Інколи здається, що історія нічого не вчить. Але це не так. Вона таки вчить — якщо в цієї вчительки життя НАВЧАЮТЬСЯ
Володимир Панченко, український літературний критик, літературознавець, письменник

Створенню коаліції заважає культ особистості

20 квітня, 2006 - 00:00

А вам усі ці розмови про коаліції не набридли? Тоді ви в меншості, бо всіх цей картковий пасьянс давно й неабияк дістав. Ми всі гідно витримали й витерпіли всі вивихи виборчої кампанії. Але коли квітнуть сади й зеленіють газони, тоді все штучне меркне, хоч би яким яскравим і політично витриманим воно було. І це правильно! Період політичних воєн цікавий досі тільки політикам, їм є за що воювати, а «варта втомилася». Тепер нам усім хочеться квітів і морозива, музики й експресії. А як ви гадаєте, ознайомившись iз податковими деклараціями сильних нашого невеличкого українського світу, з таким задоволенням процитованими нашими телеканалами, ми маємо здавати добровільні внески для порятунку державної системи управління? Усі наші вищі чиновники не просто далекі від народу, вони навіть не розуміють, у якій системі координат цей самий народ існує. А народ, він кращий за детектор брехні, все відчуває, все розуміє, на все реагує. Він добре знає: поки пани один одному фізіономії чистять, треба орати й сіяти, інакше битися не буде за що. Так і живемо: в столиці — про коаліції, в провінції — про дощ. Добре це чи погано — хто тепер розбере? Від такої нестиковки поки нікому ні холодно, ні жарко — всі чекають. А чого? Усі ми інтуїтивно відчуваємо, що щось не так, що наше розчарування, навіть зафіксоване у виборчих бюлетенях, — лише предмет торгу для тих, для кого кожний голос — цеглинка для побудови своєї системи влади, і лише. Підтвердження цього — всі численні інтерв'ю тих, хто виграв і тих, хто програв, на всіх українських телеканалах.

Найкращий відпочинок для мізків у такій ситуації — «Квартирне питання» на ICTV, або ток-шоу Опри по «ТОНІСУ». Причому в її програмах, хоч би яких тем вона торкалася, не виникає відчуття дискомфорту, відчуття постійного вторгнення, «наче твоїми особистими речами хтось користувався». І ще одне спостереження, винесене з цих програм: чомусь їхні зірки не роблять милість ведучим, а максимально використовують можливість зачепити увагу глядачів і запам'ятатися. Тому максимально намагаються бути цікавими, не обмежуватися однозначними відповідями, використати можливість висловити свою думку з суспільно значущих питань. Причому будь-яке моралізаторство вони намагаються подати з погляду історії, подати окремим сюжетом, цікавим глядачам. Не без театральності та роботи на публіку, але кому від цього гірше?

А у нас усе на піку схвалення або осуду. Або нудно-солодкі, або абсолютно похмурі історії. І не без приводу. Ось, наприклад, «Перший відділ» по «5 каналу» — про істинних і удаваних ліквідаторів аварії на ЧАЕС. І правда: комусь грошей на лікування не вистачає, а хтось користується посвiдченнями ліквідаторів для отримання квартир, машин і пенсій. Прикро? Безумовно. Але держава, виходить, не зацікавлена в тому, щоб розмежувати права героїв, потерпілих від трагедії, і мародерів, що примазалися до чужої біди для отримання і пільг, і пенсій. А в цьому переліку, між іншим, дуже відомі особи. І нічого, совість не мучить. Як потім повідомили буденні «ТСН», і ООН свого часу не належним чином оцінила масштаби Чорнобильської трагедії. За висновками журналістів «1+1», втихомирлива, наскільки це можливо, брехня про наслідки тієї трагедії процвітає й сьогодні. І сьогодні українська атомна енергетика не зробила належних висновків з аварії. А наслідки Чорнобиля для нації ніхто поки точно не вирахував, а може й вирахував, але хто наважиться їх оприлюднити? Жахливо, дуже жахливо лякати і без того залякану громадськість. Але якщо хтось мародерствував і наживався на чужому горі, продаючи радіоактивне награбоване куди заманеться, нам треба про це знати. Хоча б для того, щоб не стати заручниками такої комерційної діяльності. Але, як випливає з «датських» сюжетів, від мук совісті ніхто з мародерів або липових ліквідаторів поки не помер.

До речі, і начальника «Нафтогазу» не мучило питання купівлі суперсучасної та наддорогої машини на бюджетні кошти. І лише тоді, коли сюжет про особливості сприйняття головним українським нафтогазовиком своєї автомобільної значущості пройшов по кількох телеканалах, наш президент зрозумів, що це недобре. І що? Ну, продадуть цю дорогу машину, а далі що? А нічого. Якщо вже наші най-, і ті живуть за чужий рахунок (як випливає з тих же декларацій), то про що взагалі мова? А ні про що. Так, маленька незручність, не більше.

У новому авторському проекті Андрія Тичини «7 хвилин» («1+1»), де все «від першої особи», теж не варто шукати відповідей на питання, що й досі виникають. Перші дві особи — Ю.Єхануров і Ю.Тимошенко — також фактично говорили про недовіру — про їхню недовіру один до одного. Ми б могли все це не дивитися й не слухати, якби нас не поставили в умови, коли ми змушені бути спостерігачами цього процесу й чекати бодай якогось його закінчення. От і чекаємо.

А в світі стільки різних «смачних» тем і сюжетів! Ось і Анатолій Борсюк у «Чорному по білому» вирішив викрити джерела «студентської індустрії», тобто з'ясувати, хто, кому й за що в студентському середовищі платить. І ще як платить! Але кому це цікаво, коли в країні вирішуються стратегічні проблеми? Чи не вирішуються? В разі майстерної імітації діяльності результат і процес — це практично одне й те саме. Аби якнайяскравіші фарби й якнайголосніші висновки. Ну хто потім розбиратиметься, й навіщо?

А народ так і чекає: хоч хто-небудь, хоч коли-небудь думатиме спершу про Батьківщину, а потім про себе? Поки таких сміливців не видно…

Оксана ТИХОНЧУК, «Вечерний Николаев», спецiально для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ