Щоб любити — треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.
Василь Сухомлинський, український педагог, публіцист, письменник, поет

«Залюбки» чи «за гроші»?

Експерти — про стрічку «Матч»: у цьому фільмі немає «справжнього кіно»
27 квітня, 2012 - 00:00
МАЛЮНОК АНАТОЛ Я КАЗАНСЬКОГО / З АРХ ВУ «Дня», 1997 р.

Державне агентство України з питань кіно 20 квітня офіційно дозволило прокат фільму «Матч» (режисер Андрій Малюков, Росія, 2012 р.), у якому більшість україномовних киян зображено в негативному світлі. Цю стрічку активна українська громадськість називає українофобською.

«Сюжет цього продукту зі зневагою показує українців як націю. У фільмі всі негативні персонажі говорять українською і носять жовто-блакитні пов’язки. До того ж, у стрічці торкаються особливо болючих для пам’яті українців тем мінування Хрещатика, розстрілів у Бабиному Яру і так званого «матчу смерті», — йдеться у зверненні від 17 квітня молодих активістів чотирьох громадських організацій до міністра культури України Михайла Кулиняка з вимогою заборонити показ цього фільму. Втім, попри це звернення та дві невеликі акції протестів молоді під стінами Держкіно, 11 із 19 членів експертної комісії з питань розповсюдження та демонстрування фільмів таки дали згоду на кінопрокат стрічки, щоправда, зі встановленням обмеження за віком глядацької аудиторії — від 18 років — та вимогою показу фільму в кінотеатрах лише на вечірніх сеансах з 18.00 (тобто якраз тоді, коли починається прайм-тайм). Цікаво, що дізнатися, хто саме з членів експертної комісії проголосував за показ фільму на великих екранах, нам не вдалося. Головний спеціаліст по зв’язках із громадськістю та ЗМІ Держкіно Лариса ТИТАРЕНКО заявила, що «це закрита інформація, яку не можна розповсюджувати».

Нашумілий ще до прем’єри фільм розповідає про так званий «матч смерті» між німецькою командою Flakelf і київськими футболістами, який відбувся в окупованому Києві 1942 року. За сюжетом, після відмови навмисно програти матч дев’ятеро київських футболістів заарештували: четверо з них розстріляли, а інших відправили в концтабори.

«Держкіно не може забороняти, чи, навпаки, дозволяти прокат фільму, послуговуючись ідеологічними мотивами чи художніми властивостями твору. Відповідно до чинного законодавства, Агентство видає прокатні посвідчення виключно на підставі висновків та рекомендацій експертів, — цитує голову Держкіно Катерину КОПИЛОВУ прес-служба агенції. — Щодо художньої та історичної цінності фільму — визначати її для себе кожен глядач має особисто. Вважаю, що заборона «Матчу» лише додасть йому популярності у «мережах» та на ринку «чорного» відеопрокату».

Цікаво, що ще до офіційного рішення Держкіно 18 квітня в одеському кінозалі «U-cinema» вже пройшов допрем’єрний показ стрічки. Представляючи своє «патріотичне» кіно, продюсер Дмитро КУЛИКОВ ображався, що Україна не поспішає видавати дозвіл на прокат «Матчу», мовляв, у Держкіно бояться провокацій із боку українських націоналістів. Втім, навіть без офіційного дозволу органів державної влади, як заявив продюсер, фільм в Україні все одно покажуть.

— Фактично українського ринку нас позбавляють, — сказав в інтерв’ю журналістові «Таймера» Куликов до позитивного рішення Держкіно. — Не завжди розумію мотиви, якими оперують противники фільму. В них є політична позиція: все, що виходить від Росії, — це погано. Або інша позиція: ОУН-УПА з гітлерівцями не співпрацювала, хоча це неправда, й це будь-які історики, засоби масової інформації — українські, російські, західні — підтвердять. Мова зараз іде навіть не про економічні інтереси, а про принцип. Із принципових міркувань ми постараємося, як в Одесі, якщо у нас не буде широкого прокату, на свої кошти повезти картину в п’ять-шість, максимум десять великих українських міст. Ми зберемо зацікавлену громадськість, щоби показати фільм на великому екрані.

Слухаючи такі заяви російських продюсерів та режисерів, не розумієш, навіщо тоді в Україні взагалі працює Держкіно як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики в галузі кінематографії?

— У «Матчі» є все, що завгодно: якісь нарізки незрозумілих фрагментів, асоціації, натяки, позиції, погляди, але єдине, чого глядачі точно не побачать протягом 2-х годин екранного часу, — бодай якісь ознаки справжнього кіномистецтва, — сказав «Дню» після перегляду стрічки одеський кінокритик Євгеній ЖЕНІН. — У фільмі багато речей поставлено просто з ніг на голову, чимало ляпів, наприклад, 1941 року герої слухають радіоприймач, випущений 1948 року; в перерві матчу футболісти в роздягальні цитують твори М.Булгакова, які вони під час війни навряд чи могли читати, тощо. Також важко не помітити, що розподіл між позитивними й негативними героями в художній картині проходить виключно за мовними ознаками. Російськомовні кияни при появі гітлерівців відразу ж кидаються розносити листівки і створювати партизанські рухи, тоді як україномовні надягають вишиванки й шаровари та з хлібом-сіллю зустрічають окупантів. Патріотичні позиції СРСР, про які говорив під час презентації продюсер фільму Дмитро Куликов, проявляються лише в тому, що на екрані часто великим планом з’являються червоні шорти футболістів. Словом, від справжнього кіно в «Матчі» абсолютно нічого немає.

За словами кінокритика, на його конкретне запитання після перегляду, чому україномовні кияни — переважно негативні персонажі, продюсер фільму Д.Куликов розповів недоречну історію про своїх дідусів, один із яких розмовляв українською мовою, а інший — російською. «У нас україномовний двірник рятує єврейську дівчинку, — виправдовувався продюсер стрічки. — І це у фільмі ми зробити свідомо».

Дивно, що в кіно з українофобськими мотивами знялося чимало українських акторів, зокрема — Остап Ступка. В розповсюдженому прес-службою Держкіно коментарі актора він намагається виправдати відсутність своєї громадянської позиції тим, що «ототожнювати актора з образом, який він втілив на екрані або на сцені, — велика помилка». «Хочу ще раз усім нагадати, що я за професією — актор, і зніматися в кіно — це моя робота, — говорить О. Ступка. — Щодо мого персонажа у фільмі, то його спосіб життя, його думки, його вчинки кардинально відрізняються від мого світогляду й абсолютно протилежні йому. А що робити з акторами, які грали Сталіна, Гітлера? Що ми зробимо з Ентоні Хопкінсом за те, що він їв смажений людський мозок у «Мовчанні ягнят»?

Утім, Ступка лукавить. Зіграти Гітлера в художній стрічці з належно розставленими історичними акцентами й узяти участь у проекті, який заздалегідь ідеологічно мотивований проти твоєї батьківщини й не має нічого спільного з кіномистецтвом, — різні речі.

Загалом же останнім часом українські експерти відзначають суттєву активізацію прокату в Україні російських фільмів сумнівної якості. Нагадаємо, що 11 березня Міністерство культури України відкликало прокатну ліцензію в російського фільму «Август. Восьмого», знятого режисером Джаніком Файзієвим. У цій стрічці основні події розгортаються в 2008 році на тлі збройного конфлікту в Осетії. На думку експертів, «Август. Восьмого», «використовуючи художні засоби, спрямований на розпалення міжнаціональної ворожнечі».

КОМЕНТАР

«КІНО МАЄ ПОТУЖНИЙ ІДЕОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ»

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, експерт-міжнародник, доктор політичних наук:

— Поява таких фільмів у кінопрокаті — своєрідна активізація стратегії повернення України в Росію, яка має політичний, економічний, гуманітарний підтексти. Фільми явно створені під ідеологічне замовлення з метою трансформації українців у «русский мир»; певного переконання в тому, що української нації не існує, а Українська держава — тимчасове утворення. Неважко помітити, що сьогодні чимало російських художніх фільмів відверто спрямовані на дискредитацію нашої держави як неприродного інституту, як неприродного державного утворення.

На жаль, нині центральні українські телеканали й інші засоби масової інформації все більше пропагують цю ідею, залюбки трансформуючи все українське в малоросійське. В тому числі через кіномистецтво йде тотальна русифікація нашого народу одночасно з паплюженням української історії. В цьому випадку відчутний вектор внутрішньої та зовнішньої політики інформаційної експансії. Російські пропагандистські диверсійні речі сьогодні особливо відчутні у фільмах, музичних творах і різноманітній розважальній попсі, якій на українських телеканалах надається перевага. Це — спрямована політика.

Кіно має потужний ідеологічний потенціал, воно формує суспільні образи і уподобання. І в такій невинній обгортці російського кіномистецтва все частіше можна прослідкувати потужний антиукраїнський підтекст.

Вадим ЛУБЧАК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ