Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Війна між рядками

держава має стати на захист української мови у пресі
23 лютого, 2018 - 13:27

Революція Гідності зробила українське популярним у світі. Але в самій Україні своє, рідне, часто залишається недооціненим. Ба більше — програє конкуренцію ворожому, російському. Йдеться не лише про товари виробництва РФ, імпорт яких, до речі, торік зріс на 40%. Північний сусід «перемагає» нас навіть у такому важливому й болючому питанні, як мова друкованих засобів масової інформації. За статистикою, у 2017 році 62% газет та 66% журналів в Україні друкувалися російською. Частка україномовних видань становила лише близько третини. На цій позначці тиражі завмерли з часів Януковича: наприклад, у 2011 році український читач отримував лише 30% газет рідною мовою. Нині — всього на 2% більше, при тому, що кількість наших співвітчизників, які виступають за поширення державної мови, за останні три роки зросла на 11%, а підтримка підвищення статусу російської впала на 9%. Очевидно, що ситуація з мовою преси не виправиться сама собою, й державі час втрутитися. Адже ЗМІ — один із ключових інструментів русифікації, а в умовах війни ми маємо давати відсіч агресору на всіх фронтах.

Тому я та мої колеги — депутати з УКРОПу — зареєстрували в парламенті законопроект «Про засади державної мовної політики» щодо розширення сфери застосування української мови у друкованих засобах масової інформації» (№ 8018), відповідно до якого частка української мови у друкованих ЗМІ має становити 50%. Документ передбачає видання державної та комунальної преси державною мовою чи мовою корінних народів. Приватні друковані ЗМІ мають випускати українською щонайменше половину накладу. «Українізація» здійснюватиметься поступово: у перший рік після набуття чинності цього закону видавці будуть зобов’язані друкувати українською 20% тиражу, протягом другого — 35% і лише на третій рік — 50%. Звісно, частка україномовної преси може бути більшою, та для початку було б добре провести через парламент, де проросійське лобі досить сильне, хоча б такі показники.

Україна вже має позитивний досвід запровадження квот у ЗМІ. З 2016 року вони діють на радіо (поступове, протягом трьох років, збільшення частки пісень та ведення ефіру українською до 35% та 60% відповідно). Результат вражає: в ефірі загальнонаціональних радіостанцій обсяг пісень українською порівняно з 2015 роком збільшився в 1,8 разу. Нині кожна третя пісня на загальнонаціональних «ефемках» — державною мовою. Багато молодих і талановитих україномовних виконавців, які раніше не могли пробитися в ефір, зараз отримали нагоду знайти свого слухача. Ще для когось квоти стали стимулом розвиватися, щоб потрапити на радіо. До речі, мовники навіть перевиконують «план»: обсяг ведення передач українською на радіо сьогодні становить 85% (+35%), а пісень — 38% (+13%). На телебаченні «планка» для української мови дещо вища — 75%. Для телевізійників також діє перехідний період — протягом року (до 13 жовтня 2018-го) до частки програм державною мовою зараховуватиметься весь продукт власного та національного виробництва, незалежно від мови, якою він виконаний. Але й на ТБ мовних квот загалом дотримуються «із запасом»: середній показник фактичної (!) частки української мови на телебаченні в перший місяць після запровадження закону про квоти сягнув 86%.

Наша країна — не новатор у захисті своєї мови в інформаційному просторі. Багато держав світу не пускають цього питання на самоплив. Так, у Польщі 33% передач на телебаченні щокварталу і стільки ж пісень на радіо мають бути польською. У Франції 60% телепрограм повинні бути європейського виробництва, 40% з них — французькою мовою. Стільки ж франкомовного контенту має бути й на радіо. У Латвії, де, як і в Україні, велика частка російськомовного населення, квота для латиської мови в телеефірі становить 80% — попри те, що ЄС вважає це обмеженням інтересів російськомовної меншини! Як бачимо, загроза російської мовної експансії змусила владу Латвії діяти жорстко.

Україні теж необхідно рішуче відстоювати й підтримувати свою мову. Цього вимагає і складний історичний момент — війна з «братнім» народом, і суспільство: за даними опитування Київського міжнародного інституту соціології, 67% українців висловилися за державне сприяння українській мові.

Не виключено, що запровадження обов’язкової частки української мови в пресі отримає порцію критики: мовляв, російськомовної періодики багато, бо люди хочуть читати російською. Запровадження квот на телебаченні та радіо теж називали цензурою... Та ми маємо дивитися на кілька кроків уперед і зробити це. Пам’ятаєте, як свого часу було незвично чути україномовний дубляж у кінотеатрах? А нині багато людей ідуть у кіно лише заради смачної української «озвучки». Квоти для преси теж можуть не лише відіграти роль «щита» від подальшого зросійщення українців, а й стати стимулом для розвитку якісної україномовної періодики.

Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, народний депутат України з партії УКРОП, доктор філологічних наук
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ