Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Улюблена пташка британців

Вільшанки завжди повертаються туди, де з’явилися на світ, щоб там побачили світ і їхні малята
5 вересня, 2019 - 15:45

Відомі вісім підвидів вільшанки, найбільш поширена з них — вільшанка звичайна. Насправді ж вона ніяка не звичайна, бо за зовнішністю цієї маленької пташки ховається ще й чудесний голос, який може не поступатися навіть солов’їному співу.

Вільшанки-самці співають рано-вранці чи увечері в сутінках. Пісня дуже мелодійна, на думку орнітологів, є однією з найкрасивіших пташиних пісень. І якщо люди просто насолоджуються співом, то пташки розуміють, про що йдеться у пісні вільшанки — найчастіше про територію. А відомий із пісні «Малиновки голосок» — попереджальна пісня самця. Самка ж співає здебільшого під час шлюбного періоду, закликаючи самців звернути увагу на її красу.

Пташки, яких ще називають зорянками й малинівками, здаються пухнастими клубочками, але лише особливе оперення робить їх такими. Насправді вони важать 16—18 грамів і завдовжки 15—16 сантиметрів. Зустріти цих пухнастих клубочків, якщо пощастить, можна навіть у садках, парках і на городах, хоча перевагу вони надають усе ж лісам і чагарникам.

УНИКАЮТЬ ІНШИХ ПТАХІВ, АЛЕ ПРИХИЛЬНІ ДО ЛЮДЕЙ

Пташині дюймовочки мають сіро-оливкове забарвлення, голівка, грудка — яскравого рудого кольору, чорні оченята-намистинки, чорний гостренький дзьобик — гарні! Недаремно ж вільшанка записує в коло своїх прихильників кожного, хто її побачив. Лапки у пташки тендітні, немов тонесенькі гілочки, але дуже чіпкі. Як і в більшості птахів, самці вільшанок яскравіші за самок, проте обоє дуже непосидючі.

Вільшанка — один із перших видів, описаних відомим шведським біологом Карлом Ліннеєм ще у ХVІІІ столітті у праці «Система природи», — розповідає біолог Марія САВЧУК. — Вона відрізняється особливим способом життя: уникає товариства інших птахів, хоча із запалом захищає власну територію, а до людей ставиться з більшою прихильністю, часом навіть охоче приймає від них пригощання. Люди її теж охоче підгодовують, щоб зайвий раз помилуватися.

Ці симпатичні пташки поширені в Західній Євразії — від Скандинавії та Атлантичного узбережжя на схід до Обі, у Північно-Західній Африці, а от в Австралії та Америці вони не водяться. Якось їх намагалися туди завезти, але пташкам там не сподобалося, і вони не прижилися.

У різних регіонах вони ведуть різний спосіб життя. У південних — осілий, у північних — кочовий, відлітають на зимівлю у вирій, але ранньою весною знову повертаються у рідні краї, де вивелися самі, щоб вивести там і своїх малят.

Знайшовши пару, маленька пташка будує своє гніздечко з листя і травинок у ямці просто на землі чи невисокому кущі, зазвичай у малині. Вона відкладає туди п’ять-вісім яєчок і турботливо насиджує їх зо два тижні. Часто саме вільшанкам підкидають свої яйця зозулі, тому чимало вільшенят гинуть через малих зозуленят.

Наприкінці літа і восени вільшанка охоче споживає ягоди — чорницю, черемху, крушину. Але пташок не можна вважати шкідниками, бо вони все ж більше полюють за численними гусенями і равликами, які завдають шкоди садівництву та овочівництву. Та все ж улюблена їжа вільшанок — смачні мурашині яйця. Навіть одна сім’я вільшанок, поселившись на присадибній ділянці, може за сезон вивести звідти всіх мурах.

У місті ж маленьких співаків часто дезорієнтують освітлювальні прилади — вуличні ліхтарі, світло у вікнах квартир, тож трапляється, вони співають і вночі.

СИМВОЛ РІЗДВА

У Великобританії вільшанку шанують особливо — і діти, і дорослі. Ще з ХІХ століття вона в цій країні є символом Різдва. Пташку зображають на вітальних листівках, святкових книжках, її зображенням прикрашають ялинки й будівлі. Вона й сама — пухнаста і яскрава — виглядає наче мила ялинкова іграшка.

Вільшанки та листоноші в одязі кольорів вільшанки — головні ознаки британського Різдва. А з шістдесятих років минулого століття її вважають національною пташкою Великобританії.

З давніх-давен у цих краях гарну маленьку пташку вважали символом щастя, а тих, поряд із чиїм житлом вона оселилася, — щасливчиками. Розорювачів гнізд вільшанок суворо карали. Хоч серед людей їх було, можливо, й не так багато, зате на гнізда нападали, щоб поласувати яйцями, горностаї, ласки, куниці ба навіть деякі більші птахи, як-от сови чи соколи.

На думку орнітологів, чисельність популяції вільшанки досить стабільна. Вирубування лісів, на щастя, не призвело до зменшення кількості маленьких співаків — вони зуміли пристосувалися до інших умов життя. Та все ж повага і любов людини ніколи не буде зайвою і для цих наших крилатих сусідів.

ЗАЛИШИЛА ПОМІТНИЙ СЛІД У ФОЛЬКЛОРІ БАГАТЬОХ НАРОДІВ

У скандинавській міфології пташка вважалася буревісником бога грому Тора. За одним із давніх європейських повір’їв, вона опалила свою грудку, коли носила воду в Чистилище душам, які страждають.

Інше повір’я оповідає про те, що вільшанка співала свої прекрасні пісні Ісусу Христу, щоби втішити його під час страждань на хресті. А ще одне оповідає про те, що вільшанка намагалася скинути з Христа терновий вінець і забарвилася його кров’ю.

Відома також давня англійська легенда про те, що пташка носила хмиз, щоб допомогти Діві Марії палити багаття й зігрівати маленького Ісуса. Якось полум’я опалило вільшанку, а Діва Марія пообіцяла, що всі нащадки пташки гордитимуться цією плямкою як символом благородства.

Вільшанку часто зображають і живописці. Зокрема, відомий цикл картин про цю пташку знаного представника вікторіанського казкового живопису Джона Анстера Фіцджеральда: «Вільшанка, яка полишає своє гніздо», «Полонена вільшанка», «Хто убив вільшанку?».

До слова, помилуватися вільшанкою більшості з нас насправді доступно на малюнках чи фото, аніж у житті — вона напрочуд рухлива й моторна, і сфотографувати її не легко. Тож милуймося!

Людмила СТУПЧУК. Фото Оксани РАЛДУГІНОЇ, сайт «Птахи України»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ