Плакат як заклик до свободи
«Польська школа плакатного мистецтва та її послідовники» — це 33 оригінальних плакати на театральну та кінотематику, створені в період із 1968-го до 2007 року польськими авторами
Цього тижня в Національній академії мистецтв України за ініціативи Польського інституту в Києві було відкрито експозицію польського плакату «Польська школа плакату та її послідовники». Серед представлених 33 плакатів — твори вже визнаних польських класиків-плакатистів Яна Лєніци, Генрика Томашевського, Яна Млодоженца, Вальдемара Свєжи; а також сучасних послідовників традицій добре знаної в світі школи польського плакату Вєслава Вакульського та Віктора Садовського.
Найгучніше польська плакатна школа звучала в 50—60-х роках минулого століття. Ярослав ГОДУН, директор Польського інституту в Києві, пояснює чому:
— Звичайно, невипадково розквіт польського плакатного мистецтва припадає на 50—60-ті роки. То був вітерець свободи. Адже саме тоді зароджувалася польська «Солідарність», інтелігенція та робітники в соціально складний і невільний час відчули єдність у поклику загальнолюдської, всім необхідної свободи. На цій експозиції ми бачимо понад 30 плакатів, що об’єднані культурною тематикою. Але тематика — не єдине, що їх об’єднує. Вони суголосні також у своєму прагненні до свободи.
Саме в той період художники, які стояли біля витоків цього мистецького явища, по-новаторськи впровадили в цей жанр засоби живопису — активну барвисту пляму та вільне формування мистецького образу. Плакат не лише містив текстову інформацію, а й візуально коментував зміст тексту за допомогою художньої метафори, символу чи алегорії.
— Польська школа плакату — явище непересічне, навіть унікальне. У жорстких обценьках ідеології, в жанрі, не створеному для мистецтва й цілком підвладному комерційним цілям художникам, утім, вдалося створити просто унікальні мистецькі твори, — відзначає Віталій ШОСТЯ, заслужений діяч мистецтв України, завідувач кафедри дизайну Національної академії образотворчого мистецтва України. — Класик школи польського плакату Ян Лєніца казав: «Плакат — це мистецтво вулиці й виміром його вартості є не те, що він має розповісти, але те, як саме він це робить». Плакат застосовував різноманітні техніки — від графіки до живопису. Це справжнє мистецтво, що привчає людей до прекрасного.
