Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Ставок більше немає

24 березня, 2006 - 00:00

Наприкінці виборчої кампанії телеканали все більше нагадують казино. «Ставте на номер такий-то на виборах туди-то, не втратьте свій шанс», — поспішають партії, бо ще пару днів, і прозвучить вирок: ставок більше немає. А куш на кону серйозний, грошей викинуто неміряно, але хтось неминуче програється до нитки. Але поки що партії змагаються на всю силу, а телеглядачі, коли з цікавістю, коли з огидою, намагаються обчислити витрати в боротьбі за їхні голоси. Тим більше, що їх заздалегідь до цього підготували, розповівши на самому початку виборчих перегонів, скільки коштує хвилина ефірного часу. Тепер, дивлячись на численні політичні ток- шоу скрізь і з усіма, глядачі ламають голову: хто кому й скільки. Хоча трапляється, що ведучі намагаються розбавити самопіар політиків суспільно значущими питаннями. Наприклад, про те, що буде далі з нашою політичною системою, чи повинні самоліквідуватися партії, що набрали менше відсотка на виборах, кому потрібні галузеві партії — газові, транспортні та інші, як би красиво вони не називалися. А дійсно, ну, чи не смішно, коли партія дістається в спадок разом із посадою? Може, профспілок досить?

Дуже дратує і партійне змагання зі страшилок. Конкурс у них, чи що, за принципом «хто більше налякає виборців»? Ось і практично вся політична реклама у нас про те, що все навколо — жах, темрява, кошмар і страх. Загалом, «помста, смерть і пекло». І на цьому тлі лідери партій, які лякають, хочуть виглядати мудрими, стриманими, рішучими, миролюбними тощо. Але головна їхня рекламована риса — турбота про благо народу. П’ять років тому піклувалися, зараз піклуються, а послухаєш, що вийшло, — все погано.

Зате у нас з’явилася нова національна забава — «Свобода слова» на ICTV, взяти участь в якій вважають за честь наші і не наші політики. А ось переглянути це нескінченне дійство від початку до кінця спроможний не кожен. Навіть епатажний Жириновський не розважає — ну, робота в нього така: грубіянити і всіх навколо забивати своїм хамством. А тут тема яка благодатна — геополітичний вибір України. Якраз для нього. Ну, і нам корисно вчергове поспостерігати цього «старшого брата», в обійми якого нас так посилено штовхають деякі учасники парламентських виборів. А взагалі треба визнати, що суперечності між Сходом і Заходом перетворюють Україну на міфічного Тягни-Штовхая, такого собі мутанта з двома головами, кожна з яких дивиться в протилежний бік. Так же, справді, і розірвати може!

Загалом, вибори і ще раз вибори скрізь і в усьому. Навіть аполітична «Мелорама» на «Інтері» взялася «розслідувати», чому це «зірки» ринулися в політику, прикрасивши собою партійні списки. Так нічого, власне, й не розслідували, але запропонували на вибір два висновки: або ці творчі одиниці вичерпалися саме як творчі одиниці, або навпаки — переросли себе і свої суспільні функції, занудьгували і кинулися в політику в пошуках умов для самореалізації.

У новинах темою тижня також були вибори — але вже в Білорусі. Сенсації не сталося. Як би ми до «бацьки» не ставилися, білоруси свій вибір зробили, і його потрібно поважати. Прагнення «поділитися демократією», яке демонструють деякі високопоставлені діячі й недержавні організації, ні до чого, коли про це не просять. І чи нам наступати на ці граблі?

Ще однією топ-темою стала «знахідка» на території України «секретної в’язниці ЦРУ». Знайшли, звичайно, росіяни — їм згори видно все. Наші звинуватили Росію в черговій «спецоперації» проти України, але до причин і мотивів чи самі не докопалися, чи нам вирішили не повідомляти. Взагалі, відносини між нашими країнами скочуються до рівня «ти мені більше не дружок» і «хто перший почав». Як завжди в таких випадках і відносини з іншими будуються за принципом «проти кого товаришуємо». Ось і Придністров’я заявляє про роль жертви в російсько-українських відносинах. Виборча принциповість завжди народжує підозри, які важко розвіяти.

Відверто радує на загальному тлі «СТБ» і «Тоніс». Хороші документальні фільми на одному, рибки-звірятка — на іншому. Яка все ж таки добросерда природа, при всій наявності та різноманітті хижаків. У нас природний добір і боротьба за виживання і жорсткіші, і кривавіші. А так хочеться жити в пацифістському суспільстві, серед вегетаріанців і філософів. Або, що значно реальніше, дочекатися хоча б кінця виборів…

Оксана ТИХОНЧУК, «Вечірній Миколаїв», спеціально для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ