Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Без «мамки»...

Що насправді відбувається в БЮТ?
23 грудня, 2011 - 00:00

«Спостерігаючи із СІЗО за цією виставою, на яку перетворився розгляд скарги, я хочу відмовитися від участі в будь-якому апеляційному розгляді й відмовитися від касації в подальшому», — процитував учора заяву Тимошенко її захисник Сергій Власенко.

У принципі, рішення Тимошенко можна зрозуміти й пояснити. Жодних надій у Юлії Володимирівни на «кірєєвське» правосуддя немає. Примітне інше, це вже третя звісточка з Лук’янівського СІЗО за цей тиждень. До цього був цілий місяць мовчання. А тут греблю прорвало... Мабуть, дехто зрозумів, що далі стримувати комунікацію Тимошенко із зовнішнім світом вже неможливо й непристойно. І цей «дехто» аж ніяк не Янукович, і навіть не Пшонка...

Нагадаємо, що в першому посланні Тимошенко вирішила розставити всі крапки над «і» в питанні, хто керує її політсилою, поки «лідер» за гратами, й спростувала чутки про розкол у «Батьківщині». Мовляв, в її стані, незважаючи на голосування за «Закон про вибори», усе добре. «Зараз масово почала поширюватися дезинформація про нібито розкол між мною й партією, яку я очолюю... Усе це є свідомою провокацією оточення Януковича».

Але, як то кажуть, диму без вогню не буває. У кожній партії є певні проблеми, і в кожній партії намагаються не виносити сміття з хати. Очевидно, що й усередині БЮТ є проблеми, й досить серйозні.

Якщо подивитися на події, що відбуваються останнім часом, то можна відзначити два моменти. Перший. Після того, як Юлія Володимирівна «потрапила», не було проведено жодної серйозної масштабної акції на підтримку Тимошенко. Жодної! Звісно, можна сказати, що в партії фінансові труднощі. Але БЮТ була не найбіднішою партією й одразу бідною не стала. А зібрати 10 тисяч або 20 тисяч людей на акцію протесту для будь-якої політичної партії не становить великих труднощів (що недавно продемонстрував «Фронт змін»). Проте цього не зробили.

Другий момент — це безпосередня підтримка депутатів-бютівців. Причому це відзначають навіть регіонали. На судові засідання стабільно ходять 15—20 осіб. Де решта?

— Так, не всі депутати активні, треба це визнати, — виправдовується бютівець Андрій Павловський (сам Андрій Михайлович регулярно ходить на всі засідання), — не в усіх вистачає громадянської мужності. Не всі борці й боксери. Є в нас багато літніх людей, яким по 65, по 70 років. Важко уявити професора Гнаткевича, який йде в рукопашну з полковником «Беркуту». А зараз беркутівець може запросто вдарити депутата.

А от на думку комуніста Спиридона Кілінкарова, річ у тому, що без яскраво вираженого лідера утримувати таку вождистську партію, як «Батьківщина», досить складно. «Коли вождь йде або з якихось причин не може очолити цей проект або політичну партію, з’являється спокуса в дуже багато людей узяти кермо влади в свої руки. З одного боку, є заступник керівника партії в особі Турчинова, з другого боку, є люди, котрі були безпосередньо зав’язані на Тимошенко, й у них теж є свої амбіції. І не кожен з них схоче працювати під керівництвом Турчинова».

На думку політолога Вадима Карасьова, Юлія Тимошенко все це бачить і усвідомлює, але як хороший стратег і тактик чудово розуміє, що не можна «негативну діалектику» в БЮТ виносити на публічне обговорення.

— По-перше, це дарунок ворогам, а по-друге, негативний сигнал для виборців. Якщо виборець побачить, що щось недобре в бютівському королівстві, почнуть голосувати за Яценюка, за інших опозиціонерів, тобто будуть дезорієнтовані. Тимошенко зайняла дуже правильну позицію. Окрім бомбового удару у вигляді пропозиції про спільний список вона, звісно, дуже м’яко намагалася дезавуювати чутки про протиріччя в БЮТ, чудово знаючи про них. Це перше.

По-друге, вона була проти закону про вибори, її поставили перед фактом. Але вона ж не буде це виносити на публіку! Вона тим самим лише підкреслить, що не може стовідсотково впливати на БЮТ. Вона була проти звільнення Кириленка, але вирішила про це умовчати».

Утім і бютівців зрозуміти можна. Вони нагадують підлітків, які позбавилися жорсткого тиску «мамки» й тепер хочуть самі «покермувати». Вони стільки років покірливо «підносили патрони» й ось тепер здобули свободу. Та ще й дуже ефектне передвиборне гасло «Юлі волю». Але інше питання, чого вони варті без Тимошенко?..

Олена ЯХНО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments