Не секрет, що іноді суть події здатна сформулювати одна маленька деталь. Церемонія нагородження переможців II щорічного телеконкурсу «Золота Ера» почалася з прохання організаторів до глядачів залишити свої місця в амфітеатрі й на балконах колишнього Жовтневого палацу, щоб заповнити зяючі пустоти в партері.

За неофіційною, але абсолютно достовірною інформацією, практично весь партер було зарезервовано для політичного й бізнесового бомонду країни. Але... за відсутності Президента, якого не було в Києві, очевидно, для багатьох із них присутність на «Золотій Ері» втратила всякий сенс. Що, безумовно, говорить і про авторитет нашої так званої четвертої влади, і про рівень нашої політичної еліти, і про рівень організації подібного шоу... Так само, як і про чреватість гри мистецтва з кон’юнктурою, політичною в тому числі: «підстави» можуть бути на кожному кроці.

Вельми пікантним виявилося й зіставлення заяв багатьох телеакадеміків (які визначали долю призів у 12 номінаціях) про те, що в країні підвищилася реальна конкуренція телевиробників і... реальним списком номінантів і переможців єдиного в країні представницького телеконкурсу. Виявилося, що в змаганні брали участь ніби дві команди: «1+1» — і... всі інші телеканали країни разом із регіональними студіями-продакшн. У «1+1» було сім номінантів і три з них — перемогли. Й це при тому, що, як ми вже писали, «1+1» відмовилася від участі в конкурсі програм, автори яких є членами Телевізійної Академії України (Ю. Макаров і М. Вересень), і відмовилася від перемог у тих номінаціях, де її передачі вже отримали своє на «Золотій Ері» минулого року.

Зафіксоване це апріорне лідерство «1+1» на «Золотій Ері» було, смію думати, аж ніяк не лише тому, що в телеакадемії домінують представники каналу «1+1» і члени, які явно співчувають йому. В цьому можуть звинуватити О. Роднянського недоброзичливці, й частка правди в цьому є. Адже професіонали знають і про, так би мовити, неофіційні зв’язки між членами Академії. Але, погодьтеся: й справді нині на загальнонаціональних каналах, безумовно, кращими в жанрі публіцистики є «Версії Ольги Герасим’юк», одними з кращих у жанрі ток-шоу — «Монологи» А. Борсюка й «Табу» М. Вересня, в жанрі інформації — «ТСН» і т.д., і т.п. Чи є на інших загальнонаціональних гідні їм конкуренти? Напевно, так. Але не безумовно, за винятком хіба що «Вікон» СТБ. А головне, навіть якщо погодитися, що реальні конкуренти є — то вже точно не в такій тотальній кількості. В самому ж цікавому становищі виявився, до речі, наш I загальнонаціональний, у якого на все про все виявилося лише... два номінанти (не переможці!): «7 днів» і «Ток-ринг», який уже передчасно спочив.

Так, напевно, рівень регіональних студій дійсно зріс. Про що свідчить хоча б те, що «розбити» традиційну трійку провінційних передовиків (ТК «Міст», Львів, «Приват-ТБ», Харків і ТО «Маски», Одеса) змогла цього року студія «В.І.Т.А» із Донецька з дуже гідною роботою режисера Н. Михайлова «Українська еліта», а у виробництво дитячих програм пристойного рівня ввірвалася харківська студія «ТРИМ». Але що при цьому відбувається з телеканалами столиці, в тому числі й загальнонаціональними? Явний застій: і в інформаційному, і в аналітичному, і в художньому мовленні...

Про причини цього застою «День» уже неодноразово писав, у тому числі й у телеоглядах одного з авторів цього матеріалу. На «Золотій Ері» ж ми зіткнулися з явним парадоксом. З одного боку, в усіх «скривджених» конкурсом каналів і телевиробників (а такі є, наприклад, той же «ТЕТ», який цілком виправдано міг претендувати на нагороди «З.Е.») є ніби підстави для обвинувачень у монополізації конкурсу однією структурою. З іншого боку, професійна перевага цієї структури безперечна. Як могли вирішувати цю дилему телеакадеміки? Очевидно, було три шляхи: або спробувати роздати кожній сестриці по косиці, закриваючи очі на істинну якість програм, або йти на ризик бути не лише звинуваченими в заангажованості, але й ніби реально не сприяти підтримці тих, хто трохи слабший — але при цьому судити конкурсні програми за гамбурзьким рахунком, або тривіально піддатися натиску сильного й пуститися на всі заставки інтриг. Судячи з усього, телеакадеміки спробували знайти компроміс між усіма цими можливими варіантами. І вилився цей дивний симбіоз у вельми оригінальний спосіб вирішення суперечки про долю головних призів, який було вдало сформульовано в безсмертній «Безприданниці»: «так не діставайся ж ти нікому». А оскільки не кожну номінацію можна було зовсім скасувати за відсутністю претендентів, як це сталося з «художнім телефільмом», то довелося вибирати з трьох «бід» (номінантів) меншу. Тобто призи дісталися в ключових номінаціях або регіональним студіям (краща культурно-історична програма — «Українська еліта», «В.І.Т.А», Донецьк, краща просвітницька — «Життя серед життя» «Приват-ТБ», Харків), або кращим із гірших (спортивна програма «Спорт-тайм», «Інтер», музичний проект «Бери шинель...» К. Шаміна), або програмам, що наказали довго жити («Вісті тижня», ТІА «Вікна»). Всі інші призи — в «1+1» або в структур, так чи інакше з нею пов’язаних. У номінаціях «дитяча програма», «оформлення каналу», «рекламний ролик», «музичний відеокліп», очевидно, «ніхто не хотів умирати» (й поступатися), тож переможців — а часом навіть номінантів — названо не було. А безперечним переможцем «З.Е.» можна вважати, мабуть, лише неперевершені «Версії Ольги Герасим’юк» («1+1»), що стали кращою, а по суті — єдиною на нашому ТБ дійсно публіцистичною програмою.

Немало виникає питань і до організації конкурсу. По-перше, принцип відбору програм, що заснований на самовисуванні (подачі заявок). Дійсно, так прийнято в світі, приміром, на тих же конкурсах «Еммі» (США) й — до нас ближче — «ТЕФІ» (Росія). Але в результаті в нашій ситуації, завдяки неоднозначному ставленню до конкурсу в середовищі самих телевізійників, виникають і такі казуси, як, наприклад, відмова від участі в «Золотій Ері» цього року каналу СТБ, який був би явним фаворитом, скажімо, в інформаційних програмах. Можливо, право представляти претендентів на конкурс слід би дати й творчим спілкам, гільдіям: журналістів, кінематографістів, акторів, художників? З іншого боку, викликає сумнів і склад відбірної комісії, досить кулуарний та й нечисленний склад самої телеакадемії (20 чоловік. Зазначимо, в Росії в первинному відборі зараз беруть участь 117 експертів). Цього року було прийнято кілька нових членів ТАУ — практично всі... з «1+1». Таким чином, доля вітчизняних телевізійників виявляється в руках досить нечисленної групи людей, до якої, до того ж, у багатьох виникають претензії щодо об’єктивності.

Внаслідок відсутності будь-якої гласності в діяльності телеакадемії та відбірної комісії складнощі виникають щокроку: чому номінанти (не переможці) були невідомі аж до церемонії нагородження й відомості про них не надходили в пресу? Чому ті чи інші програми з’являлися спочатку в одних номінаціях, а перемогли в інших? («Монологи» Анатолія Борсюка, які, особисто я вважаю, дійсно гідно перемогли, та все ж.) Чому в змагання вступали іноді речі непорівнянні: скажімо, в номінації «інформаційно-розважальна програма» — «Джаз-степ-танц-клас» («ТЕТ») і... «Сніданок з «1+1»..? За якими критеріями зіставлялися разові, штучні програми й циклові? Тощо.

Навряд чи є готові відповіді на ці питання й рецепти вирішення безлічі проблем. Скажімо, абсолютної загадки: а що робити з конкурсом далі? Вже практично всі більш-менш показні програми «1+1» перемогли. Настане, нарешті, черга інших — але вже на абсолютно іншому рівні? Чи планка конкурсу повинна залишатися високою — але, можливо, треба розблокувати ситуацію саме кардинальними змінами в його організації? Щоб вердикт телеакадемії дійсно поважався більшістю? Щоб ні в кого не було сумнівів у його «непідкупності»? Скажемо прямо: в набагато більшій мірі організатори могли б урахувати уроки торішньої «З.Е», що багато які з цих питань поставила вже тоді. Не було волі до змін, які могли б зруйнувати зручну для багатьох «картинку» вітчизняного ТБ?

Апофеозом же нинішньої організації конкурсу став і зовсім казус: незважаючи на постійно працююче під час церемонії велике табло-екран на сцені, не було показано жодного відеоролика програм-номінантів і переможців! Примітна деталь, яка, звісно, не перекреслює зовсім зусиль організаторів. Лише нагадує, що й телеконкурси наші, будучи невільними від кон’юнктури, цілком вільні від необхідності звіряти пафос своєї діяльності з громадською думкою. Не виробилася в нас ще традиція, коли основною (й найдорожчою) цінністю є бездоганна репутація. Так, нинішнього року до цього було все ж зроблено маленький крок — будемо справедливі. Але хочеться вірити, що в майбутньому він буде набагато значнішим.

А поки, як сказала Вєрка Сердючка, яка ввійшла в число номінантів, але не стала переможницею, «Спасибі всім»!