Нації, де переважають «нейтральні»... неминуче засуджені на смерть і рабство.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

«Війна з Росією – це війна цінностей та сенсів»

Геннадій КАРПЮК — про правильну комунікацію з суспільством задля формування якісного складу війська
27 грудня, 2019 - 11:58
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Спостерігаючи за вітчизняним медіапростором, «День» не міг не відзначити роботу Інформаційного агентства АрміяInform — патріотичну і не «топорну». Цей інформаційний інтернет-ресурс виник не так давно, але вже має свого споживача. Хто він і як загалом працювати з суспільством задля підтримки армії, «День» поспілкувався із начальником Інформаційного агентства АрміяInform полковником Геннадієм КАРПЮКОМ.

«ГОЛОВНА МЕТА — ОБ’ЄКТИВНО РОЗПОВІДАТИ ПРО ПРОЦЕСИ У ВІЙСЬКУ»

— З 2014 року триває російсько-українська війна. Інформаційне агентство АрміяInform створене у грудні 2018 року, а презентоване у липні 2019-го. Розкажіть, будь ласка, чому такий тривалий шлях до появи АрміяInform? Адже в умовах гібридної війни інформаційна складова має дуже велике значення.

— Ми проходили довгий організаційний етап. Так, формально інформаційне агентство Армія Інформ створене 13 грудня 2018 року. Крім того, водночас існували ще два друковані видання Міністерства оборони України — газета «Народна армія» та журнал «Військо України». Фактично вони закрилися тільки наприкінці березня. Причиною закриття цих друкованих видань став процес роздержавлення ЗМІ.

— Й задля збереження потенціалу і газети, і військових журналістів, які на той момент служили та працювали, було вирішено створити медійну платформу.  У 2016 та 2017 роках завдяки поправкам у законодавстві щодо роздержавлення комунальних та державних ЗМІ вдалося зберегти і «Військо України», і «Народну армію». Це було дуже важливо в умовах Антитерористичної операції.

Таким чином, ми проіснували ще півтора роки. Згодом, коли почалася ООС, ініціативною групою вирішено створити інформаційну агенцію на базі двох військових ЗМІ. На жаль, процес затягнувся через різні чинники. Зокрема, бюрократію, перепризначення та процес аудиту. До того ж, потрібно було закривати підприємство й відкривати нове. До початку мого призначення у червні 2019-го вже тривав активний процес концептуального придумування назви, логотипу та сайту агентства. Тоді ми вийшли спершу у Фейсбук, а згодом запустили сайт, Ютуб й Інстаграм.

Чи є в агентства АрміяInform надмета? У чому вона полягає? Кому і який «месидж» доносите?

— Логічно, що наша інформаційна агенція мала би більше зосередитися на внутрішній комунікації з військовими. Але оскільки маємо різні зовнішні загрози, то й переживаємо велику нестабільність всередині суспільства. Через це в нас широкий фокус потенційного читача. Крім військових, це і цивільні, і волонтери, і громадські організації, а також сім’ї силовиків. Загалом усі ті, хто якось залучений до теми війни. За статистичними даними, наш читач — це мешканець великого міста, здебільшого чоловік віком 25—40 років.

Одним із завдань агентства є правильна комунікація з суспільством задля формування якісного складу війська. Насамперед для того, щоб молоді хлопці не уникали призову. Але головна мета — об’єктивно розповідати про процеси у війську — як про успіхи, так і про проблематику.

Щодо фідбеку, то він у нас проходить через взаємодію у «Фейсбуці». Кожна наша нарада починається з того, що ми оцінюємо, які матеріали сподобалися читачам і який найсприятливіший час для публікації.

«УКРАЇНСЬКА МЕНТАЛЬНІСТЬ ПОТРЕБУЄ ПЕВНОГО КОРИГУВАННЯ»

— Чи ставите собі за завдання боротьбу з російською пропагандою та дезінформацією?

— Для того щоб спростувати якусь інформацію, потрібно знову її повторити. Я не думаю, що це наше завдання. Натомість, краще вчити людей аналізувати інформацію й вивчати різні джерела. Важливо, щоб споживач завжди перевіряв будь-які новини — навіть ті, які доносить наше агентство. Так людина стає медіаграмотною. Бо хай там як, але в кожній інформації є якісь оціночні судження. Об’єктивного журналіста ми не побачимо в жодній країні світу. Він все одно залишається громадянином своєї держави і так чи інакше, тягнучись до якогось політичного процесу, стає заангажованим. Та й редакційна політика не може бути абсолютно незалежною. Тому агентство АрміяІнформ не є токсичним засобом пропаганди чи контрпропаганди — ми є інформаторами суспільства. Наше гасло: «Армії про суспільство, а суспільству — про армію». Це девіз, з яким ми співпрацюємо з суспільством України задля нашої перемоги.

— Вочевидь, одне з ваших завдань — щоб усе українське суспільство було союзником нашої армії та флоту. Як саме ви його досягаєте? Як, на ваш погляд, треба культивувати і підтримувати шанобливе ставлення до українського війська?

— Небагато медіа мають такі рубрики, як у нас. Всі зараз кажуть, що втомилися від війни та від «цих сопливих історій». Але як можна втомитися від історії воїна, який втратив руки чи ноги? Він сотні разів в очі смерті заглядав — чому ж про це не говорити? Тому ми розповідаємо ці історії. Звісно, українська ментальність потребує певного коригування, бо, не маючи власної держави, ми завжди були під гнітом. Але нам якраз дуже бракує раціональної антропоцентричності — в політиці, в армії, в будь-якій іншій сфері.

«ВАРТО ПРОПАГУВАТИ ПЕВНІ ЦІННОСТІ»

— Як боротися з так званою втомою від війни?

— Усе залежить від рівня мотивації людини. Хто найбільше говорить про втому? Напевно, той, хто не воює. В багатьох тих, що воювали, є особисті болі — люди були відірвані від своїх родин, їхні діти без них зростали. А в когось, наприклад, загинули побратими. Але ця частина людей не може відчувати втому від війни, бо більше усвідомлює ризики. Суспільство саме обирає, як поводитися в таких кризових ситуаціях.

Але ж АрміяІнформ може впливати на свідомість суспільства?

— Слід розуміти, що це еволюційні процеси. От, скажімо, тоді, коли стався Майдан та війна, ми побачили, яка частина суспільства готова без зайвих команд іти до оборони. Ще приблизно така частинка була готова, але в тому випадку, коли ситуація стане геть кепською. А решта... Це люди з абсолютно іншою свідомістю. І що з ними робити? Їх потрібно інформувати про те, що відбувається. Також, гадаю, варто пропагувати певні цінності. Бо ж війна з Росією — це війна цінностей та сенсів. Українець — це культура індивідуалістів. Він сам за себе відповідає. А росіянам потрібен цар — от у цьому різниця. Тому в цих дифузійних процесах нам треба мати осередок тих людей, які зможуть себе і нас захистити.

— За час війни сформувалося відчуття, що є, умовно, дві частини країни: одна самовіддано воює в окопах, а інша коментує з «дивану», чи правильно воює перша. Як, на вашу думку, зробити так, щоб належати до цієї другої частини було непопулярно?

— Трішки не той поділ. Ті, що воюють, теж коментують. А якщо говорити про так званих диванних критиків, то люди, які мають якийсь погляд на ситуацію, але не роблять жодних зусиль, щоб на неї вплинути, завжди були. І будуть.

«КОЖЕН ІСТИННИЙ ЖУРНАЛІСТ МРІЄ ПОТРАПИТИ В ЗОНУ, ДЕ ВІДБУВАЮТЬСЯ «ВУЛКАНІЧНІ» ДІЇ»

— Ваше агентство має мережу корпунктів, зокрема і в зоні бойових дій на сході України. Чи складно було формувати колектив, адже умови роботи у вас далеко не рядові?

— Не виникало жодних труднощів, оскільки процес був організований і шляхи, так би мовити, протоптані. Бо ж і за Антитерористичної операції, і за ООС працювали медіацентри. Складнощів нема, навпаки — всі рвуться працювати в район бойових дій, бо там жива робота. Попри те, що там, м’яко кажучи, є певні небезпеки, — це драйв. Кожен істинний журналіст мріє потрапити в зону, де відбуваються «вулканічні» дії. Туди тягне магнітом, попри те, що там гинуть люди, але ж вони гинуть за праве діло. Їхнє призначення воювати, а наше — показувати, як це насправді відбувається. Жодних журналістів не примушували іти працювати у район бойових дій. Навпаки, декого навіть відмовляли. Деякі журналісти, повернувшись з фронту, дуже скучають і хочуть повертатися назад. Буває, що тільки на фронті можуть писати натхненні матеріали, а тут не виходить... Тут журналісти можуть вигорати, не знаходити тем, їм все одноманітне і нецікаве. Там — навпаки. Там відбуваються речі, які не залишають байдужими.

«СПЕРШУ БУВ ШОК...»

— Як загалом, на ваш погляд, в Україні ситуація з військовими журналістами? Наскільки змінилася ситуація з початку війни — чи можна говорити про якісний стрибок?

— Спершу був шок, наскільки великий дефіцит військових журналістів у нашій армії. Крім того, ті медіа, які вже працювали у війську, не були готові до сучасних технологій та підходів у формуванні новин та написання матеріалів. Бо ж тексти мають бути такими, які суспільство захоче читати. Тоді ж їх писали в парадигмі радянської пропаганди, яку викладали у військових вишах. Проте за час війни українська військова журналістика зробила якісний стрибок угору. Війна дала поштовх для того, щоб вона розвинулася до високого рівня.

Марія СТУКАНОВА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ