Нова «Свобода слова»...

Багаторічний ведучий цієї програми на телеканалі ICTV Андрій Куликов, як і обіцяв, покинув канал. Замість нього в ролі ведучого виступив Вадим Карп’як. І виступив цілком вдало, принаймні без снобізму й творчої втоми пана Куликова.

Першою отримала слово віце-спікер ВР Ірина Геращенко. Виступала пафосно й емоційно. Розповідала, як влада укріплює армію на тлі можливого російського наступу. Але волонтери не оцінили її риторичних зусиль, швидко поставивши на місце й нагадавши, що офіційно ми в умовах війни витрачаємо на армію 5% ВВП, а реально — менш як 3%. Тож як ми збираємося протистояти агресії? Заяви начальства про вдосконалення оборони істотно відрізняються від дійсного стану справ. Фактично два роки втрачено на політичні інтриги, на піар і самовихваляння, на усіляку метушню.

Її запитали, чому не покараний ніхто з винуватців Іловайської трагедії? І почули дитячий лепет. Відповіді вона не дала. А це означає, що на нас чекають нові провали і трагедії. Якщо не робити висновків з помилок, вони стають хронічними. Особливо розчулюють заяви, що в усьому винен Путін. Само собою. Але чому ми не дали Путину гідну відсіч, хто в цьому винен?

РЕГІОНАЛЬНІ СТЕРЕОТИПИ

Заступник міністра у справах окупованих територій і внутрішніх переміщених осіб Георгій Тука заявив, що, всупереч чуткам і пліткам, 93% українців позитивно або нейтрально ставляться до переселенців зі сходу й півдня країни. На його думку, усі 25 років незалежності слід було руйнувати регіональні стереотипи. Але держава не робила нічого. Швидше навпаки, спекуляція на міжрегіональних протиріччях була важливим елементом електоральних технологій, що особливо яскраво виявлялося в період правління Леоніда Кучми. Українцям штучно нав’язали модель виборчого протистояння між заходом і сходом. Маніпулюючи страхами й упередженістю, міфами й вигадками, неуцтвом і дезінформацією, кланово-олігархічна влада в Києві почувалася цілком затишно. Але це підточувало й руйнувало країну зсередини.

Відома громадська діячка Ольга Айвазовська проспівала гімн демократії й дуже розраховувала на демократію в Росії.

Ну, поки там буде демократія, нас усіх заженуть у черговий ГУЛАГ. В умовах війни, всупереч закликам прекраснодушних лібералів, демократія неминуче обмежується, або країна зазнає поразки, якщо зберігає демократичні норми за будь-яку ціну й всупереч усьому.

Коли йдеться про саме існування держави, використовують усі методи для її порятунку, навіть вельми далекі від демократичних. США під час Другої світової загнали в табори своїх громадян японського походження (тоді Штати воювали проти їхньої історичної батьківщини — Японії), про всяк випадок, хто їх японців знає. Потім, щоправда, після перемоги, їх випустили, вибачилися й виплатили компенсації. Великобританія посадила всіх тих, хто симпатизував нацистам, хоча у багатьох просто була «інша думка». І це Туманний Альбіон з його культом пошани до іншої думки! Але чинник «смаженого півня», який клює у хворе місце, змінює дуже багато чого. Наших грантових демократів ця птиця ще не клюнула. Айвазовська заявила, що демократичні держави не воюють між собою. Теза далеко не безперечна, тут багато чого залежить від самого розуміння демократії. Наприклад, цілком демократичні США й досить демократична Іспанія 1898 року воювали між собою за Кубу й Філіппіни. Але тут заперечити Ользі Айвазовській вирішив політолог Руслан Бортник, який проголосив, що вона не права, оскільки, мовляв, демократична Велика Британія й Аргентина воювали за Фолклендські острови, а демократичні Греція й Туреччина — за острів Кіпр. Бортнику не слід було цього казати. Він сів у «калюжу». На жаль, у студії не знайшлася жодної людини, яка б пояснила йому всю глибину його помилки. У згаданий період війни за острови біля берегів Аргентини (які там називають Мальвінськими — Las islas Malvinas) у цій латиноамериканській країні при владі була типова для цієї частини світу військова хунта генерала Гальтієрі. Про її характер свідчить і популярний у генералів метод розбирання з політичними опонентами — їх скидали з армійських вертольотів, інколи у хвилі Атлантичного океану, а інколи в ущелини гірської гряди Анд. Якщо політологові Бортнику завгодно вважати подібний режим демократичним — воля його. Гальтієрі треба було заткнути рот аргентинському суспільству маленькою переможною війною, мовляв, «Мальвіни — наші!». Тому аргентинські солдати й висадилися на островах, що належали Британії. У той час її уряд очолювала Маргарет Тетчер. Демократичній Британії не дуже хотілося воювати за Фолкленди: похмурі скелясті острови (з двома тисячами шотландців і англійців і кількома тисячами овець, що паслися там) на іншому кінці світу. Британія воювала з принципу, так, у них були принципи, яких сьогодні так бракує Європі. Баронеса Тетчер ніяк не могла втямити, на якій підставі диктатор іноземної держави раптом захоплює чужу територію, нахабно порушуючи міжнародне право й світовий порядок. Пані Тетчер поставила хунту на місце й захистила правила відносин між державами.

Греція ж у період, згаданий політологом Бортником, переживала диктатуру «чорних полковників», яка й почала авантюру щодо приєднання незалежного Кіпру до Греції — грецькою це називалося «енозис». «Чорні полковники» спровокували десант турецьких військ на Кіпр і створення на північному сході  острова ніким не визнаної «Турецької республіки Північного Кіпру». Зрозуміло, турецькі генерали не були аніскільки демократичнішими за грецьких полковників.

Одна з бід України полягає в тому, що багато наших політологів дуже погано знають історію й зовсім не бентежаться, коли їх викривають у неуцтві.

ПРО П’ЯТУ КОЛОНУ ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ

На каналі «112 Україна» обговорювали «поточний момент». Пан Корчинський з його схильністю до давньоримської риторики озвучив карбовану фразу, на мій погляд, цілком справедливу: «Якщо воююча країна не тисне на посібників ворога — вона приречена». Згоден. Сьогодні у нас вирішується питання: «Хто кого?». А всепрощенство нинішньої влади веде до реставрації попереднього режиму. Цей шлях пройшов уже Ющенко й провів ним Україну. Найстрашніша і найзгубніша для України тактика — це тактика «договорняка» з ворогом і його агентурою. До речі, коли на ICTV Ірина Геращенко сказала про два фронти нинішньої нашої війни — про фронт на сході і про фронт дипломатії, її доповнив політолог Олег Сазонов, який нагадав про таку дуже важливу ділянку боротьби, як протистояння п’ятій колоні Кремля всередині України. Але й тут замість рішучої й безкомпромісної боротьби у нас усе той же проклятий бізнесючий «договорняк»... Минуло 40 днів після вбивства Павла Шеремета. Соратник Бориса Нємцова Ілля Яшин назвав замах акцією російських спецслужб. А за життя Нємцов і Шеремет визнавали, що ФСБ почувається в Києві, як удома. Ось така оцінка діяльності СБУ. Якби у нас був не осколок КДБ, а справжня національна спецслужба, Україна давно припинила б бути прохідним двором для ворожих відомств іноземних держав.

ЦЕНТР ПРОПАГАНДИ

Телеканал «Еспрессо-TV» дав сюжет «Агенти Кремля на «Інтері». Говорили, про те, що представниця «Інтеру» Столярова — громадянка РФ, працювала у зв’язці з «ДНР/ЛНР» і погоджувала з ними матеріали, використовувані на «Інтері». Відкрилися щоденникові записи Столярової в Інтернеті, де вона визнавала, що «Інтер» перекупив її в російського телеканалу  Ren-TV. Столярова визнала «Інтер» проросійським ЗМІ. Вона працювала на користь РФ з цілим рядом українських політиків і народних депутатів (за її власним зізнанням). Українців вона охарактеризувала як некультурних і примітивних людей. З глибоким презирством Столярова ставиться й до свободи слова, на адресу якої не пошкодувала матюків. Так, для багатьох це давно стало лише ширмою для антиукраїнської діяльності.

Саме існування цього центру пропаганди «руського мира» в країні, проти якої Росія веде агресивну війну, щоденна робота «Інтеру» в Україні — це вердикт нашій нинішній владі, її некомпетентності, слабкості, боязкості, невмінню й небажанню захищати нашу державу.

«Інтер» мають закрити. Цікаво, скільки там ще таких Столярових? З усього видно, що дуже багато. Палити канал, звичайно, не можна. Але якщо владі страшно діяти належним чином, то, як бачимо, приходять рішучіші люди.