«Журналіст – це запис у трудовій книжці»?

Арешт глави РІА «Новости Украина» Кирила Вишинського, обшуки в офісі цього агентства і в квартирах деяких співробітників викликали бурхливі протести в Росії та за її межами. Навряд чи є сенс коментувати відгуки на цю подію Дмитра Кисельова або Маргарити Симоньян. Тут все очікувано. А ось реакція представників ОБСЄ, на авторитетні правозахисні організації та російських ліберальних журналістів заслуговує на увагу і вимагає відповіді.

СБУ звинувачує Кирила Вишинського в державній зраді, а кероване ним ЗМІ, РІА «Новости Украина», СБУ називає «пропагандистським антиукраїнським інформаційним ресурсом». Це стаття 111 УК України, що передбачає термін від 10 до 15 років. Склад злочину — «шкода суверенітету, територіальній цілісності і недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України».

Коли цей текст буде опубліковано, можливо, вже відбудеться перше засідання суду, і правова сторона цієї справи, можливо, набуде більш чітких обрисів. Не вживатиму слова «зрада» і «підривна діяльність», обмежуся констатацією двох фактів.

По-перше, контент РІА «Новости Украина», безумовно, був і залишається провідником, насамперед, точки зору російського офіціозу на події в світі і в Україні. Наведу один з безлічі свіжих прикладів, опублікований 13.05.2018 на сайті РІА «Новости Украина» коментар МЗС РФ про день Перемоги: «Перебуваючи в русофобському чаді українська влада продовжує політику історичного ревізіонізму, цілеспрямовано спотворюючи новітній літопис країни на свій націоналістичний лад». І далі в тому ж дусі. Все це в індустріальних масштабах щодня обрушується на голови росіян, а РІА «Новости Украина» транслює цей цілком антиукраїнський контент на українську аудиторію.

Друге стосується безпосередньо Кирила Вишинського, якого, за повідомленнями українських ЗМІ в 2014 році було нагороджено російською медаллю ордена «За заслуги перед Вітчизною». Винагорода була вручена «за об’єктивне висвітлення подій у Криму». Тобто Кирило Вишинський опинився в компанії тих чисельних російських медіабрехунів, яких було нагороджено за співучасть в окупації та анексії Криму. Прилюдної заяви Вишинського про те, що він відмовився від цієї ганебної медалі, я не знайшов. З публікацій на сторінці у «Фейсбуці» можна судити про його політичні переваги. Неодноразові перепости фашиста Захара Прилєпіна, що воює зараз проти України, супроводжувані захопленими коментарями самого Вишинського, публікація текстів «політолога» Дмитра Куликова, добре відомого російським телеглядачам своїми крайніми антиукраїнськими істериками, дають можливість зробити висновок: перед нами людина, яка у війні Росії з Україною приймає сторону Росії. Так, погляди і думки неосудні. Але коли йдеться про їх поширення на широку аудиторію під час війни, то підхід може бути іншим. Яким він може бути в нинішньому конкретному випадку, про це в кінці статті.

Тепер про головне. Про реакцію західних правозахисників і частину російської ліберальної громадськості. Авторитетна правозахисна організація Human Rights Watch, вустами заступника директора свого відділення по Європі та Центральній Азії, Рейчел Денбер зробила в зв’язку з цим заяву, що «український уряд зобов’язаний поважати свободу інформації та свободу слова в ЗМІ».

Найбільш розгорнуто цю позицію засудження дій України і захисту Кирила Вишинського було викладено в блозі Антона Ореха «За пропаганду не садять», опублікованому на сайті «Эха Москвы» 15.05.2018. Антон Орехъ згоден, що державні ЗМІ в Росії та їх філії в Україні — це пропаганда. Антон Орехъ знає, що «пропаганда огидна, вона вбиває особистість, вона засмічує мозок, вона перетворює колись нормальних людей на зомбяків». Але далі журналіст «Эха Москвы» практично повністю повторює аргументи Володимира Соловйова. «Пропагандою може займатися і журналіст. Журналіст — це не синонім чесності, це запис у трудовій книжці», — повідомляє Орехъ.

І пропонує уявити собі «дзеркальну ситуацію»: «Коли наше ФСБ уривається в офіс будь-якого ЗМІ, тим більше іноземного, і в’яже там журналістів, обвинувачуючи їх у зраді — ми що скажемо? Ми заволаємо про поліцейську державу, про 37-й рік і таке інше. І матимемо рацію! Тому що так чинити з журналістами не можна». І далі йде найголовніше у позиції журналіста «Эха Москвы»: «А в чому різниця з Україною? У тому, що одні журналісти — чесні, професійні і просто хороші, а на інших клейма ставити ніде? А хто це вирішує? Це суто моральна оцінка. Одні вважають Кисельова, Соловйова і всю цю компанію мерзотниками, а інші не можуть від екрану відірватися. Це питання з розряду «подобається — не подобається», але не питання державної зради». Кінець цитати.

Це пряма калька з того, що в програмі «Вечер» від 16.05.2018 проголосив на ту ж тему Соловйов: «Коли починають кидати: ось це — пропагандист, ось це — журналіст, це дезавуює журналістику». Переконаний, що позиція Ореха — Соловйова не лише помилкова і лукава, вона просто убивча для журналістики як професії і як суспільної служби, оскільки саме функція суспільної служби дозволяє журналістам отримувати той захищений у громадській думці статус і той міжнародний захист, який вони сьогодні мають.

Позиція крайнього морального і професійного релятивізму характерна для «Эха Москвы» та інших російських ЗМІ, що вважають себе ліберальними і незалежними. Зведення різниці між соловйовими-кисельовими і журналістикою до рівня «подобається — не подобається» настільки абсурдне, що цю тезу незручно спростовувати. Комусь подобаються важкі наркотики, і ці люди не можуть від них відірватися, як деякі росіяни від екрану телевізора. Давайте порівняємо наркоторговців і продавців їжі на тій підставі, що вони всі виробляють продукти споживання, чи так що?

Антон Орехъ ставить питання, «а в чому різниця з Україною?». Відповідаю, причому без використання моральних оцінок, які чомусь так зневажливо відкидає Орехъ. Різниця, насамперед, у наслідках. Є доказовий і доведений причинно-наслідковий зв’язок між вмістом російських каналів ненависті і поїздками сотень і тисяч озброєних росіян до України з метою вбивства її громадян. Є доведений причинно-наслідковий зв’язок між потоками брехні на адресу України і виправданням більшістю громадян Росії анексії Криму, без чого сама анексія не могла відбутися.

Різниця з Україною, Антон Орехъ, полягає в тому, що Україна не окупувала жодного сантиметра російської землі, в тому, що всі гріхи українських ЗМІ і української пропаганди — а вони є, як же без них у воюючій країні — не привели жодного озброєного громадянина України на російську територію.

Кажете, що «журналіст — це запис у трудовій книжці»? Я не знаю, чи була трудова книжка у доктора Йозефа Менгеле, жертвами якого стали десятки тисяч в’язнів «Освенцима». Мабуть, з точки зору Ореха — Соловйова він був таким самим лікарем, як, наприклад, Альберт Швейцер, а відмінності між ними другорядні, оскільки є результатом «суто моральних оцінок». Ізраїльська розвідка «Моссад», що довгі роки його розшукувала, дотримувалась іншої точки зору. На жаль, цей «лікар» помер, не дочекавшись суду. А ось нацистський пропагандист Юліус Штрейхер і його колега Вільям Джойс на прізвисько «лорд гав-гав» були за свою «журналістську» діяльність повішені.  Немає бажання висловити їм свою професійну солідарність заднім числом, Антоне Андрєєв і Володимире Рудольфовичу?

І, нарешті, побажання. Кирило Вишинський не повинен випускати в Україні ЗМІ, яке бере участь в інформаційній війні на стороні Росії. Але він і близько не Юліус Штрейхер, не «лорд гав-гав» і не Йозеф Менгеле. Одним словом, він явно не людоїд. На мій погляд, ідеальним варіантом було б обміняти його на Олега Сенцова, якого безвинно вбивають у російському концтаборі, і який зараз оголосив безстрокове голодування. Не впевнений, що російська влада на це піде, але треба хоч би спробувати.