Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники для психологічної санації.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, есеїстка

Єноти бувають кусючими лише від життя «собачого»

Ці короткошерсті симпатичні створіння — і не собаки, і не єноти — не належать до аборигенів України. Їх заселили сюди з Далекого Сходу у 30—50-х роках минулого століття
20 грудня, 2018 - 16:23

Для Європи єнотоподібні собаки є чужорідним видом, штучно завезеним радянськими зоологами як мисливська тварина заради своєрідного хутра — густого, довгого, пухнастого, хоч і досить жорсткого. Взимку воно має землисто-бурувате забарвлення, влітку — шерсть набагато коротша, темніша і без пуху.

Не маючи багато природних ворогів, єнотоподібні собаки швидко розповсюдилися не лише європейською територією Радянського Союзу, але й проникли в Польщу, Німеччину, Данію, Швецію, Фінляндію. У країнах Європейського Союзу вони включені до переліку чужорідних видів, які підлягають виведенню.

У багатьох мовах для позначення виду використано назву, що є похідною від англійської «racoon-dog» — ракуновий пес, що згодом трансформувалася в «єнотовий пес», або «єнотовидну собаку», або «єнотоподібного собаку». Назва «єнот» використовується для цього виду в кількох мовах: у польській (Jenot), румунській (Enot), удмуртській (Енот), німецькій (Enok). З японської, фінської та естонської мов електронні перекладачі перекладають назву виду як «єнот» також. У Франції вид називають китайською  віверою — chien viverrin, — йдеться у «Вікіпедії».

ЄНОТОПОДІБНІ СОБАКИ — ЗОВСІМ НЕ РОДИЧІ ЄНОТІВ

Вони схожі на них завдяки круглим стоячим вухам і темній «масці» на симпатичній гострій мордочці. Не фахівцям найпростіше відрізнити єнотоподібних собак від єнотів якраз за такими основними критеріями, як лапи, хвіст і шерсть. Якщо у єнотиків передні лапи схожі на людські долоні, якими вправно перебирають те, що тримають, то у єнотоподібних собак лапи, як у всіх собачих. Хвіст у єнотів пухнастіший і має виражені кругові смужки. У єнотоподібних собак, навпаки, хвіст коротший і без смужок. До речі, єнотам лапи допомагають лазити по деревах, а єнотоподібні собаки можуть ними пересуватися лише по землі. Але справедливо буде зауважити, що спільного з собаками і єнотами у них все ж більше, ніж у морських свинок з морем і свинками.

Обираючи місця проживання, ці полохливі й обережні тварини надають перевагу листяним і змішаним лісам, яких у нас досить. Вони люблять заплави із заростями верболозу,береги боліт, низини річок. Ще одна особливість цих тварин — вони єдині представники собачих, що впадають у зимову сплячку. Втім, це характерно лише для тварин, що живуть у північних широтах. В Україні, з її нерідко малосніжними і нехолодними зимами, єнотоподібні собаки частіше уникають цього. До початку зими вони переважно накопичують чимало жиру, що й рятує їх у зимові холоди. У відносно теплі зими тваринки просто відсиджуються під час заметілі й хурделиці в теплих норах, — розповіла біолог Марія Савчук.

Житлом єнотоподібні собаки часто вибирають дупла повалених дерев, заглиблення між старим корінням, зарості й чагарники, покинуті іншими тваринами нори. Лісівники помітили, що вони охоче користуються борсуковими помешканнями. Часто два сімейства живуть у борсучій норі, звісно, розміщаючись у різних її кінцях, але цілком мирно співіснуючи. Єнотоподібні собаки — істоти соціальні і живуть парами, восени обираючи пару за якимись лише їм відомими критеріями. 

Те, що 80 років тому вважалося безперечним успіхом, обернулося екологічною катастрофою. Хутра єнотового ми вже ніби і не потребуємо, навпаки, дедалі масовішою стає відмова від натурального хутра і кращого ґатунку. А от їхній вплив на природу, яка все-таки відрізняється від рідних ландшафтів, стає все очевиднішим.

ТВАРИНИ НЕПОГАНО АКЛІМАТИЗУВАЛИСЯ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

Згідно з даними Рівненського обласного краєзнавчого музею, у західні області України, зокрема на Рівненщину, їх завезли вже в 50-х роках із Київщини і Херсонщини. Вони прижилися не лише в Україні, але успішно акліматизувалися і в сусідніх європейських країнах, таких як Польща, Румунія, Німеччина. А в Скандинавію вони вже поширилися з європейської частини Росії та Білорусі. У цих тварин мало природних ворогів, тому розповсюдилися вони досить швидко, чим викликали невдоволення природоохоронців більшості країн — як потенційна небезпека для багатьох представників дикої природи, зокрема, водоплавних птахів та земноводних, які водяться на болотах. Люди планували, що єнотоподібні собаки харчуватимуться рослинною їжею і дрібними ссавцями та земноводними. Вони не злі, радше добродушні. Але ж тварина є твариною, і вона не харчується за складеними їй раціонами. Єнотоподібний собака непогано почувався і в азійських ландшафтах, де не завдавав шкоди місцевій фауні. У Європі тварини, шукаючи собі поживу, поставили під загрозу існування не одного виду. Окрім того, фермери нарікають на те, що  вони нерідко пошкоджують сільськогосподарські угіддя.

Найзавзятіше з єнотоподібними собаками взялися боротися у Швеції. Там їх вважають потенційними носіями сказу та інших небезпечних хвороб, а також загрозою для земноводних і птахів, що гніздуються на землі. Згідно зі спеціальною програмою боротьби з чужими видами, тварин відслідковують за камерами спостереження, каструють і за допомогою прикріплених до них датчиків вистежують наступних собак, з якими зафіксована собака хоче зблизитися, зауважують в одній з публікацій представники Шведської асоціації мисливців.

Зважаючи на те, що Україна приєдналася до європейських ухвал про нерозповсюдження чужорідних видів, маємо надію, що переселень тварин з їхніх природних середовищ уже уникатимуть. Поки що ж Україна намагається якось співіснувати з примусовим іммігрантами, використовуючи все ж не такі радикальні методи, як шведи. На єнотоподібних собак полюють під час мисливського сезону, таким чином зменшуючи їхню популяцію і можливі негативі наслідки для наших ландшафтів Період полювання на єнота, як і інших хутрових звірів, щороку визначається Наказом Держкомлісу і зазвичай триває з початку листопада до початку лютого.

ЧУЖОРІДНІ ВИДИ — ОДНА З НАЙБІЛЬШИХ  ПРИЧИН ВТРАТИ БІОРІЗНОМАНІТТЯ

Комітет Бернської конвенції, до якої приєдналася й Україна, своїм спеціальним документом рекомендує викорінювати немісцеві  види, оскільки в усіх докладно проаналізованих випадках вони завдають шкоди аборигенам. Серед чужорідних наземних хребетних, яких радять позбавлятися європейським країнам, є, зокрема, і єнотоподібні собаки та єноти.

Людство поступово наближається до розуміння того, що важливо зберігати екосистеми у природному стані і що усілякі «покращення» й «урізноманітнення» природи, навпаки, погіршують їхню якість, — вважають науковці. — Чим більше ми втручаємося в дику природу, тим масштабніші та непередбачуваніші наслідки, які часто є несприятливими і для самої людини. Адже чужорідні види — одна з найбільших причин втрати біорізноманіття. Проте, на думку українських вчених, важливо не лише боротися з такими видами, а й відновлювати природні екосистеми, надаючи можливість місцевій природі боротися з агресорами. З метою припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття й формування екологічної мережі на базі Мінприроди триває розроблення Національної стратегії України щодо розповсюдження інвазійних чужорідних видів, враховуючи досвід країн, у яких є здобутки у цій сфері.

Фото з сайта wikipedia.org

Людмила СТУПЧУК, Рівне
Газета: