Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Як інформаційні технології загрожують демократії

Про запитання, відповіді на які визначать майбутнє самої свободи
23 лютого, 2018 - 12:59

Інтернет і соціальні мережі колись з ентузіазмом вітали за створення нових можливостей для поширення демократії і свободи. І справді, Twitter, Facebook та інші соціальні мережі відіграли головну роль у народних повстаннях в Ірані 2009 року, арабському світі 2011 року й Україні в 2013—2014 роках. У той час твіт справді здавався інколи могутнішим, ніж меч.

Але невдовзі авторитарні режими почали натиск на свободу інтернету. Вони боялися дивного нового цифрового світу, тому що він перебував за межами досяжності їхніх аналогових органів безпеки. Але ці страхи виявилися безпідставними. Більшість народних повстань, що спиралися на соціальні мережі, у результаті провалилися через відсутність ефективних лідерів, а традиційні політичні та військові організації зберегли домінуючі позиції.

Ба більше, ці режими почали використовувати соціальні мережі з власною метою. Ми всі чули звинувачення, що Росія таємно користувалася соцмережами, аби вплинути на результати виборів у Франції, Німеччині, Україні та — найвідоміший випадок — у США. За оцінками Facebook, російський контент у цій соцмережі, включно з постами і сплаченою рекламою, потрапив на екрани 126 млн американців — це приблизно 40% населення країни.

Ми маємо тут пригадати висунуті раніше Росією обвинувачення про роль Заходу в підбурюванні до «кольорових революцій» у Грузії та Україні. Інтернет і соціальні мережі, вочевидь, стали новим полем бою за таємне маніпулювання громадською думкою.

Але якщо навіть найбільш розвинуті в технологічному плані країни неспроможні захистити чесність виборчого процесу, то можна уявити собі проблеми, що стоять перед країнами, в яких менше ноу-хау. Інакше кажучи, ця загроза — глобальна. На тлі відсутності фактів і даних вже сама лише ідея можливого маніпулювання сприяє появі теорій змови і підриває віру в демократію та вибори, до того ж тієї миті, коли рівень суспільної довіри вже й так низький.

Ідеологічно замкнуті спільноти («ехокамери») в соцмережах посилюють природну упередженість людей і скорочують можливості ведення здорових дискусій. Усе це впливає на реальний світ, тому що зумовлює політичну поляризацію і знижує готовність лідерів йти на компроміси, а це — основа демократичної стабільності. Окрім того, риторика ненависті, терористичні заклики, расові образи і сексуальні домагання — для всього цього інтернет став рідним домом — можуть призвести до насильства в реальному світі.

Утім, соцмережі важко назвати першою революцією в комунікаціях, що кинула виклик політичним системам. Друкарський верстат, радіо і телебачення свого часу теж були революційними. Їхній усіх поступово почали регулювати, до того ж навіть у найліберальніших демократичних країнах. Ми маємо тепер замислитися про те, як можна підпорядкувати соцмережі тим самим правилам прозорості, підзвітності і оподаткування, які прийняті для традиційних ЗМІ.

У США група сенаторів запропонувала законопроект «Про чесну рекламу», який може поширити правила, що застосовуються  до друкованої преси, а також до радіо- і телемовлення, на соціальні медіа. Вони сподіваються, що цей закон буде ухвалено до проміжних виборів 2018 року. У Німеччині новий закон про дотримання порядку в мережі (Netzwerkdurchsetzungsgesetz) вимагає від соціальних медіакомпаній видаляти висловлювання, що розпалюють ненависть, а також фейкові новини протягом 24 годин; інакше їм загрожує штраф у розмірі до 50 млн євро ($63 млн).

Хоча усі ці заходи можуть бути корисними, я не впевнений, що національне законодавство адекватно регулюватиме політичну онлайн-активність. Багато бідніших країн не зможуть організувати такий опір, а з дотриманням цих норм виникнуть труднощі скрізь, оскільки значна частина даних зберігається і керується за межами країни, що їх регулює.

Проте незалежно від того, потрібні чи ні нові міжнародні норми, ми повинні діяти обережно, аби, намагаючись позбутися крайнощів, не поставили під загрозу фундаментальне право на свободу слова. Ба більше, відкриті суспільства не повинні діяти напролом, оскільки це може ослабити ті самі свободи, на яких ґрунтується їхня легітимність.

Проте ми не повинні не діяти. Кілька найбільших гравців — у Силіконовій долині та інших центрах — тримають у своїх руках нашу долю; якщо ми зможемо домовитися з ними, ми зуміємо усунути недоліки в нинішній системі.

2012 року я організував «Глобальну комісію з питань виборів, демократії та безпеки» для виявлення і розв’язання проблем, що заважають проведенню чесних виборів, а також для підтримки легітимних виборчих процесів. Лише такі вибори, які населення загалом сприймає як справедливі, і такі, що викликають довіру, можуть забезпечити мирну й демократичну ротацію керівництва, наділяючи легітимністю переможця і захищаючи того, хто програв.

Нині, під егідою Фонду Кофі Аннана, я скликаю нову комісію — цього разу за участю провідних лідерів соціальних мереж та інформаційних технологій, а також політичних керівників — з метою допомогти розв’язати ці нові, критично важливі проблеми. Ми візмемося за пошук ефективних рішень, які допоможуть нашим демократичним країнам і захистять чесність наших виборів, але водночас дадуть змогу скористатися численними можливостями, що відкриваються завдяки новим технологіям. Ми розробимо рекомендації, які, як ми сподіваємося, усунуть нову тривожну суперечність між технічним прогрессом і одним з найбільших досягнень людства — демократією.

Технології не стоять на місці, не повинна стояти й демократія. Ми маємо діяти швидко, тому що нинішній цифровой прогрес може виявитися лише початком небезпечного шляху, що веде до оруеллівського світу під контролем «Великого брата», в якому мильйони сенсорів наших смартфонів та інших пристроїв збирають дані, роблячи нас вразливими для маніпуляцій.

Хто має володіти всіма даними, що їх збирають наші телефони та розумні годинники? Як мають використовуватися ці дані? Чи має використання цих даних іншими особами здійснюватися з нашої згоди? Перед ким несуть відповідальність ті, хто використовує наші дані? Усе це великі питання, відповіді на які визначать майбутнє самої свободи.

Проект «Синдикат»

Кофі АННАН, колишній Генсек ООН, лауреат Нобелівської премії миру
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ