Шлях Чаю

«Північ — Південь — Захід — Схід. Зустріч можлива». Цей японський вислів, став своєрідним епіграфом до весняної чайної зустрічі «Чякай 2011», присвяченої 40-річчю встановлення побратимських відносин між Києвом та Кіото. «Чякай», власне, і перекладається з японської як чайна зустріч та вже вдруге проводиться Українською школою тяною (cha-no yu, з японської — чайна церемонія) спільно з Українсько-японським центром у ботанічному саду ім. О. Фоміна.

Уявити японську культуру без чайної церемонії та її особливого етикету неможливо. Чай потрапив до Країни Сонця, Що Сходить, з Китаю у VII столітті. Але, як це буває у Японії, чужа культура була не лише сприйнята, а й творчо переосмислена. Саме у Японії процес приготування та пригощання чаєм був піднесений до рангу мистецтва, були розроблені канонічні правила. Під час приготування чаю всі рухи мають своє чітке значення, існують строгі правила, як потрібно ходити чи вставати, причому канони чайної церемонії орієнтуються на етикет імператорського двору. Наприклад, японці вважають, що всі предмети мають своє обличчя, тому, подаючи гостю чашку з чаєм, господар обов’язково поверне її «обличчям». Повага, яку японці демонструють одне одному за посередництва предметів — це один із чотирьох основних принципів чайної церемонії або «Шляху чаю», як називають її самі японці. Культура чаю проявляє себе не лише в етикеті, а й в особливій філософії, яка передається з покоління в покоління.

Особливого значення під час чайної церемонії надають гармонії, чистоті та спокою. Японці дуже ретельно ставляться до вибору та виготовлення посуду для чайної церемонії, проектування чайних будинків, але водночас не схвалюють надмірних розкошів. Під час приготування чаю господар протирає всі предмети — це символ внутрішнього очищення від невидимого пилу, що є всередині кожного з нас. А принцип спокою проявляється не лише у виважених, розмірених рухах того, хто готує чай, у спокійній бесіді (повна чайна церемонія, що триває до чотирьох годин, — це ще й мистецтво спілкування, недаремно майстер чайних церемоній інколи виконував також функцію врегулювання конфліктів між центром та провінціями), а й у вмінні тимчасово залишити рутинний світ у пошуках краси.

Попри глибоку філософічність та канонічність своєї культури, Японія відкриває власний світ тим, хто хоче його пізнати. Назустріч європейцям японці пішли у ХІХ столітті. Саме тоді, щоб зробити можливою участь європейців у чайній церемонії, до ритуалу, який не змінювався упродовж віків, вводиться чайний столик рюрей та вперше допускається жінка. Саме за таким лаковим столиком рюрей і проводилася одна з частин цьогорічної чайної зустрічі у ботанічному саду, під час якої керівник Української школи тяною Ольга Сільницька та її учні привідкрили для гостей шлях чаю, приготувавши для них напій маття і традиційні японські солодощі вагасі.

Втім, мабуть, найбільшим сюрпризом для присутніх і водночас прикладом взаємопроникнення культур на цьогорічній чайній зустрічі стала церемонія з використанням... самовару. Самовар, до речі, як розповіла лектор Олена Капранова, — не російський винахід. Принцип самовару росіяни запозичили в китайців. Саме з Північного Китаю через Монголію до росіян потрапив і чай.

Самовар під час чайної церемонії потрібен для того, щоб постійно підтримувати необхідну температуру води. Тут вже немає столика рюрей. Все потрібне приладдя (чашку, чайницю, бамбуковий віничок та ложку) господар виносить на маленькій таці-обон. Така церемонія зазвичай проводиться в саду, а її особливістю є надзвичайна скромність — в цьому яскраво проявляється один з головних принципів японської чайної церемонії — принцип вабі: внутрішня, а не зовнішня краса речей. Господар ніби хоче показати, що краса й задоволення бувають і в скромності, а насолоджуватися чаєм можна і з простого посуду. Інколи така чайна церемонія може супроводжуватися медитацією, як це, наприклад, роблять у монастирях.

Утім, якщо говорити про японське домашнє чаювання, то це більш вільний від етикету процес. Хоча у такому чаюванні також не використовується мед, цукор чи інші іноземні добавки — найчастіше японці споживають традиційні солодощі, які вживаються перед чаєм. Вдома японці п’ють, як правило, листовий зелений чай, а влітку полюбляють пити його охолодженим. Якщо в стакан чорного чаю покласти варення, то це, на думку японців, і буде російський чай. Але в традиційній чайній церемонії використовується лише порошковий чай маття. Його відтінок та смак чаю залежить від того, де саме на плантації росте кущ, з якого зриваються лише три верхні листочки. Врожай збирається на початку травня, але лише в суху погоду. З моменту збору листків до їхньої обробки паром повинно пройти не більше ніж дві години. Має значення й те, як зривається листок. Після того, як зібрані чайні листки висушили, їх складають в глиняний глечик У прохолодному льосі, у герметично закоркованих глечиках чай настоюється аж до листопада. Лише після того його перемелюють на зелений чайний порошок, який використовується виключно для традиційної чайної церемонії. У чайних майстрів є таке поняття, як зміна домашнього вогнища з літнього на зимове, коли японці починають пити чай з нового урожаю.

Приготувати маття можна і в домашніх умовах. Для цього потрібно одну чайну ложку зеленого чайного порошку покласти до спеціальної чаші матча-чаван (можна використовувати звичайні піали), залити 50 мл води, охолодженої до 60-ти градусів. Отримати таку воду можна, якщо кип’яток перелити в іншу посудину і зачекати 20 хвилин. Швидкими зигзагоподібними рухами слід збити гарячу воду з чайним порошком за допомогою бамбукового віничка до появи густої пінки. Подавати чай потрібно у тій же чаші.