У передвиборній турбулентностi

Країна сіпається у виборчій лихоманці. Щодня на наші голови виливають «ніагарські водоспади» соціологічних даних різного ступеня фальші. З’являються якісь мало-мало відомі соціологічні структури, що б’ють своїми цифрами виборців по мізках і переконують у тому, що вибори вже фактично відбулися і «все вирішено». Днями ведуча «1+1» Наталія Мосійчук доводила, що наш президент — Зеленський, посилаючись на якусь екзотичну контору, що зветься «Ектів-груп». Мовляв, уже все зрозуміло, в першому турі гарантовано веде перед великий і могутній «Зе», а в другому турі він взагалі «всіх порве». Ну «1+1» при виконанні, хоча «1+1» перетворився на пропагандистський ресурс «Зеленський-прес». Примітно, що у студії «1+1», та й в інших ток-шоу, дискусіях, зустрічах кандидатів у президенти фаворит не з’являється, діалог вести не прагне. Боїться опонентів? А можливо, реально нема чого сказати через недостатність компетентності? А то почнуть ставити запитання з економіки, фінансів, а ще гірше з геополітики, збройних сил, дипломатії. Залишиться лише відбуватися жартами і розповідати анекдоти. Ну, із цим у нього все гаразд. Шкода лишень, що багато в нас охочих перетворити своє життя і життя країни на сумний і непристойний анекдот.

А нещодавно «Громадське  радіо» відреагувало на чергову соціологічну страшилку, за якою нібито дуже зросли у воюючій Україні проросійські (а це означає — капітулянтські) настрої.

«Громадське» дало в ефір заяви нібито випадкових людей, яких зустріли на вулицях Маріуполя, про їхню ніжну любов до Росії та росіян. Одна тітонька навіть сказала, що «цю війну розпочала не Росія, а наші». Я, щоправда, не знаю, хто для неї «наші». Але «Громадське» в ім’я «об’єктивності» і «свободи слова» подало в ефір цю відверто промосковську та антиукраїнську інформаційну «вонючку».

Проте, коли у Львові городяни почали говорити все, що вони думають про Росію та її народ, представник «Громадського» сказав, що певні думки львів’ян вони видалили з ефіру через їхню «агресивність». Даруйте, панове «борці за свободу слова», «об’єктивність» і «викривачі цензури». Ви ж за різні думки в ефірі і так безсоромно розповідаєте про те, як цензуруєте погляди, які вам не до вподоби. Ви самі видаєтеся вельми професіональними у ролі цензорів. Але ваша цензура дуже вибіркова: про любов до агресора — можна, про ненависть до агресора — не можна. Ось так поводяться майже всі наші ЗМІ. Так навіщо ж дивуватися із зростання проросійських настроїв в Україні? Так, шукайте щось людське і трепетне в тих, хто нас вбиває і вбиватиме. Бійтеся образити  загарбників і окупантів. Демонструйте їм  толерантність і тактовність. За такого ставлення їм дуже комфортно шматувати Україну. Звичайно, тут справді є проблема, але не «Громадському радіо» її розв’язувати. Потрібен потужний аналітичний потенціал, якого воно не має.

А «Радіо-НВ» запросило до студію представника виборчого штабу Анатолія Гриценка пана Стецьківа і представника штабу Володимира Зеленського пана Разумкова. Стецьків дуже обурювався тим, що в парламенті взялися за закон про мову, мовляв, раніше цю тему порушували проросійські сили, а тепер навіщось українські. Стецьків навіть зробив ризиковану заяву про те, що тут все гаразд, що з українською мовою з 2004 року все добре і не треба смикатися, все само собою розв’яжеться еволюційним шляхом. Навіть якщо на цю тему разом із Стецькивим дивитися зі Львова, то й там з українською мовою далеко не все ідеально. А якщо подивитися з Харкова, Одеси, Кривого Рогу (звідки прибув до нас до Києва абсолютно російськомовний «95-й квартал» пана Зеленського), то буде зовсім не весело.

Разумков застерігав від «небезпеки українізації» (судячи з геть російськомовного Разумкова, українізація його пощадила). Щоправда, коли ведуча сказала, що й Зеленському в разі його обрання президентом, і Разумкову, якщо він очолить адміністрацію президента, доведеться розмовляти українською, представник штабу «Зе» пообіцяв, що в такому разі він, так і бути, зглянеться і навіть як доказ кілька українських слів із себе видавив. Ця «солодка парочка», «Зе» і «Ра», нагадують мені іншу таку — Кучма—Табачник. Разумков у контексті боротьби проти українізації із сумом в голосі розповів, що і Крим ми втратили через те, що хотіли скасувати 2014 року закон «Ківалова-Колесніченка». Тут у Разумкові пропагандист взяв гору над політичним аналітиком. Усі ці питання мови, культури й мистецтва жодної значущої ролі у кримських подіях не відіграли. Відіграли російські війська і параліч влади в Києві.

На «Прямому» депутати обговорювали антипрезидентські виступи в Києві і Черкасах «Національного корпусу» і «Національних дружин». Але народних обранців понесло. Один із колишніх членів фракції «Самопоміч» договорився до звинувачення українських патріотів у «нацизмі», мовляв, така в них там погана ідеологія. Якщо це справді так, то подай докази, факти на бочку. Немає доказів — мовчи. Коли ці люди врятували Україну 2014 року, ми мало цікавилися тим, яка в них ідеологія. Ми тоді проявили й цілковиту байдужість до того, чи любить І.В.Коломойський П.О.Порошенка, для нас головним було те, що Коломойський організував оборону Дніпра. Що ж до ідеологічних обвинувачень, то у ХХ столітті Кремль всіх, хто боровся за свободу і незалежність України, оголошував «фашистами» і «нацистами», і Евгена Коновальця, і Андрія Мельника, і Дмитра Донцова, і Степана Бандеру, і Романа Шухевича. До речі, і сьогодні Москва таврує Україну тими ж таки ярликами. Під час війни головне не ідеологія, а реальна позиція на фронті. А вона в полку «Азов», одного з найбільш мотивованих і ефективних українських формувань — правильна. Не треба нардепам підспівувати Кремлю. До речі, під час війни в Іспанії 1936—1939 рр. у складі захисників республіки було чимало бійців з «неправильною ідеологією», зокрема, анархо-синдикалісти і троцькісти. Іспанські комуністи (за наказом з Москви) і радянські чекісти розпочали на них справжнє полювання, чим істотно підірвали обороноздатність Іспанської республіки, полегшивши генералові Франку тріумфальний вступ до Мадрида. Якщо ми сьогодні в Україні замість боротьби з агресором розпочнемо внутрішню війну за «чистоту» ліберальних ідеологічних прапорів, то занапастимо Україну й без Путіна.

На одіозному «112» давали бій «навалі» української мови у зв’язку з обговоренням мовного закону у Верховній Раді. Наприклад, якийсь Ю.Молчанов трагічним голосом прорік: «Українська мова не повинна ставати мовою ненависті». Цікаво, однак. Чомусь у цієї публіки всі негативні коннотації пов’язані виключно з українською мовою, проте ніколи не бувають пов’язані з російською.

У них завжди лише українська мова може ставати «мовою ненависті», лише він може «провокувати протистояння», лише він може «загострювати ситуацію». І ніколи нічого подібного навіть гіпотетично не може відбуватися зі «святою і безгрішною» російською мовою. Звідки така дивовижна несиметричність?

А Д.Гордон в його «Бульварі» зронив знакову фразу: «Томос, що розділив Україну». Чи не дивно? Отже, раніше коли значну частину православних України московські православні таврували «неканонічними», «безблагодатнми», «розкольниками» — у нас була зворушлива релігійна єдність? А коли українських православних Вселенський патріархат вирівняв з усіма канонічними автокефальними церквами світу, у нас нібито з’явився «розкол». Логіка феноменальна, гідна Д.Гордона. Той-таки Молчанов почав розповідати, що в Західній Україні на повен хід триває релігійна війна, захоплюють храми, б’ють священиків і віруючих тощо. Художник Сергій Поярков спробував у Гуглі знайти підтвердження словам Молчанова, але нічого не виявив. Насправді триває природний процес добровільної зміни віруючими церковної юрисдикції. Немає в нас ніякої релігійної війни. Але якщо Путін і Лавров сказали, що є, отже, має бути. І Юрій Молчанов пішов в атаку.