Саме професійна й адекватна робота журналістів стала тим каталізатором, завдяки якому суспільство «прокинулося» і змусило державу зважати на його думку. Медіа-спільнота отримала нагоду сповна відчути всю вагу покладеної на неї суспільної відповідальності. І впоралася із завданням. «День» поцікавився у колег, чим для них став Євромайдан, чому цю тему потрібно глибоко обговорити в журналістському середовищі, та яким вони бачать подальший розвиток ситуації.
«ЦЕ ПОТУЖНИЙ ПОШТОВХ ДЛЯ АКТИВІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА»
Артем ШЕВЧЕНКО, журналіст «ТВі»:
— На мою думку, Євромайдан — це передусім колосальний сплеск національного духу і громадянського сумління. Ця подія — мабуть, найважливіше, що було у житті нашої країни за увесь час з дня проголошення незалежності. Переконаний, що з Євромайдану постануть нові соціальні та політичні платформи, адже він став потужним поштовхом для активізації громадянського суспільства. Нові лідери вже з’являються у лавах активістів. Але сьогодні вони мусять бути уважними, щоб не потрапити під маніпулятивний вплив влади, яка може використати їх для розколу опозиційного політичного руху. Для журналістів нині головне — не брехати і не замовчувати суспільно важливу інформацію. Своїми діями влада сама налаштувала проти себе увесь наш цех. Після безпрецедентного, масового, брутального і нерозбірливого побиття «Беркутом» десятків журналістів першого грудня під Адміністрацією Президента медійникам важко утриматися від прояву власної громадянської позиції. Водночас, особливо в ці дні, журналісти мусять залишатися об’єктивними і не опускатися до банальної пропаганди.
«НАША ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ — ПРАЦЮВАТИ ЧЕСНО ТА ЯКІСНО»
Юлія БАНКОВА, журналіст Hromadske.tv:
— Євромайдан викликав у мене амбівалентні відчуття. Перше — приємне: здивувала велика кількість народу на вулицях, бо, здавалося, вже ніщо не здатне підняти зневірених людей. До цього на акціях бачила переважно одні й ті самі обличчя, тому сприймати їх як серйозний протестний рух не могла. Друге відчуття — страшне: я досі не можу повірити у цинізм та жорстокість влади, яка дозволила собі так по-звірячому розігнати мирну акцію в ніч з 29 на 30 листопада. Важко сказати, чи постануть з середовища Євромайдану нові лідери. Хотілося б у це вірити, але поки що найбільше проявляють ініціативу ті самі люди, які були активними і раніше — під Київрадою, у Гостинному дворі, на незаконних забудовах у столиці тощо. Вони — хороші і перспективні, але чомусь усі чекають вказівок від трьох головних опозиціонерів. Є ще культурні діячі: співаки, художники, письменники. Люди ніби й готові за ними йти, але все ж вони — не політики. Мабуть, як і завжди, надія залишається лише на студентів. Щодо медіа-спільноти, то сьогодні, на мою думку, наша громадянська позиція передусім полягає у тому, щоб чесно та якісно виконувати свою роботу. Цей імператив є актуальним завжди, але особливо, у час, коли життя людей — під загрозою, коли навколо — море дезінформації, залякувань, провокацій. Потрібно дотримуватися усіх основних стандартів професії: перевіряти достовірність інформації, зберігати баланс думок, бути відповідальним за все, що кажеш, показуєш, пишеш.
«ОСТАННІ ДВА ТИЖНІ — НАЙБІЛЬША ШКОЛА ЖИТТЯ»
Єгор СОБОЛЄВ, громадський активіст:
— Євромайдан показав, що думаюча, ініціативна частина українців — уже в Європі. Вже сьогодні ми здатні самоорганізовуватися, коли треба — брати владу в свої руки, нав’язувати партіям свою волю, фінансувати власні ініціативи, самовиражатися у мистецтві, налагоджувати зв’язки з політиками, зокрема і закордонними. Останні два тижні стали для мене найбільшою школою життя — за цей час я навчився більше, ніж за всі попередні роки. Вважаю, що суспільство мало за ці прекрасні дні зробити три висновки. По-перше, революція (маємо на увазі не побиття вікон, а кардинальна зміна правил у державі — якщо хочете, її перезаснування) є завданням суспільства загалом, а не політиків чи окремих активістів. По-друге, потрібно зрозуміти, що без створення нових організованих, сильних політичних структур із відповідальними, ефективними лідерами перезаснувати державу неможливо, без них не вдасться навіть змусити Президента піти у відставку, а це — перший крок, який необхідно зробити, щоб почати змінювати правила. По-третє, суспільство має усвідомити, що, хоча воно і навчилося організовувати величезні мирні протести, в умовах, що склалися, потрібно також вміти захищатися. Мирні громадяни повинні мати сили оборони, бо, на жаль, ні Янукович, ні Путін не розуміють, чому треба дослухатися до людей, що виходять на мирні акції. Ми для них — мішень. Переконаний, Янукович сьогодні й досі є Президентом значною мірою лише тому, що політики перейняли ініціативу у громадських активістів. Якби у нас вистачило сил і досвіду повести той мільйон, який зібрався у неділю, Віктор Федорович змушений був би тікати з України. Я детально проаналізував події, що мали місце у ніч з п’ятниці на суботу, коли було розігнано Євромайдан. Уранці наступного дня почалася неймовірна інформаційна атака в Інтернеті і на телеканалі «ТВі», тобто в тих медіа, до яких дослухаються активні громадяни. Її метою було дискредитувати лідерів, які проявили себе на Євромайдані. Про це мало хто знає, але оргкомітет тоді був ледь не захоплений рейдерською атакою на чолі з кількома відомими громадськими активістами. Того дня все це нас страшенно дезорганізувало. У неділю ж опозиція сама стояла на трибуні. Маючи на площі мільйон людей, замість того, щоб брати владу, опозиціонери випробовували терпіння публіки багатогодинними промовами. У цей час агенти влади почали криваве побоїще на Банковій, у якому, переконаний, внутрішнім військам було відведено роль мішені. Момент було згаяно. Наступного ранку опозиційні керівники телефонують нам і кажуть: «Це була помилка. Приходьте — ми вас запрошуємо в єдиний штаб, будемо разом діяти». Але вже було зрозуміло, що енергія мільйона йде в пісок. На жаль, хоча серед представників опозиційних політичних сил є багато справді відданих, ефективних борців, опозиційна верхівка значною мірою залишається продовженням влади. Сьогодні нам варто усвідомити, що справжня лінія фронту проходить зовсім не там, де ми думали. До розгону Євромайдан був ідеальним, європейським громадянським рухом — мирним, творчим, вільним. Там панувала свобода думки і дії, свобода зібрань. Євромайдан був прекрасною квіткою, яка звісно виявилася беззахисною перед чоботами беркутівців і бандитів, які зайняли найвищі посади у нашій державі. Те, що відбувалося після його розгону, це — революція, повстання громадян проти влади. На жаль, ті, кого суспільство бачило вождями революції, виявилися ляльками влади. Приємно, що журналісти в цій ситуації проявили свою громадянську позицію. Я пишаюсь колегами — вони вкотре показали, як багато серед них світлих, відданих своїй країні громадян. Попри все переконаний, що сьогодні в українців все ще є шанс здобути перемогу.
«ЄВРОМАЙДАН НАЗАВЖДИ УВІЙДЕ В ІСТОРІЮ»
Єфрем ЛУКАЦЬКИЙ, фоторепортер, інформаційне агентство The Associated Press:
— Я бачив революції і протести в різних країнах — в Узбекистані, Грузії, Азербайджані, Іраці тощо. Для кожної з них це був дуже важливий час. Переконаний, що і Євромайдан назавжди увійде в історію. Інколи мені боляче чути, як люди ставляться сьогодні до помаранчевої революції. Адже й це була безпрецедентна подія — тоді Україна показала усьому світу, що можна зробити революцію без краплі крові. Пам’ятаю, потім, коли я був за кордоном, і люди дізнавалися, що я з України, кожен підходив поспілкуватися і привітати. Всі були здивовані, бо зазвичай революційні події супроводжуються кровопролиттям. Нині ж мені дуже боляче бачити те, що відбувається. Хоча я неодноразово знімав різноманітні сутички в Україні, нічого на зразок того, що відбувалося на вулиці Банковій, я до цього не спостерігав. Я бачив насилля в Азербайджані, Грузії, бачив як розстрілюють людей в Узбекистані, але не тут — у ці дні вперше пролилася кров в Україні. Як громадянину мені дуже прикро це усвідомлювати. Досвід показує, що кожна революція дає нових лідерів. Хоча сьогодні на сцені здебільшого давно знайомі обличчя, переконаний, що з’являться вони й у низовому середовищі активістів Євромайдану — це природний еволюційний процес. Велика відповідальність лягає в ці дні на плечі журналістів. Вважаю, що вони повинні проявляти свою громадянську позицію щоденно, не лише під час революцій. Як лікар у будь-якій ситуації зобов’язаний приходити на допомогу хворому, так і журналіст завжди мусить опиратися на власну громадянську позицію. Це — один із наших професійних обов’язків. Якщо ти цього не робиш, ти — не журналіст. Сьогодні ж у нас усіх дуже багато роботи — маємо працювати по 25 годин на добу.
