Тіні наших незабутих, незабутніх українських предків мають знайти спокій, навіки оселившись у пам'яті народу.
Іван Драч, український поет, перекладач, сценарист, політичний і громадський діяч

Прозріння запізніле чи своєчасне?

Суспільству доведеться докладати всіх зусиль, аби витягнути країну з трясовини постійних капітуляцій
13 жовтня, 2017 - 11:40

На телеканалі «Прямий» відбувся діалог ведучого Ганапольського з політологом Раїмовим і публікою на тему, потрібні нам сьогодні артисти з РФ чи ми здатні обійтися без них.

Раїмов в його стилі закликав не вплутувати українців в політику, артисти, це, мовляв, справа смаку і особистої естетичної насолоди. Але як показує проза життя в імпортному мистецтві (особливо якщо воно російське) політики буває більше, ніж естетики. Враховуючи, що 2014 року Україна накінці лютого — на початку травня виявилася майже не готовою до опору, російські артисти чудово впоралися зі своїм завданням. Адже це вони створювали у свідомості і підсвідомості мільйонів українських громадян образ миролюбної, наскрізь своєї, «братської» Росії, що не має жодних чорних задумів проти України. Ну як такій чудовій Росії, що хоч і виявилася агресором, протистояти, як від неї захищатися? Своїми талантами російські співаки, музиканти, актори зміцнювали свою країну і ослабляли нашу. Багато в чому їхня заслуга, що в нас мислили так, як генерал-прокурор Анатолій Матіос, який сказав в ефірі «112 Україна»: «Ніхто не міг повірити, що Росія введе війська в Україну». Хто ніхто? Влада? Отже, це влада ментально проросійська, що перебуває в духовній залежності від агресора. Але, здається, народ швидше виліковується від хвороби москвофільства, ніж верхівка. В опитуванні Ганапольського лише 24% глядачів (хоча й це чимало) виявилися неспроможними обійтися без російських артистів, а 76% спроможні. Росіянам, які журяться, що Україна «не товаришує» з Росією, Матвій Ганапольський вказав єдиний шлях виходу із становища, що склалося: «Йдіть з Донбасу, поверніть Крим!» Якщо вони не можуть чи не хочуть, отже, між нашими країнами і народами неминуча вічна і цілком обґрунтована ворожнеча. Якщо росіяни хочуть, щоб було, «як раніше», то треба і зробити, «як раніше», тобто відновити status guo.

ЯКА РЕІНТЕГРАЦІЯ?

На «Еспресо-tv» політолог Михайло Бесараб надзвичайно критично оцінив президентські законопроекти щодо Донбасу, вважаючи, що це спосіб узаконити Мінські домовленості, не ратифіковані Верховною Радою. На думку політолога, П.О. Порошенко продовжує рухатися в політичному коридорі, окресленому для нього Російською Федерацією.

Влада продовжує сидіти на двох стільцях, роблячи юридичне  становище України вельми двозначним. Журналіст Щербина сказав в ефірі, що війну треба визнати на правовому рівні, інакше наші військові будуть дуже вразливими проти можливих формальних претензій. Трагічно-анекдотична ситуація виникне, якщо ті ж сепари засиплять міжнародні (та й українські) суди позовами проти добровольців і військовослужбовців ЗСУ, які без війни воювали за Україну на Донбасі. «Хитрість» деяких вождів може дорого коштувати нашій країні і всім нам.

Лідер парламентської фракції «Сапомопомочі» Олег Березюк дав президентським законопроектам таку оцінку: це ворог намагається легалізувати себе на окупованих територіях за допомогою закону про реінтеграцію Донбасу. Яка реінтеграція? Хто визначений як окупант і з якої дати? Народний депутат Дерев’янко переконаний, що поки ОРДЛО не визнані окупованими, вся відповідальність за те, що там відбувається, лягає на Україну, яка там нічого не контролює і не може контролювати.

 Нардеп Осуховський закликав колег-законодавців не їздити по закордонах і не просити згоди на наші закони. Мені теж не подобається ця постійна біганина наших творців законів у Венеціанську комісію, до різних структур Європейського Союзу, до якого ми не входимо. У нас що, немає грамотних юристів, спроможних професійно підготувати законопроект? Навіщо ми себе так принижуємо? Що, в тій Венеціанській комісії сидять юридичні генії, які осяяні неземною мудрістю?

Ми ось розраховуємо на посередництво і допомогу ОБСЄ, а тим часом, як повідомила віце-спікер ВР Ірина Геращенко, за цей рік в ОБСЄ удвічі збільшилося представництво Російської Федерації та її союзників серед спостерігачів на Донбасі (Білорусь, Сербія). І чого нам чекати від такої «незалежної» міжнародної інституції? Є побоювання, що такі метаморфози можуть статися і з миротворцями на Донбасі, де раптом з’являться (незважаючи на всі протести України) російські підрозділи. Їм навіть з’являтися не треба. Вони там вже є. Залишилося лише приліпити на рукави емблеми ОБСЄ. Гадаю, на армійських складах РФ вже підготовлена потрібна кількість відповідних шевронів.

ДОНБАСС— ЯК «ОБМІННИЙ ФОНД»

На каналі ICTV на «Свободі слова» Березюк сказав, що багатьох воїнів ЗСУ українські суи засудили за законами мирного часу, тому що формально війни у нас немає. А Порошенко не хоче ухвалювати підготовлений «Самопоміччю» закон про окуповані території. І ще: чому в цій законотворчості влада геть забула про Крим, ще раз його здаючи, тепер уже де-юре. Переконуємося ще раз: слабкість і корумпованість влади небезпечні для країни. Спостерігаємо сьогодні реванш учорашніх сил з відчутним кремлівським запахом. Нині знову намагаються запровадити те, що було відкинуто раніше.

Березюку опонував політолог Сергій Таран, пояснюючи позицію влади тим, що ми залежимо від західних партнерів, а вони вимагають виконання Мінських домовленостей. Та й воєнний стан — це складно.

Але за Березюком, військове становище треба запроваджувати на окремих територіях, аби ізолювати вогнище конфлікту. Він навіть побоюється, що РФ судитиме Україну в міжнародних судах, якщо ми не визнаємо юридично факт війни.

Нардеп Антон Геращенко посилався на те, що Захід проти воєнний стан в Україні. Проте ми пам’ятаємо, як Захід вимагав «не провокувати» росіян у Криму. У результаті ми втратили Крим. Потрібно діяти, базуючись на своїх національних інтересах. Якщо Україну буде знищено Росією, то Захід висловить своє «глибоке співчуття». Але нам від цього легше не стане. Сьогодні Захід намагається змусити нас прийняти путінського «троянського коня» у вигляді «реінтегрованих» «ДНР» і «ЛНР». Є серйозна небезпека в результаті псевдоюридичних маніпуляцій отримати увічнення українського фінансування соціальної сфери ОРДЛО і забезпечення їх усім необхідним за український кошт. Тепер можна чим завгодно пояснювати підписання трагічних для України Мінських домовленостей, але їх виконання може мати для нас катастрофічні наслідки, особливо тих пунктів, де йдеться про формування регіональної народної міліції, регіональної прокуратури, судів тощо. Це означає прийняти в Україну не відторгнуті від неї частини Донецької і Луганської областей, а псевдодержави під московським контролем — «ДНР» і «ЛНР».

Влада знову розділяє Крим і Донбас. Це повністю на користь Москви, яка і всю війну на Донбасі затіяла як операцію прикриття і готова міняти Донбас на Крим, Донбас для РФ, — це «обмінний фонд», об’єкт політичної торгівлі. Ніколи, під жодним виглядом не можна виносити Крим за дужки. З Криму розпочалася війна і криза і  Кримом все має закінчитися. Але не за цієї влади, яку Левко Лук’яненко справедливо назвав наполовину українською, наполовину колоніальною» («День» № 178-179). Такі її особливості обумовлюють схильність до угодовства, пристосовництва, «договорняків» за рахунок національних інтересів України, тобто капітулянтство.

ІНТЕГРАЦІЯ ЧИ КАПІТУЛЯЦІЯ?

На каналі «1+1» у програмі «Право на владу» секретар РНБО Олександр Турчинов виправдовувався за нав’язані парламентові президентські законопроекти про Донбас, які багато експертів вважають украй небезпечними для України. У своїх виправданнях Турчинов витончено оминув проблему «мінського казана», ухитрившись нічого про це не сказати. Чиновник скаржився на розкол політичних сил України, але основою розколу є нечесна гра нинішньої влади з українським суспільством. Чи нормально, що за всієї псевдодемократичної риторики у нас закони спочатку обговорюються з іноземними партнерами, а вже потім потрапляють на очі депутатам українського парламенту? То хіба тут не феномен зовнішнього управління Україною? До речі, тему дискусії на «1+1» було сформульовано вельми красномовно: «Інтеграція чи капітуляція?» Прибічники «мудрої політики договорняків» всіляко вивертаються, намагаючись довести, що перемогти ворога можна... капітуляцією перед ним. Слушно зауважила їм Оксана Сироїд: «Ви не Путіна обманюєте, ви себе обманюєте!» І Україну. Біда цієї влади в тому, що, навіть коли вона намагається робити щось хороше, їй мало хто вірить. Аж надто в неї неоднозначна репутація. Пригадаймо, як 2015 р. ухвалювали особливий статус Донбасу з вигнанням журналістів із залу і відключенням табло голосування, в ручному режимі приймали, приблизно так, як за Януковича одіозні закони 16 січня 2014 року. З дуже різкою реакцією на слова Турчинова виступив Роман Безсмертний. Вона була сповнена сарказму. За словами Безсмертного, Турчинов три роки дозрівав, аби зрозуміти, що РФ — агресор. 2014-го, проявивши нерішучість і слабкість, Турчинов не оголосив режиму воєнного стану. За це, сказав оратор, Турчинов відповідатиме. Згоден. Для мене цей пан — «герой» ганебної здачі Криму. Не вірю йому абсолютно. Безсмертний прямо закликав главу держави звільнити Турчинова з його нинішньої посади. Автор ще писав цей текст, коли стало відомо, що Порошенко і його прибічники все ж таки продавили капітулянтський закон щодо Донбасу. Що ж, ще один «казан», в який вони загнали Україну. І тепер суспільству доведеться докладати всіх зусиль, аби витягнути країну з цієї трясовини постійних капітуляцій. До речі, обігруючи назву одну з цих горезвісних законів, військовий експерт Ігор Козій закликав до реінтеграції влади і суспільства в Україні. У «десятку» влучив полковник запасу. Оскільки ці дві складові дедалі більше і швидше розходяться у нас у різні боки.

Ігор ЛОСЕВ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments