Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Телевізійні ворожіння...

Політика «ні миру, ні війни» дозволяє російському агресорові виступати в ролі миротворця
21 серпня, 2015 - 12:01

У нас дедалі популярнішими стають політологічні ворожіння в усіх ефірах, безконечні прогнози з усіх приводів, хоча їхня фактологічна база залишається надзвичайно слабкою. Експерти із задоволенням змагаються в передбаченнях, видаючи бажане за дійсне, підміняючи реальну інформацію власною розкутою фантазією, благо, що самі журналісти, які запрошують їх, як правило, підготовлені явно недостатньо й вимушені слухати вигадки з шанобливістю неофітів.

От і на «Свободі слова» на ICTV (єдиному безконкурентному ток-шоу на ТБ у глуху пору літніх відпусток) знову ворожили:  буде російський наступ  чи не буде? Жанр ворожіння передбачав запрошення екстрасенсів і ясновидиць, але в студії чомусь опинилися два полковники з Міністерства оборони. Зрозуміло, не маючи джерел в оточенні Володимира Путіна або в найгіршому разі в російському генштабі, складно відповісти на запитання про найближчі задуми противника. Але давно відомо, що будь-який наступ може розпочатися лише після здійснення низки підготовчих заходів. Яких саме — знають на відповідних кафедрах військових академій. Але нас має більше цікавити питання про нашу власну готовність до  драматичного розвитку подій. А тут нічого відрадного, незважаючи на бадьорі публічні рапорти, немає. За рік за наявності політичної волі, рішучості, вміння країну можна було зробити єдиним військовим табором. Реально ж зроблено дуже мало порівняно з жорстокими вимогами війни. А симптоми чергової російської авантюри є. Зокрема, як повідомили представники вітчизняного військового відомства, на українському Донбасі знову з’явився російський генерал Лєнцов, який був у спільній українсько-російській «миротворчій» комісії на сході України й одночасно примудрився командувати 1-м корпусом армії «ДНР». І це не знімаючи  з себе повноважень заступника командувача сухопутних  військ Росії.

ЧОГО ЧЕКАТИ?

Серед бойовиків на Донбасі від 70 до 80% становлять громадяни Російської Федерації.

Політолог Володимир Фесенко все вимагав сказати йому: чого чекати? Чи буде наступ Росії? Великодосвідчений полковник МО Валентин Федичев, знаючи коливання у «найвищих шарах політичної атмосфери», відповідав досить ухильно. Фесенко навряд чи був задоволений. До ворожінь вирішили залучити Михаїла Саакашвілі, поставивши йому запитання: «Чи можуть Грузія і Україна мирним шляхом вирішити проблеми окупованих територій?» Замість цього Саакашвілі з ентузіазмом повідав про те, як він ганяє прокурорів, що прокралися, просторами Одеської області. Він також розповів, що зібрав місцевих підприємців, і виявилося, що у них найбільше претензії до СБУ і прокуратури, які не змогли виправдати своїх дій і своєї бездіяльності. На думку екс-президента Грузії, в Одесі найбільш проросійська частина населення — це міліція та прокуратура. Ну, ця публіка ніяк не краще показала себе в Криму й на Донбасі. Журналіст Шлінчак почав говорити про «законність», мовляв, чи «не перевищує Саакашвілі своїх повноважень?» Під час війни (а це надзвичайний період) і повноваження мають бути надзвичайними. Саакашвілі назвав питання Шлінчака безглуздим. Не треба думати, що президент США Франклін Рузвельт боровся проти розгулу гангстерів у його країні завжди й скрізь юридично бездоганними методами. Але він дав результат, плодами якого Америка живе ще й сьогодні. Глава Одеської області запитав Шлінчака: «Невже ви вірите, що місцеві прокурори підкоряються Генеральному прокуророві? Вони підкоряються корупції». Нам треба покінчити з юридичним фетишизмом, коли на  кожен чих вимагають окремого закону. Як набридло псевдоюридичне базікання впродовж 24 років. Чим більше у нас говорять про законність, тим більше в Україні процвітає беззаконня.

Саакашвілі поскаржився, що саботаж проти нього здійснюється не лише в Одесі, а й у Києві.

Відомий аналітик Сергій Таран запитав Саакашвілі: «Чи не треба спочатку ліквідувати місцеву мафію, а вже потім проводити децентралізацію?» Глава Одеської ОДА не став перечити улюбленій ідеї Порошенка, але з його розповідей виходило, що С.Таран правий.

Нардеп Артур Герасимов (БПП) ратував за вибори на прифронтових територіях Донбасу (де досі сидять злегка перефарбовані сепаратистські адміністрації). А глава Луганської ОВДА Георгій Тука висловив сумнів, що в Луганської області вибори вдасться провести навіть 2017 року (і вдень і вночі обстріли). Правозахисниця Ольга Айвазовська єхидно «зачепила» Туку:  «Ви говорите, що обстріли, а хіба якщо не буде виборів, обстріли припиняться?» Цікава логіка. Обстріли, звичайно, в будь-якому разі не припиняться. Але навіщо гнати під снаряди, міни й ракети виборців, позбавляючи їх життя й здоров’я? Адже головною цінністю є людське життя, а зовсім не вибори.

Тука порадив пані Айвазовській для набуття практичного досвіду приїхати на Луганщину на екскурсію. Деякі правозахисники справляють враження осіб, які десантують до України безпосередньо з Місяця. Особливо дивує їхній маніакальний синдром: нехай усе згорить синім полум’ям, аби вибори відбулися.

СМІЯТИСЯ ІЗ ЗАГИБЛИХ — ВЕЛИКИЙ ГРІХ

Програма «Цивільна оборона» на тому ж ICTV торкнулася проблеми повного морального здичавіння сусідньої країни, де відомий поганим смаком «гуморист» Задорнов зробив предметом своїх сумнівних жартів жертв катастрофи малазійського пасажирського лайнера. Сміятися із загиблих людей — великий гріх. Але Михайла Задорнова моральні міркування ніколи не зупиняли. От і тепер він  кощунствує зі сцени, а сотні його шанувальників-дебілів весело сміються в залі. Ця публіка нічим не краща за тих донбасівських прибічників «русского мира», які на місці катастрофи рилися в речах загиблих, безсоромно мародерствуючи. Суть пропаганди Задорнова проста й убога — росіяни це вища раса, а весь інший світ неповноцінний.

Згадую, як свого часу полум’яний борець за правду Дмитро Гордон буквально перегодував телеглядачів України цим нескінченним Задорновим, запобігливо дивлячись йому в очі й шанобливо слухаючи його філологічну й історичну маячню. Адже Гордон як людина розумна й освічена не міг не розуміти, чого варті «наукові дослідження» пана Задорнова.

Та й у містах України «гуморист» збирав повні зали наших вітчизняних простаків, вдячних шанувальників «гумору» для дурнів і неуків. Соромно й сумно.

Торкнулася «Цивільна оборона» й «демілітаризації» Донбасу. Зрозуміло, що Захід, бажаючи нічим не ризикувати, більше викручуватиме руки Україні, ніж Росії. Але українська влада повинна вміти тримати удар. Буде Україна непоступливою й на неї менше тиснутимуть. Є цікавий прецедент періоду шестиденної арабо-ізраїльської війни 1967 р. Тоді ізраїльська армія стрімким ударом захопила Синайській півостровів. США спробували зупинити свого стратегічного союзника. Біля узбережжя Синаю курсувало розвідувальне судно ЦРУ «Ліберті». Воно було в зоні конфлікту без відома Ізраїлю. Судно було атаковане бойовими літаками ізраїльських ВПС. Понад 100 американських військовослужбовців було вбито і поранено. Ізраїль як повноцінна суверенна держава продемонстрував, що не дозволить маніпулювати собою не лише ворогам, а й друзям.

З другого боку, американський єврей Джонатан Поллард, будучи співробітником військово-морської розвідки США, передавав Ізраїлю секретну інформацію. Його викрили, заарештували й посадили до в’язниці, в якій він відсидів 30 (!) років. І лише зараз адміністрація Обами передала Полларда Ізраїлю. Дружба дружбою — а національні інтереси для кожної зі сторін понад усе. Це на замітку нинішнім керівникам України.

Політика «ні миру, ні війни» дозволяє російському агресорові виступати в ролі миротворця.

Своїми поступками, небажанням називати речі своїми іменами українська влада заганяє себе й Україну в пастку.

Така політика (особливо заборона на адекватну відповідь агресорові на фронті) вже зараз дає катастрофічні наслідки, наприклад, масове небажання взагалі патріотичного населення воювати. Ще два-три місяці такої «дивної війни», й новобранців буде мінімум. Канал «24» показав гірське село в Карпатах, 50% жителів якого загинули, воюючи в лавах ОУН-УПА. А сьогодні вони не хочуть воювати, кажучи, що це не їхня війна, що не хочуть бути пасивними жертвами ворога, що не вірять командуванню. При тому готові в разі потреби поголовно померти за Україну зі зброєю в руках. Ось над цим на Банковій треба добре подумати. Свої не вірять владі, думаючи, що вона нишком домовилася з Путіним. А як інакше розуміти роботу фабрики «Рошен» у РФ? Як розуміти дивний виграш «Рошена» в суді РФ у російської податкової служби? Ці факти відомі навіть у далеких карпатських селах. Свої бачать «договорняк», а чужі бачать на Донбасі «громадянську війну», «внутрішній конфлікт». А яка Росія? Адже офіційний  Київ не розірвав дипломатичних відносин з Москвою, Україна торгує з РФ,  підтримує з нею контакти. Ось, думають на Заході, нехай вони самі в якихось своїх «особливих стосунках» і розбираються. Дипломатична «хитрість» Банкової працює проти  України. Влада має нарешті стати чесною зі своїм народом, інакше вона перестане бути владою...

Ігор ЛОСЄВ
Газета: 
Рубрика: