони можуть формувати думку людей, вони — нова зброя, за яку вже борються політики.

— Доки існуватиме явище «ботів»? Чи є ймовірність, що їх цілком замінять блогери-лідери громадської думки?

— Що таке бот? Це всього-на-всього програмка. Тому, якщо говорити про цей термін, звісно ж, він існуватиме. Адже ботів використовують не лише політтехнологи. Є гарні приклади їх використання у бізнесі. Що ж до ботів як політичний ресурс, — так, вони будуть, тому що в них трішки інша роль, ніж в ЛСД. Один із моїх співрозмовників розповів цікаву історію. Напередодні президентських виборів 2014 року Мустафа Найєм у себе на «Фейсбуці» виставив опитування «За кого б ви голосували?» Тоді набрав дуже багато голосів Анатолій Гриценко, і коли мій співрозмовник перевірив тих, хто за Гриценка голосував, — виявилося, що найбільше прихильників політика — з Африки та Азії. Цей факт говорить сам за себе.

«СУСПІЛЬНА ДУМКА ДОРОГО ВАРТУЄ»

— Чому українські політики, можновладці потребують допомоги «ботів» для збереження та зміцнення своєї влади?

— Усе досить просто — суспільна думка. Вона вартує дуже дорого, як в політиці, так і в грошах. А в той час, коли інтернет входить у мозок кожного — через «Фейсбук», через Інстаграм, через різні ресурси, ви можете навіть проаналізувати самі себе. Підняли тарифи на газ, проголосували за законопроект, зробили заяву... Через брак часу чи з інших причин ви шукаєте аналіз цих подій, і отримуєте так звану пережовану інформацію від експертів-блогерів. Ви їх бачите на телеканалах, читаєте в газетах і починаєте їм довіряти.

За статистикою Мінфіну, населення України — 42 мільйони, 35 мільйонів — потенційні виборці. 11 мільйонів українців зареєстровані у «Фейсбуці». І це аудиторія, яка для наших політиків «старого гарту» — нова і незавойована. Тому хтось готує сирники на камеру, хтось створює сторінку з фейковим ім’ям Пітер Лайн, і все це — стратегії завоювання суспільної думки.

— Яка роль медіа у поширенні інформації серед пересічних українців про маніпулятивні технології?

— Одна з провідних. Як і в будь-якій іншій проблемі. Це одне з основних завдань медіа — поширювати, попереджати. Інше питання: чи не скористаються медіа тими ж маніпулятивними технологіями?

«ЖУРНАЛІСТИКА — ЦЕ СПОСІБ ЖИТТЯ»

— Ви були кураторкою Літньої школи журналістики газети «День». Що вам дав цей досвід, чим допоміг у професійному житті?

— Моя історія з газетою «День» розпочалася ще 2011 року. Я тільки переїхала до Києва після закінчення Львівського національного університету ім. І. Франка. І кожен етап зростання в рамках «Дня» — це великий досвід. Окрема історія — «Літня школа журналістики». Перша спроба «покерувати» школярами була в 2013 році, тоді я стала співкуратором разом з Юліаною Лавриш. Дуже скоро ЛШЖ стала для мене особливим періодом, якого я чекала з нетерпінням. Кожну анкету, яка приходила на пошту, я читала з великим хвилюванням і ретельністю. Взагалі бути куратором ЛШЖ — дуже велика відповідальність! І я вдячна Ларисі Олексіївні за віру в мене. Тому що в цьому і був головний урок. Коли тобі здається, що це нереально, що ти не впораєшся, що забагато планів на такий короткий період, Лариса Олексіївна казала: «Немає неможливого. Просто роби!» Тепер це мій девіз. І ось це побоювання перед новим і складним я повернула в інше, позитивне річище — виклик для себе.

— Що можете порадити цьогорічним випускницям Літньої школи «Дня»?

— Не будувати ілюзій. Тим більше в наш час. Журналістика — це не професія, це спосіб життя. І якщо вже ти його обрав, то будь ласкавий, забудь про внормований робочий графік, деколи — про сон чи відпочинок. Ти — журналіст.