Єдине виправдання існування військової промисловості – це безпека народу.
Альфред Нобель, шведський хімік, винахідник динаміту, засновник Нобелівської премії

У форматі таблоїда

Що не так з українськими політичними ток-шоу
29 вересня, 2017 - 13:15

Для чого українські телеканали продукують нові політичні ток-шоу?

На це питання можна дати декілька як стандартних, так і нестандартних відповідей.

Перше, що спадає на думку пересічній людині й медіаексперту, — це припущення, що ток-шоу, які присвячені актуальним питанням сьогодення, мусять підвищувати рейтинг каналів. Глядачі мають цікавитися, що відбувається в країні, до чого це призведе, хочуть почути відповіді та прогнози від влади та експертів і дивляться передачі, де це все показують.

Зростання популярності телепередач допомагає залучати на канал більше рекламодавців, а значить — збільшити доходи. Тобто причини продукування ток-шоу для широкої аудиторії — суто бізнесові, і в цьому «говорильня» про політику нічим не відрізняється від розмов у студії про, наприклад, сімейні проблеми або паранормальні явища.

У середовищі політтехнологів користується популярністю інша, «конспірологічна» теорія. Згідно з нею, кожне ток-шоу робиться переважно із мотивів здійснення впливу на електорат. В рамках цієї версії важливим є не тільки популярність передачі в аудиторії, а й те, що саме звучить та показується в ефірі: що кажуть учасники ток-шоу, яка інформація надається глядачам, які акценти та висновки роблять ведучі.

У подібних політтехнологічних ток-шоу є кілька завдань. Це — збільшення електорального впливу окремих партій або політиків (за домовленістю) для перемоги на виборах; лобіювання інтересів політичних сил або бізнес-груп; збільшення підтримки з боку громадськості для владних рішень, що вже схвалені або плануються до схвалення.

І в бізнесовому, і в політтехнологічному варіантах ток-шоу тяжіють до формату таблоїда, коли принцип «популярність понад усе» диктує свої правила.

Таблоїд, як ми знаємо, подає будь-які теми лише в скандальної обгортці, приділяє увагу лише «дешевим сенсаціям» та «жовтим» інформаційним приводам. Таблоїди завжди націлені на емоції аудиторії й таким чином майже відверто маніпулюють читачами (або глядачами). Вони ніколи не «завантажують» свою аудиторію складними питаннями і завжди пропонують прості (і нереальні) відповіді або, навпаки, залишають людину сам на сам із проблемами, іноді навіть занурюючи його у стан паніки. Таблоїди не працюють за журналістськими стандартами та не дотримуються балансу та журналістської етики, і зараз в експертному середовищі періодично розгорається дискусія щодо того, чи доцільно взагалі відносити такі видання до засобів масової інформації, а їх працівників — до журналістів.

Яскравим прикладом політичного телетаблоїда є передвиборчий випуск шоу «Вечір з Іваном Івановичем» сербського телеканала TV Prva від березня цього року. Під час передачі ведучий із гостями обговорювали гороскоп, згідно з яким у одного з кандидата в президенти і діючого чиновника найвищого рангу має бути... «мікропеніс». Цю частину цензурували і не випустили ефір, але історія все одно залишається дуже красномовною. Тим більше, що багато регіональних медіа розповіли в подробицях про цей інцидент, а сербський таблоїд «Інформер» розмістив статтю із відповідним заголовком на першої шпальті.

Нашому телебаченню до такого рівня ще рости і рости, але гонитва за дешевою популярністю у електорату вже привела вітчизняні телепроекти на шлях жовтизни та маніпуляцій.

Поки що еталоном «ток-шоу в стилі таблоїд» в українському телепросторі залишаються проекти Савіка Шустера. Втім, цей розмовний цирк уже поїхав. Але йому на заміну поспішають інші телепередачі — в цьому сезоні ток-шоу а-ля «Шустер Лайф» не бракуватиме.

Переглядаючи свіжі випуски «великих» ток-шоу — з масштабними студіями, професійними ведучими, цілою низкою поважних гостей, — ви не будете сумувати. Програми дійсно цікаві. Але якщо ви переглядаєте їх із метою серйозно розібратися в темі програми, нічого у вас не вийде.

От, візьмемо, наприклад, «Право на владу» — канал «1+1». Авторитетні ведучі, достойні гості, серйозна тема (корупція)... Але в якийсь момент розмова запрошених на програму журналістів та гостя — керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назара Холодницького — перетворюється на водоспад звинувачень на адресу очільника САПу. В підсумку — все летить в таблоїдні тартарари. Замість обговорення теми боротьби з корупцією в країні ми вимушені спостерігати за війною компроматів та занурюватися в деталі розбірок між спеціальною прокуратурою та громадськими активістами. Судова реформа, пропозиції щодо реальної боротьби із корупцією вже нікому не цікаві. А після перегляду програми в головах глядачів виникає впевненість, що корупція таки переможе Україну, якщо навіть в САПі не все чисто.

Не вселяють оптимізму й нові телепроекти. Із зацікавленістю чекала, а потім дивилася «Народ проти» Наташі Влащенко. Але все виявилося... як завжди. «Детектор медіа», взагалі написав розгромну рецензію, в якої «наїхав» навіть на «фішку» програми — дуже короткі виступи гостей: «Уже в дебютному випуску учасники показали, що демагогії й маніпуляції не змінюються на краще від того, що їх обмежують у хронометражі».

Заради справедливості зауважу, що останні, хто винен у такому стані ток-шоу в країні — це журналісти. Це вони є замовниками і головними спікерами в таких проектах. Більше того — коли ток-шоу є повноцінною авторською програмою, як от «Політклуб Віталія Портникова», таблоїдізація там практично не спостерігається.

Жовтизни та маніпуляцій хочуть замовники телепроектів. Влаштовує це і політиків — участь у таких передачах допомагає нарощувати електоральний рейтинг, а самі шоу-таблоїди є просто раєм для популістів усіх мастей. (Тому деякі з них навіть завели собі особисті розмовні телепрограми.)

Звичайно, нудні передачі із «головами, що розмовляють» на складні теми, — не вихід. Дійсно, треба продукувати нові проекти, які будуть цікавими масовому глядачу, але при цьому не будуть скочуватися до обговорення розміру пеніса.

«Детектор медіа» наводить як гарний приклад для наслідування авторський відеоблог одного російського журналіста, «де він у невибагливому інтер’єрі веде достатньо гострі розмови наодинці з відомими персонажами — від Роднянського до Жириновського, збираючи до п’яти мільйонів переглядів без особливих витрат». Але ж це — не телебачення, це т.зв. влог — взагалі інший формат та жанр. Втім, можливо, старе добре ТБ разом із звичними ток-шоу взагалі вже в минулому, і майбутнє за абсолютно новими форматами, що поєднають у собі індивідуальність та камерність влогу і масштаб та тотальність телебачення.

Телевізійникам треба подумати про це вже зараз, а то однієї гарної днини їхні телепроекти розділять долю динозаврів.

Наталя ІЩЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments