Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Влучність по-журналістськи

25 травня, 2007 - 00:00

Вислів «влучність слова» у межах професійної журналістської діяльності видається трохи дитячим, нібито взагалі не зі сфери практичної журналістики. Це поняття абстрактне, воно швидше художнє, аніж наукове. Але, очевидно, так чи інакше, але саме до влучності слова прагне кожен медійник. Просто критерії визначення влучності кожен для себе обирає сам, свідомо. Якими є ці критерії для загального образу сучасного українського журналіста? Якими вони мали б бути? Ці питання обговорювалися на круглому столі «Влучність слова: критерії оцінювання», що проходив у Інституті журналістики в рамках заходів з нагоди 60 річчя інституту. Звестиабстрактність «влучності слова» до журналістської конкретики взялися провідні українські медіа-практики, серед яких головний редактор газети «День» Лариса Івшина, головний редактор журналу «Фокус» Вахтанг Кіпіані, головний редактор сайту та часопису «Телекритика» Наталія Лігачова, керівник проекту «Главред-медіа» Юрій Чигирин. Дискусія, спрямована на конструювання дефініції «влучності слова», врешті- решт постановила: «Влучне слово — це слово журналіста, яке точне щодо факту, але існує в системі оцінок. Це слово є доречним, ефективним, тобто результативним, і перевіреним, тобто достовірним. Це суспільно відповідальне слово. В основі влучного слова обов’язково лежить досвід і знання, культурне надбання, історія. Влучне слово — це слово професійне, яким кожен журналіст повинен користуватися свідомо». Таке об’ємне визначення склалося, мов пазл, з усіх висловлювань та ідей учасників засідання круглого столу. Пропонуємо вам прослідкувати народження новітнього професійного розуміння влучності журналістського слова.

Лариса ІВШИНА:

— Слово влучне і слово точне не може існувати поза координатами знань і освіченості. Загалом точне слово не може існувати поза країною. І з цієї точки зору культура думання, освіченість і застосування їх — це, на мій погляд, перше, з чого варто починати розмову про влучність чи не влучність, точність або не точність. Зараз, коли світ буквально вкритий інформацією, важливо створити і сформувати систему ціннісних координат, критерій для продукування думок і вибору слів. Це цікава робота, інтелектуальна. І коли в країні відбувається поділ на дві частини — таку, що живе в Євросоюзі, й іншу, що існує у феодалізмі, то на який спектр буде спрямована журналістика? Ми бачимо, що жовта складова преси належить не лише до розважальних медіа. Ця жовтизна є великою складовою того, що називається аналітикою або якимись іншими поверхами медіа.

Насправді ми давно повинні були промивати мізки на предмет засміченості радянськими стереотипами. Журналісти мають приходити з новими установками. Бо хто ж іще спродукує точне і влучне слово? Можливо, саме зараз є найкращий час робити це. З якого часу слід «відмірювати» національну журналістику? Чи є у нас національна журналістика? І хто є її зірками? Часом я чую, що в Україні немає національної журналістики. Звичайно, якщо люди залишаються у 1991 році й не читали ні «Щоденники» Єфремова, ні Огієнка, ні публіцистів 20-х років, Хвильового… Адже все це і є українська журналістика. Саме вона дає нам можливість зрозуміти точніше влучність слова, про яку ми говоримо. Журналіст прив’язаний до історії. Але чому? Бо наша журналістика повинна бути деревом з корінням, а не суком обтесаним, на який можна приліпити все що завгодно. А оскільки ми ще молода країна, але древня нація, то ми повинні дбати про створення нових смислів своєї ідентичності в новому світі.

Вахтанг КІПІАНІ:

— Робота журналіста і слово «влучність» є синонімами. Очевидно, тільки сапери та мінери мають бути гранично влучними... Якщо журналіст працює і не влучно передає інформацію, то вся країна отримує неправильну інформацію. Якщо не влучним є слово редактора, то саме він спотворює інформацію, яку назбирав журналіст. Влучність — це дуже велика відповідальність. Я назву кілька прізвищ та імен, які, на мою думку, володіють саме влучним словом. Є влучні тележурналісти, наприклад, Микола Вересень. Якщо він хоче, то формулює речення настільки влучно, що вони заслуговують на те, аби стати цитатою. Надзвичайно влучний ранній Микола Кульчинський. Також Олена Зварич, журналіст «України молодої». Таких людей дуже мало, це унікуми.

Зараз я працю з молодими журналістами, у яких повно амбіцій, перше запитання яких таке: «А яка зарплата?». Хоча значно доречніше було б запитати, яка концепція видання, щоб потім не довелося підстроюватись під мене, головного редактора. На жаль, наші журналісти зазвичай спокійно ретранслюють погляди політиків, які не висловлюють думки, а просто піаряться. Я кажу це з болем, тому що кожен день я відправляю журналістів на різні події й кожен день отримую такі «напівфабрикати», що просто страшно стає.

Наталія ЛІГАЧОВА:

— Чи є журналістське слово влучним узагалі? Відповідь проситься сама собою: дивлячись яке слово і дивлячись яким журналістом воно сказане або написане. Я вважаю, що для ситуації з нашою журналістикою синонімом «влучне» має бути слово «точне». Це абсолютно точна подача фактів, але повинні бути й оцінки. Адже це одна з місій журналістики. Втім, це, знову таки, повинні бути абсолютно аргументовані оцінки. Дуже багато залежить від самих журналістів, але точність і влучність слова повинна полягати в тому, що зовнішні чинники меншою мірою впливають на журналістську роботу. Незважаючи на те, що так мало б бути, під час передвиборних кампаній і політичних криз кожне слово журналіста дуже значуще, бо тільки так громадяни можуть зробити усвідомлений вибір. Якщо у часи спокою в стабільних країнах журналісти мають більше прав на помилку, то в часи політичних криз, коли підвищується значущість вибору кожного громадянина, безумовно, підвищується й ціна журналістської роботи. І тут ми можемо говорити про те, що передусім сам журналіст повинен володіти професійним досвідом і знаннями для того, щоб уміти грамотно оцінювати ті чи інші процеси, що відбуваються в суспільстві, й вміти аналізувати їх. Дуже часто редактори видань стикаються з тим, що наші журналісти не здатні проаналізувати ситуацію, — це перше. Друге — вони не знають, як провести журналістське розслідування, як шукати джерела власної інформації, як шукати підоснову подій, як не орієнтуватися тільки на політичні заяви тих чи інших політиків. Ми повинні завжди розуміти, що будь-яка заява політика — це завжди піар. Це журналістика, яка транслює інформаційні агентства і піар політиків, вона не критична і не аналітична. Вона не розуміє, що відбувається насправді, й не допомагає зрозуміти це суспільству.

Юрій ЧИГИРИН:

— Я б хотів привернути увагу перш за все до питання, наскільки влучність слова і відповідальність тих, хто має це слово, «співзвучні». На жаль, я дуже похмуро дивлюсь у майбутнє української журналістики, незважаючи на те, що нібито після помаранчевої революції вмерли темники, що ми набули свободи слова. На мою думку, незворотних процесів немає, і від нас залежить, як ми будемо розпоряджатися цим правом на слово. Чи готові ми вмерти за це слово, за влучне слово? Тому безліч журналістів загинуло за правдиве слово, за те, щоб ми зараз могли про це говорити, але насправді в суспільстві мало що змінилося. Усім зрозуміла картина, коли, скажімо, мер називаєте одну з вулиць міста Києва ім’ям Георгія Гонгадзе. Олеся Гонгадзе проти, злочин не розкритий, журналістський загал теж проти, але Черновецький все одно це робить. Робить нахабно, невідомо з якою метою. Влучність слова і матеріальне благополуччя. Правдивість або влучність, або точність слова — це чудово. Головне, щоб суспільство було готове відповідати на запити цього влучного слова.

Маша ТОМАК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments