Як житимемо без російських чайників?

Антиукраїнська істерія з боку російських чиновників та ЗМІ — явище не нове. Українців традиційно звинувачували у крадіжках газу, у надмірному загостренні уваги на історії, передусім Голодомору, утисках міфічних «17 млн. співвітчизників», продукуванні «неправильних» масла, сиру, вина, цукерок, м’яса тощо. ЗМІ сусідньої країни не раз намагалися глузувати з українського керівництва (з «как ошпаренного» Януковича не останнім чином), нашої мови, пісень, культури, «рубали салат як українських селян» та навіть порівнювали Тараса Шевченка із Гітлером. Все це спостерігалося, можливо й в інших масштабах і в контексті інших народів – грузинів, молдаван, країн Балтії. Утім, якщо придивитися ретельніше, то саме «битва за Україну» для Путіна та його інформаційної армії наразі набирає нових форм прояву.

Формальним приводом до «осіннього загострення» стала декларація Віктора Януковича щодо рішучості у справі підписання Угоди про асоціації з ЄС та відповідні кроки українського парламенту. Тепер за хутором Михайлівським взялися за нас «піклуватися».  Найбільш знаковим під цим оглядом став сюжет телеканалу «Россия» під назвою «Евтаназія по-українськи», котрий описав «повний» крах нашої держави у разі тіснішого співробітництва із Євросоюзом. Дмитро Кисельов лякав українців тим, що їх чорнозем повезуть у вагонах до Німеччини, а самі вони радісно падатимуть у прірву під звуки німецького гімну ЄС.

«МРІЯ» ПІД ЗАГРОЗОЮ

Це на тлі того, що мало не щодня якісь високопосадові особи Росії займаються тим самим – за їх оцінками, Україна «перестане бути суб’єктом міжнародного права» (Сергій Глазьєв), для неї закінчиться «особливий партнерський режим» (Дмитро Медведєв) і взагалі вона вже точно зостанеться без російських чайників (Андрій Слепньов). Гліб Павловський, котрому російський політикум знайомий не за чутками, вважає, що таким чином режим Путіна намагається втілити свою політичну мрію: «Для Путіна, та й для Єльцина останніх років існувала мрія широкого возз’єднання, створення Радянського союзу без Радянського союзу – тобто без ідеології і тоталітарних надмірностей». Наразі Росія бачить, що реалізація цієї «мрії» під загрозою.

На думку українського політолога Олександра Палія, російська пропаганда хоч і сильна своєї масовістю, її крайня простота та примітивність обертаються її слабкістю: «Як тільки масовість недостатня, а в суспільстві істотна роль інтелектуальної еліти, російська пропаганда втрачає левову частку своєї дієвості. Серйозність і вагомість аргументів досі не була сильною стороною російської пропаганди, навпаки, вона була орієнтована переважно на соціальні верстви, слабко спроможні до критичного мислення». Великою мірою антиукраїнська інформаційна кампанія спрямована на внутрішньоросійське споживання. Львівський оглядач Антін Борковський оцінює цю ситуацію так: ««Українське питання» для пересічного росіянина світоглядно є занадто важливим. Це навіть не питання геополітики, це радше метафізика. Водночас Путін потребує такої собі політичної апології, адже Янукович був багато років проросійським політиком, - відтак відхід Януковича з проросійських позицій є свідченням безглуздої і нечесної політики, яку проводив Кремль. Відповідно для Кремля є важливим пошук "винуватого"».

З іншого боку, масовий інформаційний штурм в бік України відразу краще помічається на Заході. Як відзначає кореспондент «Українського тижня» у Лондоні Богдан Цюпин, для британського обивателя новини про такого роду «війни» на Сході Європи звісно – «як повідомлення про погоду на Марсі». Натомість політики, посадовці та оглядачі, які опікуються міжнародними справами, про це знають. Він цитує аналітика Джеймса Шерра, що сказав на обговоренні даної тематики в Королівському інституті міжнародних відносин (Chatham House): «Своєю різко негативною реакцією на бажання України зближуватися з Європою і фактичними погрозами і залякуваннями на адресу Києва в останні кілька тижнів Росія поставила нас перед геополітичним вибором, якого ми не хочемо робити, але який Євросоюз не може дозволити собі ігнорувати. Те, який тиск чиниться на Україну, а також на Вірменію та Молдову, дуже відмінний від того, що було шість місяців тому».

В Україні ті ЗМІ, котрі традиційно вважалися проросійськими, але перебували в орбіті Партії регіонів, після жорсткої зустрічі Януковича із однопартійцями в кінотеатрі «Зоряний» відразу змінили риторику. Приміром, газета «Сегодня» на титульній сторінці 10 вересня сповіщала: «ЕС снизит нам цены», а 23 вересня опублікувала як інтерв’ю номера із міністром-вигнанцем з уряду Юлії Тимошенко Богданом Данилишиним. Проте, на те вона й «битва», аби знаходити для неї нові сили та ресурси.

Як зазначає Олександр Палій, «у нас є десь 7-8% населення, які сприймають інформацію виключно в російському ключі, і десь ще до 10-15%, які сприймають її з дуже істотним врахуванням російських ЗМІ. Тобто російська пропаганда здатна вплинути на частину другої категорії. Однак, обидві ці категорії поступово зменшуються». Палій підкреслює, що великим випробуванням для проросійської пропаганди на сьогодні став інтернет. Бо ж ця пропаганда «століттями жила тим, що називала біле чорним, сіре салатовим і т.д. Нині перед екраном навіть некритичний споживач інформації має можливість "зіскочити" з пропаганди, один раз побачити, ніж 100 разів почути». Український адресат згаданого сюжету каналу «Россия» все ж перебуває у дещо іншому інформаційному полі, ніж житель Самари чи Тамбова. Євген Копатько, засновник групи компаній Research & Branding Group, констатує: «Агресивна риторика російських ЗМІ це тиск з позиції сили, і він не може призвести до позитивного результату – на сьогодні це викликало лише спротив».

«АРТИЛЕРІЙСЬКА» ПІДГОТОВКА

Антін Борковський прогнозує, що так насправді справжню зливу бруду проти України очікує після підписання Угоди про асоціацію у Вільнюсі: «Може розпочатись така собі економічна війна, супроводжувана потужним інформаційним супроводом. Основна мета – помітне (для виборця) зниження українського економічного рівня, поясненням якому може стати "сварка з Росією". Наразі Київ інформаційно програє». Експерт відзначає, що головним так насправді питанням для Кремля є «правильний» кандидат на виборах президента України в 2015 році, тож наразі цю інформаційну кампанію можна розцінювати як «артилерійську» підготовку.

Тішить одне. Все більше оглядачів вважає, як ось економіст Олександр Пасхавер, що сама ця кампанія свідчить –  рух до ЄС і є найбільш правильним, адже – на думку експерта, якщо Україні так зле у її «особливому статусі» тісних зв’язків із Росією, то дійсно треба щось кардинально міняти. Письменниця українського походження із Білорусі Наталка Бабіна, повернувшись у піднесеному настрої з Львівського Форуму видавців, написала на своїй сторінці у «Фейсбук»:  «Україна на сьогодні точку неповернення пройшла». Якщо витримати облогу ідеологічних та економічних атак, вдасться зберегти досягнуте та його розвинути.