Війна і вибори

Починається  звичайний виборчий психоз, що поступово охоплює ЗМІ України. Незвично лише те, що це відбувається під час війни  на нашій території. І якщо раптом  саме в період виборчої кампанії в Кремлі ухвалять рішення про великомасштабний напад, то ці резонанси — війна і вибори — збігтися в часі і тоді... Хоча багато вітчизняних журналістів і експертів легко абстрагуються від неприємних обставин й охоче просторікують про що завгодно, але тільки не про головну загрозу. Говорять про боротьбу з корупцією, про подолання бідності, про екологію, про комунальні тарифи — тільки не про війну. На телеканалі «Еспресо-TV» Аркадій Бабченко відреагував на це українське медійно-експертне дивацтво: над Україною нависає 140-мільйонна країна, яка не сповна розуму, готова воювати і яка вже живе війною. Головне питання: або Україна буде, або України не буде. Він має рацію. На жаль, у нас у суспільній свідомості повне спотворення пріоритетів. Якщо країна не встоїть, кому буде цікава боротьба з корупцією і де тоді будуть вибори? Тим паче що, як справедливо зауважив той самий Бабченко, в Україні боротьба з владою нерідко переростає в боротьбу з українською державністю. Ця сумна особливість дуже яскраво виявилася в 1918—1920 роках. Причому, деякі лідери настільки ненависні, що виборці готові проголосувати за безумовних могильників держави, аби тільки насолодитися помстою персонажеві, який викликає відразу. А нам сьогодні слід було б думати про мобілізацію всіх сил на відбиття агресії, а не про рейтинги кандидатів у президенти та депутати. І владі належало б думати саме про це. А то пан Турчинов періодично демонструє суспільству нову ракету, але не каже, коли вона буде взята на озброєння, а її виробництво поставлене на потік. Дослідні зразки — це добре, але це — лише початок шляху. На каналі «Прямий» ветеран батальйону «Айдар» Євген Дикий справедливо зауважив, що у нас є єдиний шанс перемогти ворога — зробити цю війну всенародною, мобілізувати всю націю. Тому що однією лише армією перемогти РФ не вдасться. Вороже вторгнення не відбудеться лише тоді, коли ворог знатиме, що в Україні в нього стрілятимуть із-за кожного рогу, з-під кожного куща, з кожного даху. Коли ворог знатиме, що воювати проти нього буде український народ, а народ перемогти неможливо. Капітулянтські ж розмови на телеканалах ZIK, «112», NEWS ONE «Наш» та інших лише збуджують агресивність Кремля, реально виступаючи закликом: «Путін, прийди!» Чого ж не прийти, якщо демонструють повне небажання чинити опір і захищати свою країну? Всі ці канали існують унаслідок політики влади, що діє, з її витонченими апаратними іграми, які можуть закінчитися не лише її провалом, а й і провалом України.

Екс-віце-спікер ВР Руслан Кошулинський сказав, що Захід не довіряє нашій владі (торгівля України з РФ зростає, про що нещодавно публічно нагадав Путін), підозрюючи її в подвійній грі. Звідси — дуже мінімальна західна допомога.

Пан Кошулинський навів приклад: із 24 обленерго України — 11 належать громадянам Росії. Ось де потрібні українські санкції, але їх немає. Ми не можемо розраховувати на успіх, воюючи на чверть своїх можливостей.

А тут ще й ефект актора Зеленського, що зібрався в президенти. Оскільки сам пан комік навряд чи був би помітним явищем без центрального телеканалу «1+1», то залишається з жалем констатувати, що Ігор Валерійович Коломойський своїм проектом «Зеленський» ризикує повністю перекреслити все те хороше, що він зробив для України 2014 року. Це для України не програма «95-й квартал» з її, на мій погляд, вельми сумнівним і примітивним гумором.

Зробивши лише декілька заяв як можливий кандидат у президенти, Зеленський уже засвідчив, що є для країни потенційною катастрофою. Чого варті лише його слова про те, що домовлятися потрібно з ким завгодно — хоч «з бісом лисим», і Зеленський готовий домовитися з Путіним. Про що? Про задоволення всіх побажань господаря Кремля? Нехай запам’ятають усі лицемірні «миротворці» з «п’ятої колони», всі корисні ідіоти РФ, що доки війська агресора окуповують території України, перемови з Москвою можуть бути перемовами лише на одну тему: про умови капітуляції України. Ні про що інше Путін розмовляти не хоче і не буде.

Окрім очевидних Бойків, Вілкулів та подібних їм діячів, у нас є ще група «диваків», що виявляють повне нерозуміння ситуації, легендарне неуцтво в питаннях геополітики та вражаючий апломб, заснований на безглузді.

Ось шановний лікар-педіатр пан Комаровський розповідає Дмитру Гордону, що якщо б він, Комаровський, був президентом України, то поїхав би з Путіним порибалити, випив-закусив і вирішив би всі питання, подарувавши Україні мир. Подібне важко коментувати. Багато років тому італійська порнозірка Чиччоліна, коли була чергова криза на Близькому Сході, а США готувалися воювати проти Іраку, запропонувала себе в ім’я миру багдадському диктаторові Саддаму Хусейну. Чомусь план Чиччоліни не спрацював. А у Зеленського з Комаровським спрацює? А нещодавно Євген Червоненко публічно пропонував себе Путіну в заручники замість наших моряків, захоплених у Керченській протоці. Потім і командувач  ВМС України виступив з аналогічною ідеєю. Громадяни, не перетворюйте Україну на «95-й квартал!» Цікаво, а чому в 30-ті роки ХХ століття Володимир (Зеєв) Жаботинський не домовився з Гітлером, не зустрівся з ним, не розпив пляшку шнапсу? І не було б Другої світової бійні, і не було б Голокосту, і не було б колосальних жертв людства. Мабуть, Жаботинський не був таким геніальним, як Зеленський і Комаровський?

Напевно, Жаботинський розумів, що не з усяким «лисим бісом» можна домовлятися. Хто вирішив, що, зігравши роль президента Голобородька у фільмі «Слуга народу», актор набув відповідної кваліфікації? Здається, у нас ще немало людей, які не здатні розрізняти художній образ і реальну людину.

У нас уже був президентом кримінальний злочинець — рецидивіст із двома ходками на «зону». З цього приводу російська журналістка Юлія Латиніна глумливо зауважила: «А в Україні обрали президентом сортирного злодія».

А тепер залишилося лише обрати клоуна, блазня, акробата, дресирувальника ведмедів, жонглера або повітряного гімнаста. Сам «тато» Коломойський, відстоюючи Зеленського, посилається на колишнього актора Рональда Рейгана, але Рейган багато років був головою американської гільдії кіноакторів, а цією потужною профспілкою голлівудських мільйонерів не так просто керувати. Крім того, Рейган був губернатором штату. А що таке штат? Адже State перекладається з англійської як держава. Так, це справді держава зі своїми законами, традиціями та характером. А USA можна перекласти як «Сполучені держави Америки». Американські штати — це не фейкові російські автономії. Європейців дивує, як на виборах президента США кандидат, який набрав більшу кількість голосів, може не перемогти, якщо за нього  не проголосувала більшість штатів. Але так американці захищають федеральний характер своєї держави. Актор Арнольд Шварценеггер двічі був успішним губернатором дуже великого штату. А що у пана Зеленського? Він був хоч би депутатом районної ради, хоч би заступником голови районної адміністрації? Навіть жарти його в «95-му кварталі» часто не ним вигадані, там працює на нього безліч авторів. Принаймні, в цьому переконаний художник Сергій Поярков. Усе ускладнюється тим, що наші вибори — не лише наші. На одному з телеканалів прозвучала слушна думка, що Росія не просто втручається у вибори в Україні, а бере в них найактивнішу участь, висуваючи своїх кандидатів, забезпечуючи їм фінансову підтримку і таке інше. На початку ХХ століття, аби вибити Росію з антинімецької коаліції в Першій світовій війні, Берлін витратив лише два мільйони золотих марок — сума для нинішньої РФ абсолютно мізерна. Вона, вочевидь, витратить набагато більше, щоб усередині України зробити те, чого доки не змогла зробити на фронті.