Тіні наших незабутих, незабутніх українських предків мають знайти спокій, навіки оселившись у пам'яті народу.
Іван Драч, український поет, перекладач, сценарист, політичний і громадський діяч

Як захистити... захисників

Військовий кореспондент Андрій Цаплієнко — про моральний дух і настрої на передовій
12 жовтня, 2017 - 18:01
«ЧОРНІ БЕРЕТИ» / ФОТО АЛІНИ КОМАРОВОЇ

Боєць української розвідки, який вів спостереження за позиціями російських окупаційних військ на Донбасі, днями зняв одного з найманців РФ у сучасній піксельній уніформі ЗСУ. Про це у себе в Facebook розповів український військовий кореспондент каналу «1+1» Андрій Цаплієнко. «Тривожний дзвінок. Українська форма на бойовиках. Російський найманець в українському «пікселі» облаштовує бліндаж, і не знає, що він під прицілом українського розвідника. І добре, що українець натиснув не на гачок, а на кнопку «REC», — написав він, опублікувавши відповідний знімок. За словами Андрія, бойовики, скоріше за все, готуються до провокацій проти ОБСЄ, а, можливо, й будуть застосовувати терор до місцевого населення, щоби звинуватити в ньому українських солдатів. «Тактика, яку використовували спецзагони НКВС для дискредитації УПА», — додає журналіст.

Відомий військовий кореспондент Андрій Цаплієнко, який вів репортажі під час конфліктів у Афганістані, Македонії, Іраку, Непалі, Південній Осетії, Кашмірі, Ліберії, Колумбії та з інших «гарячих точок», сьогодні працює дома, в Україні, на передовій лінії зіткнення з ворогом. Як українські військові та журналісти на сході сприймають закон про реінтеграцію Донбасу, що думають можливість введення миротворців ООН на схід та головне — з яким настроєм готуються зустрічати День захисника України? Про це «День» поговорив з військовим журналістом Андрієм ЦАПЛІЄНКОМ.

— З якими настроями військові готуються зустрічати День захисника України? Чи є ризик того, що в цей день ворог підготувати провокації та атаки?

— Українські військові сприймають День захисника України як своє головне свято. У них є не так багато приводів для того, щоб отримати привітання та відзнаки. Абсолютно заслужені, до речі. І це дуже важливо для підняття духу, для мотивації, для розуміння того, що за тобою стоїть країна. Що вона тебе, свого захисника, підтримує.

Напередодні, та протягом самого Дня захисника, ворог прогнозовано може збільшити інтенсивність обстрілів. Або захоче «привітати» наших військових провокаціями... Але, повірте, Збройні сили України завжди готові до будь-якого розвитку подій. І це не фігура мови, не формальне текстове кліше. Я тішуся що, спілкуючись з військовими, бачу, що настрій у всіх хороший, бойовий... Люди розуміють, що вони роблять ту чоловічу справу, яку потрібно зараз робити. І не зважати на всілякі політичні баталії навколо Донбасу. Військові дійсно виконують надважливу роль для країни — перебуваючи там, на лінії зіткнення, і не пускаючи ворога ні на крок уперед.

ГОЛОВНЕ — ЗУПИНИТИ ВІЙНУ  

— Ви загадали про політичні баталії. Як на передовій — кореспонденти, прес-офіцери та самі військові оцінюють закон про реінтеграцію Донбасу? Зокрема, передбачену зміну статусу, визнання окупованих територій формально окупованими територіями, а також визначення юридичних передумов для ведення бойових дій і військових операцій — чи аналізують у зоні АТО цю ініціативу?

— Звісно, важко узагальнювати. Не можу говорити за всіх, кого ви перелічили зараз, щодо їхньої думки стосовно актуальних подій у парламенті. Я маю право говорити лише про тих військових, з якими співпрацював цього тижня. І доволі відверто говорив про війну і мир. Це 108-й окремий гірсько-штурмовий батальйон, який перебуває на Луганщині. Інколи від передової лінії їхніх окопів до позицій бойовиків не більше півкілометра. З цими бійцями ми підходили майже впритул до бойовиків у «сірій зоні», в Новоолександрівці, щоб подивитися на радянську символіку над окопами сепаратистів. Чомусь саме вона їх надихає. Так от, на думку військових, головне, щоб ті, хто живе на неконтрольованій території, зрозуміли, що з Україною краще. Якщо закон на це спрямований, це «плюс». Відверто кажучи, людей на окупованій території влаштовує будь-який варіант розвитку подій, якщо буде припинення війни, відновлення інфраструктури та економічних зв’язків. А це можливо лише разом з Україною. І люди на окупованій території це визнають. Поки що пошепки і без камери. Але на все свій час. Самі ж хлопці щодо подій у парламенті відповідають так: «Ми — люди військові, і маємо виконувати наказ. Наш наказ стояти тут, і не пускати ворога далі. Буде наказ йти вперед — підемо вперед, без питань. Є бажання, є можливості, є розуміння реальної ситуації і, головне, є засоби і сили. Але є наказ — «стояти тут і контролювати ситуацію». Тому наші військові виконують свої обов’язки і дають можливість людям з «сірої зони» зрозуміти, що Збройні сили України там лише для того, щоб зупинилася війна і відновився зв’язок з Україною.

МИРОТВОРЦІ ООН ЯК «ЩИТ» КОРДОНУ 

— Нещодавно ви написали у «Фейсбуці» цікавий пост про дискусію щодо миротворців ООН на Донбасі — відзначили, що вони вже там, і розповіли історію про  Олега Сидоренка, який свій «блакитний берет» носить як оберіг на українському фронті. Ця тема на фронті обговорюється?

— Так. Зараз у нас на фронті насправді дуже багато миротворців. Звісно, колишніх. Можна перерахувати навіть по прізвищах, я особисто знаю чимало людей, з ким ми разом були і спілкувалися в миротворчих місіях. Командир 108-го батальйону служив в Іраку, командир оперативно-тактичного угрупування «Луганськ» також служив в Іраку. Багатьох із тих, хто воює на Донбасі, я знаю по службі в африканських миротворчих місіях ООН. Це авторитетні офіцери, професіонали, експерти військової справи. Більшість із цих офіцерів має аналітичний склад мислення. Вони вважають, що миротворці повинні стати на лінії державного кордону між Україною та Росією, який ми наразі не контролюємо. Ще раз наголошую: не на лінії розмежування, а на державному кордоні. Їхнє головне завдання — взяти під контроль цей кордон і зупинити постачання зброї з боку Росії. Це, треба визнати, компромісний варіант. Зараз, насправді, дуже складна політична ситуація у світі, для того, щоб вирішити питання повернення Донбасу. Вона неймовірно складна. Ми маємо серйозну протидію концепції миротворчої місії ООН зі сторони Росії, а також дуже потужне російське лобі в політичних силах світу. Подивіться на вибори в США, на вибори в Європі, зокрема в Німеччині, де до Бундестагу потрапила відверто проросійська партія... Згадайте шокуючі заклики Президента Чехії в ПАРЄ визнати Крим російським, бо інакше, лякає Мілош Земан, «якщо ми хочемо Крим повернути Україні, то це буде означати велику європейську війну», не більше й не менше. І такі заяви, безумовно, лякають європейців, які геть не готові заради України платити своїм комфортом і зручностями. Не кажучи вже про безпеку, чи не так? У ПАРЄ, знову ж таки, віднедавна головує кіпріотка Стелла Кіріакідіс, яка, хоча й не помічена в антиукраїнських висловлюваннях, але відома тим, що не відвідує Асамблею тоді, коли розглядаються питання в контексті російської агресії проти суверенної європейської держави. Про всяк випадок. Та що там говорити? І в нас, під куполом Ради, замість патріотів України сила-силенна таких ось»кіпріотів України», які слова проти Росії не скажуть. Знову ж таки, про всяк випадок.  Отже, треба визнати, що Росія зараз має певні успіхи на зовнішньополітичній арені. І в таких умовах складно розмовляти зі світом про допомогу. Але з іншого боку, ми шукаємо компроміси, пробуємо переграти Російську Федерацію. Принаймні, для початку треба унеможливити постачання зброї на окуповані терени — бо саме це ключова проблема. І якщо вона буде вирішена, то й питання повернення окремих районів Донецької та Луганської областей вирішиться, повірте, достатньо швидко. Тобто, надважливо припинити постачання зброї. А далі Збройні сили знають, що робити.

ФОТО З ФЕЙСБУК-СТОРІНКИ АНДРІЯ ЦАПЛІЄНКА

 

— Начальник клініки психіатрії Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» Олег Друзь, виступаючи у парламентському Комітеті з питань охорони здоров’я, заявив, що 93% учасників антитерористичної операції на Донбасі є потенційною загрозою для суспільства. Це вмить викликало обурення в соціальних мережах...

— І не лише в соціальних мережах. Військові на сході також обурювалися такими заявами. На жаль, наші чиновники, незалежно від того, в якій сфері вони працюють, не вміють чітко формулювати свої думки. Втім, не тільки вони. Згадайте, якою була реакція на висловлювання Олега Скрипки про «мовне гетто» чи Євгена Нищука про «відсутність генетики на Донбасі». Якщо людина неспроможна знайти контакт зі співрозмовником, не вміє чітко висловлювати свої думки, я не певен, що вона може керувати іншими людьми.

Щодо «дев’яноста трьох відсотків» можу дозволити собі припустити, що Друзь, мабуть, хотів сказати, що 93% військових після участі в бойових діях потребують певної психологічної допомоги. І це факт. Власне кажучи, американські психологи підтверджують, що будь-яким військовим, після постійного стресу бойових дій, для того, щоб адаптуватися до цивільного життя,  треба пройти певний курс психологічної реабілітації. Думаю, якби Друзь висловився саме так, це б не образило військових.  Але одна його незавершена думка налізла на іншу, і з його вуст злетіло недолуге формулювання. Яке блискавично стало всенародним «мемом». А, взагалі-то, заяви людей, у яких відсутня координація між думками, словами та діями, важко коментувати.

ІСТОРИЧНИЙ МОМЕНТ

— «2+2» на Покрову покаже фільм «Гвардія-2». Чи достатньо, на вашу думку, на українському ТБ стрічок, у яких героїзують наших захисників?

— Однозначно, ні. Художніх фільмів та телесеріалів катастрофічно не вистачає. Причина до банального проста. Немає грошей. Адже кіно це дуже дорога річ. Взагалі військовий епос, батальні сцени, відтворені в кіно, — дуже дороге задоволення. Має бути серйозне фінансування цього напрямку кіномистецтва. Бажання у режисерів знімати фільми про війну, героїзувати наших хлопців, з якими ми живемо поруч, насправді є. І талант є. Це помітно з ініціатив того ж Ахтема Сеітаблеєва. От спитайте краще Ахтема про бюджет батальних моментів у його фільмі про Донецький аеропорт. Втім, я знаю, що, попри всі фінансові труднощі, Україна більше уваги приділятиме героїзації наших воїнів. Бо це питання нашої незалежності. Культурного виживання, якщо хочете.

— Створюючи сюжети про війну на сході, яку основну думку намагаєтеся донести глядачам?

— Насправді, ідея моїх сюжетів — дуже проста. Ми маємо розуміти, що іншої країни в нас немає. І іншого шансу на те, щоб Україна дійсно стала незалежною, впливовою державою, в якій люди почуваються комфортно і впевнено — більше не буде в історії. Це — остання спроба. А тому треба поважати й цінувати тих людей, які на фронті захищають Україну і борються за її незалежність. І треба цим людям допомагати. Якщо ти сам не береш зброю в руки, знайди спосіб, в який зможеш допомогти військовим. А, значить, допомогти самому собі. Тільки так ми переможемо.

Вадим ЛУБЧАК, «День»
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments