Записав Сергій БУГАЄНКО
У Москві відбулася довгоочікувана прем’єра першого повнометражного
фільму Юрія Гримова «Му-му». Його розкрутка була справді безпрецедентною.
Позначився досвід у області реклами та кліпмейкерства: Гримов не посоромився
протрубити про майбутню прем’єру де тільки міг і як тільки міг. Проте,
у картини вже є один вагомий міжнародний приз — «Золота рука», вручена
Клодом Лелюшем за кращий кінодебют.
На прес-конференції з нагоди прем’єри, на якій був присутнім і московський
кореспондент «Дня», Юрій Гримов був, як завжди, розкутий, зловживав розмовною
лексикою і багатими мімічними здібностями.
— Ви й надалі будете так рекламувати свої фільми?
— Я живу в цивілізованій країні. Я сучасна людина. І я не розумію, як
можна виробляти продукт і не заявляти його. Ера великих скромників має
скінчитися.
— У вашого фільму два кінці — гарний і поганий. Будуть показуватися
обидва?
— Дійсно, гарний кінець фільму також знято. Проте, вже закінчивши картину,
я зрозумів, що є історії, у яких не може бути гарного кінця.
— Чи зважали ви на Тургенєва? Чи його твір — лише мотив для імпровізації?
— Оповідання «Му-му» написано в кліповій манері, там багато трикрапок.
Я намагався розшифрувати його. У нас у картині 98 сцен, і лише 18 — тургенєвських.
— Чому ви не представляли фільм на Каннському фестивалі?
— Фільми приймали до 10 квітня, а ми копію потрібної якості встигали
зробити тільки до 19-го. Який там Канн — вважайте, що Канн я вже виграв.
На одному перегляді була Михальова з Держкіно — і вона плакала. Я примусив
плакати Михальову з Держкіно: це більше, ніж приз у Канні!
— Сльози на цьому фільмі — це для вас головний критерій?
— Так. Емоції не треба приховувати. Вони нас об’єднують, на відміну
від Інтернету. Я сам дивився картину вже разів шістсот, і в мене самого
мурашки бігають по шкірі у деяких сценах.
— Собаку якої породи ви знімали?
— У Тургенєва в оповіданні це спанієль. У нас — дворняжка. Ми багато
собак спробували, а цю, Машку, купили останнього дня на Пташиному ринку.
І всі сцени з нею знімалися з одного-двох дублів. І з артистами у мене
не було ніяких труднощів. Не було «хто кого».
— Однак кажуть, що в Людмили Максакової нестерпна вдача...
— Більш зручного та професійного артиста я не бачив. Роль барині було
запропоновано одночасно Гурченко й Максаковій, і, якщо перша — це була
«північ», то друга — відразу «південь». У фільмі вона проколює собі палець
голкою, можна було б знайти їй дублера, та вона сказала «Що ви, Юро...».
А в іншій сцені свічник упав на неї і розітнув перенісся... Ми спочатку
довго мучилися з цією сценою, ніяк не могли зняти, потім умить все зняли
— вона з розітнутим переніссям продовжувала говорити свій монолог. А ми
всі стояли й ревли.
— Як сприйняли картину у Франції?
— Дуже цікаво, що там сказали: «Ви чудово підкреслили лінію аристократизму.
Це рідко кому вдається. Бариня, як істинна аристократка, провокує всіх,
аби її вбили. Вона ж не може піти з життя сама».
— Ви задоволені картиною?
— На 98 відсотків.
— Чи правда, що у фільмі в ролі Герасима спочатку мав зніматися Мікі
Рурк?
— Це моя помилка під час написання сценарію.
— Ви надалі маєте намір займатися рекламою чи кіно?
— Та кіно ж особливо не чекає. Зараз я пишу сценарій наступного фільму
— «Кип’яток», про жінку 30—35 років. «Кип’яток» одержить усі призи... Я
сподіваюся піти в кіно. Проте наражаюся на страшенний опір. Я чужак, я
з іншого поля. Хотів показати «Му-му» в Будинку кіно — для кінематографістів.
А мені кажуть: «Заплатіть гроші!». Гримов — ім’я загальне... Однак у мене
шкіра товста. «Титанік», хлопці, не за горами, які проблеми!
