Кожне національне письменство, годуючись помітними і непомітними впливами од інших письменств, все-таки органічно переробляє й перетворює їх і виявляє тим натуру даної нації, її ідеали й змагання, її інтереси й потреби.
Сергій Єфремов, український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик

Солодка гіркота полину

Стародавні слов’яни вважали його культовою рослиною, що має здатність очищати душу й тіло
12 жовтня, 2021 - 18:12

Існує список, який містить 496 визнаних видів роду Полин (Artemisia), складений на основі даних сайтів «Глобальна база даних Складноцвітих», — розповідає біологиня Марія САВЧУК. — Чимало видів дуже схожі, тому людині, не втаємниченій у життя рослин, розрізнити їх не просто. Кожен вид має характерну відмінність, насамперед, це розташування листя. Залежно від виду вони бувають сріблясто-білого, сріблясто-блакитного, сталевого, сірувато-зеленого забарвлення. Суцвіття полину утворюють корзинки з квітами білого, жовтого чи рожевого кольору.

Полин може бути багаторічною, дворічною чи однорічною рослиною, трав’янистою чи напівчагарниковою. Він зазвичай обирає закинуті ділянки, лісові галявини, придорожні смуги і розповсюджений по всій Україні, практично по всій Європі.

АРТЕМІДА, ЗДОРОВИЙ, ПАЛИТИ ЧИ ПИЛ?

Про походження родової латинської назви полину немає єдиної думки. За однією версією, вона походить від латинського artemes, що означає здоровий,оскільки рослина у всіх народів вважалася еліксиром здоров’я. За іншою — вона отримала ім’я грецької богині Артеміди. За третьою — рослині дали ім’я Артемізії, дружини царя Мавзола, яка вилікувалася цією рослиною.

Що ж до походження українського «полин» і російського «полинь» теж існує дві версії: від слов’янського полити — горіти, через гіркий полиновий смак чи від слова пил, через характерний сіруватий колір.

НАЙВІДОМІШИЙ В УКРАЇНІ — ПОЛИН ГІРКИЙ

Це одна з найгіркіших рослин світу. Певно ж, знаєте народну приказку «гіркий, як полин». Полин гіркий росте в мішаних і листяних лісах, на галявинах, вирубках, уздовж лісових доріг і просік, на лісокультурних ділянках тощо. Світлолюбна, посухо— та морозостійка, солевитривала рослина.

У народній міфології слов’ян полин вважають матір’ю усіх трав, одним з найсильніших оберегів. Напередодні свята Івана Купала люди робили полинові вінки і надягали х на голови з вірою, що це додає здоров’я. А ще вважали ефективним дивитися крізь полинову гілочку.

А буддисти, розповідають, використовують ефірну олію полину при медитації, як один із найкращих засобів, що допомагають зосередитися.

Українські місцеві назви гіркого полину — білий полин, віниччя. А ще його називають абсентом, вермутом, нехворощем .

Ще одна назва (народна) полину — ємшан або євшан. Як підкреслюють історики, це слово згадується в Іпатіївському літописі під 1201 роком і в Галицько-Волинському літописі — одній з найперших письмових пам’яток нашого народу.

Євшан-зілля здатне пробудити пам’ять про степи, про давно забуту старовину, про історичне коріння. В давнину говорили, що хто має євшан-зілля, ніколи не забуде рідну землю. Пам’ять про неї завжди наповнює людину чудодійною силою і тугою.

Про євшан-зілля написано чимало творів, у більшості з них він символізує незабуття.

ПОЛИН ЗВИЧАЙНИЙ, АБО ЧОРНОБИЛЬ

Рівненський письменник Євген Шморгун пише, що на противагу полину гіркому чорнобиль в українській народній символіці вважається травою забуття.

Із багатьох джерел відомо, що різні народи властивість давати забуття приписували різним рослинам. А от наші предки таким символом обрали полин звичайний.

В Україні він широко відомий під назвою чорнобиль, яка вказує на темний колір стебла; рідше її називають нехворощ або нехвороща.

Полин звичайний має особливе пристосування до захисту від надмірного нагрівання і випаровування: опівдні, коли сонце найдужче припікає, його листки повертаються до сонця нижнім, повстистим боком, який добре відбиває надлишок світла.

Полин звичайний є кормовою рослиною, яку добре поїдає худоба. На відміну від полину гіркого цей вид не надає молоку гіркого присмаку. Чорнобиль також є гарним медоносом..

У народному побуті полин звичайний використовується здавна, але обмежено. Переважно з нього в’яжуть віники для прибирання та миття у лазні. З листків рослини можна отримати зелений барвник. Власники котів і собак також знають, що аромат рослини відлякує бліх, а заодно комарів і міль.

ВИКОРИСТОВУЮТЬ У КУЛІНАРІЇ ТА МЕДИЦИНІ

Полин з давніх часів люди використовують у їжу. Зокрема, в Біблії описаний традиційний спосіб вживання цієї трави ізраїльтянами — нею посипали тушку смаженого ягняти.

У сучасній європейській кухні застосовується як приправа до жирної свинини, сала, качки, гуски. Мисливці користуються полином під час приготування дичини в польових умовах. Корейці виготовляють з цієї рослини начинку для ттоку.

Полин додають до страв у невеликій кількості: завдяки цьому продукт набуває тонкого приємного аромату, але не стає надто гірким. Гіркота, що міститься у листі чорнобиля, підвищує апетит, сприяє виділенню жовчі та перетравленню жиру.

Полин гіркий використовують у лікеро-горілчаному виробництві для приготування горілок, лікерів, вермуту, абсенту, проте тривале вживання таких напоїв призводить до сильного збудження нервової системи. При варінні пива його застосовують замість хмелю.

Полин використовує наукова й народна медицина, причому народне лікування цією рослиною не відходить від наукової медицини й користується всіма її методами. Істотними лікувальними речовинами в полині вважають полинову ефірну олію й гіркі речовини. Полин уживається усередину в порошках, настої (на спирті, горілці) і відварі як вітрогінний засіб, що збуджує травну діяльність шлунково-кишкового тракту й посилює апетит.

Для України полин не екзотика — це бур’ян, який зустрічається повсюдно: на узбіччях доріг, в лісосмугах, у посівах культурних рослин. Однак в інших країнах полин спеціально культивують для отримання цінної сировини.

Головним продуктом, який виготовляють з полину, є ефірна олія, яка має попит на світовому ринку. Загалом основний лідер ринку ефірних олій у світі — Сполучені Штати, після яких за обсягами виготовлення йдуть Японія та Європа.

Людмила СТУПЧУК. Фото автора та з відкритих джерел
Газета: