Ціна революцій
У процесі бурхливого розвитку подій «помаранчевої революції» ми спостерігаємо цілу гаму людських почуттів — тут і радість людей, які відчули дух єднання, і сяюча в очах маніфестантів надія на краще майбутнє, персоніфікована в фігурі Ющенка, й ейфорія від п'янкого, що розриває легені, озону свободи.
Слід відзначити дивовижну стриманість і дисциплінованість маніфестантів, виявлену ними з перших днів. Чудова також принципова неагресивність поведінки, що була при цьому продемонстрована. Усе це дозволяло б назвати нинішні події «елегантною революцією». Але… Але якщо така мажорна гама була характерна для перших днів маніфестацій, то проявилися і щодня дедалі міцнішають почуття негативні, ворожі, що розділяють людей (або диз'юнктивні, як кажуть психологи). Дедалі частіше можна почути найбезглуздіші чутки та найневтішніші вислови про своїх політичних опонентів. «Оранжево- коричнева чума…», «голуба меншість», «вакханалія зомбованих апельсинами…», «викинути як покидьків» (це про уряд), «нашисти-нацисти» й уже зовсім непарламентські висловлювання, серед яких «козел» здається словом із дитячого букваря.
ЗАКОН САМОЗРОСТАННЯ ЕМОЦІЙ
Спричиняє тривогу поступове наростання взаємного озлоблення, попри спроби представників обох сторін час від часу збивати напруження пристрастей. Озлоблення й недовіра зростають між таборами, на які розколюється наше суспільство. Народ і влада, захід і схід, «оранжеві» та «блакитні», євроцентристи й, умовно кажучи, євразійці, патріоти та сепаратисти… Дедалі нові тріщини вкривають будівлю української державності.
Ця тенденція небезпечна тим, що негативні почуття підкоряються законам циркулярної реакції, тобто вони наражають протилежні табори на обопільне зараження емоціями, які самозростають. Негативізм одних підтримує негативні емоції у відповідь інших і навпаки.
Таким чином, обопільна ворожість здатна зростати як снігова грудка, допоки, виплеснувшись, не обернеться вибухом агресивних дій і не стане причиною деградації та руйнації. Сподіваємося, звісно, що до цього в значних масштабах ніколи не дійде. Але зрозуміти небезпеку та механізми її виникнення все ж, на наш погляд, необхідно.
Ось що каже стосовно цього наука психологія. Ворожі, диз'юнктивні почуття, що розділяють людей, виникають у тих випадках, коли триває зіткнення інтересів, і для успіху однієї сторони необхідно вивести з ладу, нейтралізувати або знищити іншу. У такому суперництві протилежна сторона викликає настороженість, побоювання, страх, або й ненависть чи презирство (стає фруструючим об'єктом, кажучи науковою мовою). Виникають автоматичні захисні реакції на небезпечний об'єкт. Одна з таких захисних реакцій — приписування опоненту своїх власних негативних якостей і ворожих намірів (це називається проекцією). Людина (або група людей) може несвідомо проеціювати свої негативні властивості на інших і потім агресивно на них реагувати. Дуже яскравий приклад прояву механізму проекції — поведінка лідерів деяких східних регіонів, які закликають до створення автономій.
При цьому вони обвинувачують у розвалі країни… опозицію. Опозиціонери, звісно, теж не ангели, і їх, імовірно, можна обвинуватити в чому завгодно, але тільки не в намірі порушити територіальну цілісність країни.
Утім, учасники з'їзду в Сєверодонецьку засудили дії опозиції, спрямовані на розхитування цілісності країни.., і визнали доцільним проведення референдуму з питання можливої зміни адміністративно-територіального устрою України й утворення самостійних республік (для збереження цілісності, треба вважати!) «за найгіршого кризового варіанту подій», як сказано в рішеннях з'їзду. Іншими словами, східноукраїнські «автономісти» приписали свої власні наміри противнику, власні дезінтегративні політичні дії піднесли як реакцію на його наміри «розвалити країну» та викликати «найгірший варіант подій». Але ж якраз дії «автономістів» до нього й можуть призвести.
Отже, негативні політичні пристрасті нагнітаються тому, що противники створюють контрастні концепції, представляючи опонента втіленням диявола, а себе — як борця проти зла та захисника людської доброчесності. Вони приписують один одному нереалістичні мотиви, а потім негативно реагують на власноручно сконструйований «образ ворога». Цим пояснюється той факт, що політичні суперники не можуть зрозуміти один одного. У донецькому регіоні «втіленням диявола» вважається Ющенко, в західних і центральних областях — Янукович, і загальна маса нерозуміння й образ зростає, загрожуючи наблизитися до критичної.
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРИТЕТ
Чи можна щось зробити для того, щоб знизити рівень агресії в суспільстві? Щоб відповісти на це запитання, спробуймо знайти його джерела. Агресія спричинена відчаєм і страхом, відчай і страх породжені конфліктом інтересів і побоюванням того, що дії противника блокують життєві інтереси сторін. Які ті життєві інтереси «ющенківців», ущемлення яких викликає таку активну та стійку протестну реакцію з їхньої сторони? Очевидно, що ущемлене право людей на вибір, на вільне волевиявлення, люди вирішили, що воно зазнало зазіхань унаслідок численних порушень на виборах.
Які життєво-важливі інтереси протилежного політичного табору, загроза яким спонукає його представників (а це відомі, дуже могутні адміністративно-економічні групи) докладати таких великих зусиль, щоб утриматися при владі та перемогти в президентських перегонах, використовуючи при цьому всі доступні засоби? Якщо говорити про інтереси еліт, то серед них дуже важливим є збереження та захист власності, придбаної в «епоху Кучми». Гарантією такого збереження в наших умовах, коли найбільша реальна влада сконцентрована в руках президента, є посада глави держави. Якби політичну реформу, що обмежує владу президента, провели до виборів, то напруження емоцій, пов'язане з ними, як і кількість порушень, було б, як нам здається, набагато менше. Бо посада президента менше б означала для головних «гравців» політичного процесу. Тому для того, щоб знизити рівень агресії опонентів, опозиції доцільно негайно піти на політичну реформу, обмінявши на цю поступку пакет своїх вимог. Це б означало добровільне самообмеження своїх владних можливостей у разі перемоги Ющенка, але, зрештою, було б в інтересах країни. Ризики, пов'язані з подальшою ескалацією політичної напруженості та розвитком протистояння, дуже великі. Й iмовірність того, що зрештою від безкомпромісного протиборства втратять всі, і втратять більше, ніж сподіваються придбати, також дуже велика. Можливо, потрібен своєрідний національний паритет еліт, що виражається приблизно в такій формулі: «Ми вам даємо гарантії збереження вашої власності та дотримання ваших економічних інтересів, а ви нам дозволяєте прийти до влади з дотриманням максимально можливої в цих умовах легітимності та законності». Не виключено, що компроміс можна знайти й за іншою формулою, але він життєво потрібен суспільству та повинен усувати або пом'якшувати першопричину конфлікту. Ціна перемоги будь- якої зі сторін може не виправдовувати ті жертви та руйнації, які можуть виникнути в разі соціального вибуху. У зв'язку з цим хотілося б нагадати епізод із популярного серіалу про динозаврів «Доісторичний світ». Динозаври, дуже схожі на людей, посперечалися через фісташкові гаї, що постачали улюблену страву звірят — фісташки. При цьому одна спільнота динозаврів була несправедливо обділена фісташками і ледь животіла, тоді як інша обжиралася ними, як кажуть, від пуза. Обділені повстали проти несправедливості та зажадали свою частку, динозаври-експлуататори їм не хотіли поступатися. Обуренню й невдоволенню перших не було меж. Усе закінчилося тривалою та кровопролитною динозаврською революцією. Багато років вони воювали, успіх переходив із рук у руки, найкращі та наймужніші віддавали життя за справедливість… А потім одного прекрасного дня після наполегливої боротьби вони зрозуміли, що воювати більше немає сенсу. У процесі воєнних дій фісташкові гаї були знищені.
ДОСВІД РЕВОЛЮЦІЙ
Про життєву важливість компромісу, що зберігає «фісташкові дерева», тобто економіку та продуктивні сили, а також, — що найважливіше, — людські життя, свідчить досвід більшості революцій, відомих у світовій історії.
Ось що пише один із засновників Сполучених Штатів Америки, борець за свободу та права людини Томас Джефферсон про Велику Французьку революцію, свідком якої він був, і довгий та кривавий розвиток якої бачив на власні очі. Він вказує на помилки сторін-суперників — влади і революціонерів, — які привели революцію, що так багато обіцяла й так безкровно починалася, до трагічної розв'язки. Ось епізод, що фактично зумовив подальший негативний хід подій. Уранці 20 червня 1789 року король спробував перенести засідання Національних зборів на невизначений термін, викликавши у депутатів від третього стану обґрунтовані побоювання, що їх просто розженуть. І тоді, обурені, вони зібралися в першому- ліпшому приміщенні — залі для гри в м'яч, — та дали історичну клятву не розходитися доти, поки не доб'ються конституції й інших прав для народу. Виникла ситуація, коли король готовий був піти на значні поступки. Джефферсон, який мав великий вплив на опозицію, пише: «Я вельми енергійно наполягав на негайному компромісі з тим, щоб можна було отримати те, чим готовий поступитися уряд… Було абсолютно ясно, що король готовий надати:
1) свободу особистості;
2) свободу друку…
3) відповідальність міністрів (надається перелік прав, загалом звичайних для нашої епохи, але які мали абсолютно неймовірний вигляд у ті феодальні часи. — О.Г.).
З отриманням таких прав депутати могли в майбутньому досягти всього, що необхідне для народу та зміцнення конституції. Проте вони думали інакше, і хід подій показав, що це була прикра помилка. Тому що після (вони настали після конфронтації з королем. — О.Г.) тридцяти років війни за її межами, після втрати мільйонів життів, втрати людьми особистого щастя, тимчасової окупації країни іноземцями вони не тільки не досягли більшого, а й навіть не отримали з упевненістю того, про що ми говорили. Вони й не здогадувалися (та й хто міг передбачати?) про сумні наслідки своєї завзятості, яку вони проявляли з добрими намірами…» (Т. Джефферсон. Автобіографія). Кажучи про наслідки, Джефферсон мав на увазі жорстокий революційний якобінський терор, що настав після поваленням короля та десятиріччя кровопролитних наполеонівських воєн, які закінчилися скороченням дорослого чоловічого населення Франції на одну третину й реставрацією династії Бурбонів на французькому троні.
Аналізуючи невеселий революційний досвід людства, приходимо до висновку, що розсудливість і стриманість цінніші за героїзм, а розумна голова потрібніша, ніж сильна рука.
Розумні поступки та далекоглядний компроміс здатні зберегти набагато більше, ніж принципова боротьба за справедливість. Та й хто може вказати чіткі та зрозумілі критерії справедливості?
Дуже хочеться, щоб нинішня революція залишилася в історії як елегантна революція. І щоб ціна, заплачена за неї, не стала ціною людської крові.
А насамкінець залишимо читачу інформацію для роздумів, узагальнивши позитивні та негативні сторони революцій у вигляді таблиці та надавши йому право самому зробити висновки.
