Нехай думки, укладені в книгах, будуть твоїм основним капіталом, а думки, які виникнуть у тебе самого – відсотками з нього.
Тома Аквінський, теолог, святий католицької церкви

«Стоп-Земля» – моя особиста утопія»

Повнометражний дебют української режисерки Катерини ГОРНОСТАЙ «Стоп-Земля» здобув «Кришталевого ведмедя» як найкращий фільм у конкурсі Generation 14plus в рамках Молодіжного форуму 71 Берлінського кінофестивалю
28 травня, 2021 - 11:40

Цього року різні секції Берлінале проводилися в різний час і в різних режимах. Зокрема, Generation 14plus відбувся онлайн разом з фестивальним Європейським кіноринком з 1 по 5 березня. А рішення журі були виголошені вже 26 травня.

В центрі сюжету — Маша, Яна, Сеня й Саша. Перші троє — друзі-нерозлийвода. Маша потай закохана в Сашу; в того — постійні конфлікти з матір’ю-одиначкою. А втім, у всіх тут свої біди й свої причини для радості. Горностай тримає в полі зору ще, як мінімум, добрий десяток персонажів.

І все тут, як у будь-якому класі: молодечі забави, всякі стрибки й вихватки, жартики та ігри в пляшечку. Але без принижень. Є сильніші, яскравіші, є слабші, блазні, аутсайдер(к)и, але ніхто не стверджується за рахунок інших. Так, матюкаються. Так, можуть хильнути зайвого. Але без ієрархій та харчових ланцюжків. Мають море інформації під рукою — бо висять в інтернеті та «втичать» у телефони — і завдяки цьому ширші в поглядах, вільніші в думках, аніж попередники. Ти з біднішої родини? Не біда. Ти бісексуал(к)а? Аби тобі було добре. Штовхнули випадково? Вибач.

Тривоги їхні насправді одвічні. Як жити далі, враховуючи, що твоє дитинство вже на виході? Як насмілитися запросити на танець хлопця, який тобі подобається? Як розібратися з депресією, що гризе тебе без будь-якої очевидної причини? Як забути те, що ти, будучи ще зовсім малим, пережив у прифронтовому містечку на Донбасі?

Горностай їх не ідеалізує. І не спекулює їхніми проблемами. Просто дивиться на них як на рівних. Бо не забуває про свої 16. Саме такого погляду нашому кіну дуже бракує.

Щоб правдиво відтворити складні реалії сучасної школи, Катерина Горностай взяла інтерв’ю у понад 200 українських підлітків, набрала повноцінний шкільний клас для фільму й тривалий час працювала з непрофесійними акторами-підлітками над сценарієм.

Катерина народилась у 1989 в Луцьку. Донька науковців Світлани ВАСЬКІВСЬКОЇ та Павла Горностая, онука науковця Петра Горностая. Закінчила природничий факультет (2010) та магістратуру з журналістики (2012) Києво-Могилянської академії.  В 2012-2013 навчалася в «Школі документального кіна й театру» Марини РАЗБЄЖКІНОЇ та Михайла УГАРОВА. Режисерський дебют — неігрова новела «Між нами» — відбувся в 2013 на фестивалі «Молодість». Була учасницею Євромайдану, під час якого знімала фото і відео. Відзнятий матеріал був використаний у фільмах об’єднання Вавилон’13. В 2015 її ігрова робота «Віддалік» відзначена на фестивалі Wiz-Art Film, на Одеському фестивалі  та на «Молодості». Фільм «Бузок» отримав спеціальну відзнаку журі та премію FIPRESCI на Одеському фестивалі в 2017. Живе в Києві, викладає документальне кіно в Школі журналістики Києво-Могилянської академії.

В цілому, Молодіжний форум Берлінале є щасливим  для нашого кіна, адже в його іншому конкурсі Generation KPlus в 2017 здобула Гран-прі україно-німецька документальна картина Ґеорґа Жено та Єлизавети Сміт «Школа № 3».

Наостанок — кілька зауважень Катерини про процес створення фільму з її інтерв’ю «Дню» від 4.03.21:

— Фінальна версія фільму виникла, коли ми вже провели кастинг і я познайомилася з цим нашим класом. Виявилося, що вони всі такі круті, що їм треба написати свої лінії. Епізодичні характери теж набули важливості. Ми їх інколи дописували прямо під час зйомок, щоб створити більше колективний портрет.

— Комусь сподобається реалістичність відтворення досвіду. Частково також це терапія. Дуже хотіла би, щоб це стало терапією і для глядачів. А ще я хотіла загадати на майбутнє. Щоб школа стала така, як в «Стоп-Землі», щоб вчителі були схожі на університетських викладачів — в дружніх відносинах з учнями. Мені хотілося б таких хороших батьків для Маші, щоб батьки, які прийдуть у кіно, зрозуміли, що можна не тиснути на дітей, можна давати їм свободу, але лишатися включеними в їхнє життя. Ось така моя особиста утопія.

— Кіно — одне з найпростіших мистецтв, бо синтез усього, і з найскладніших теж, бо є результатом зусиль багатьох людей. Подобається колективність. Це найкраще, коли кіно є автобіографічним не тільки для режисера, а й для маси людей. У «Стоп-землі» маса деталей, якими поділилися усі, хто брав участь у зйомках. Це для мене найпрекрасніше. Цей фільм, я сподіваюся, можуть назвати автобіографічним абсолютно всі учасники процесу. Ось я хотіла б робити кіно і для цього теж.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: