Тетяна КОРОБОВА, «День»
Ні, ви тільки подивіться, що витворяють ці веселі хлопці! Країна сидить
по самісіньку маківку в продуктах їхньої державної життєдіяльності, а вони
— знайшли час — розважають публіку, мода в них така пішла: хто смішніше.
Спочатку начальник СБУ Леонід Деркач повідомив, що в бізнесі у нього син
чи не в бізнесі, з Рабиновичем, чи не з Рабиновичем — він не знає. Країна
тільки відхекалася, а тут секретар РНБО Володимир Горбулін найбільшим накладом
через наймасовішу газету оголосив, що він — тінь батька Гамлета, а Президент
у нас — король Лір. Ні, у всіх, звісно, буває: інколи вночі вирішиш — ну,
я геть Катерина II, а вранці — нічого, минає. А ті, хто довго опирається,
мовляв, Наполеон я або там Олександр Македонський, так коло їхнього спілкування
серйозно обмежують. Але тут хлопці знов у владу йдуть, гарячково чіпляючись
один за одного! Ні, я розумію, що після того, як один із президентських
чиновників назвав Леоніда Кучму «великим діячем сучасності», його вже можна
по-всілякому: навіть королем Ліром обізвати. Але навіщо? А для цілковитої
достовірності: новий сезон розпочався, цирк ліліпутів приїхав...
І Рабинович приїхав... З Ізраїлю. Партнер депутата Деркача-
молодшого, якого начальник СБУ Деркач-старший рішенням свого відомства
від України на 5 років відлучив, але сам був цим дуже невдоволений. А Горбулін
саме тоді був радий, а тепер, коли Рабинович повернувся, напевно, ні. Оскільки
незрозуміло, хто тепер країні пояснюватиме: якщо громадянин Ізраїлю Рабинович,
як повідомлялося раніше, завдав Україні великої економічної шкоди — то
куди воно все поділося разом із порушеною забороною на в'їзд? А якщо не
завдав — то що значить ця заборона, й хто конкретно відповідає за безпрецедентне
беззаконня? Ні, ми, звісно, можемо уявити бій бульдогів під столом у Президента
й державні рішення, що ухвалюються залежно від результату кожного раунду.
Ми навіть можемо уявити в ролі рефері іншого іноземця — пана Березовського,
який у себе на другій батьківщині — в Росії, де відбувається гуманітарна
катастрофа, всі справи вже повирішував і посилено займається реалізацією
гуманітарного плану в Україні згідно зі своєю тезою «Кучма — від Бога».
Ми навіть можемо уявити, що Рабинович шкоди державі все ж таки завдав,
але тепер йому дали можливість принести користь: тобто особисто судитися
з Морозом і Соцпартією, доводячи, що соціалісти хотіли залучити ізраїльтянина
до своїх спонсорів, а газета «Товариш» — антисемітське видання.
Ми тільки не можемо уявити: невже саме такий собі Рабинович,
який повернувся до Києва, показник такого страшного послаблення позицій
вищого державного чиновника Горбуліна, що вже й сам собі він не здається
собою, й Леонід Кучма здається йому королем Ліром? «Не приховую, — говорить
пан Горбулін, — наші стосунки завжди мали й мають «синусоїдний характер»,
як на гойдалці — то вгору, то вниз». Якщо лобом об підлогу кланятися —
теж нічого собі синусоїда. Судячи з дифірамбів підлеглого (Горбуліна) начальнику
(живому Кучмі) щодо його «особливих талантів», а також із нервового кокетування
(«...бути «сірим кардиналом» — це досить приємно. Якщо пам'ятаєте, кардинал
Рішельє...») — газетне інтерв'ю пана Горбуліна — це й є «вгору, вниз».
Сумно все це, панове. Сумно дивитися на великих політиків, які переходять
останню межу: стають смішними. Й «інформована та розсудлива» тінь батька
Гамлета, на яку хоче бути схожим секретар РНБО, він же друг короля Ліра
і він же «сірий кардинал» з достоїнствами Рішельє, — це просто втомлений
бардаком життя інтриган, інтелектуал і мудрець, який удавився простим,
як подушечка «Дірол», Рабиновичем, до якого, як з'ясовується з останньої
інформації, наша рідна держава та її силові відомства претензій не мають...
Риторично запитуючи в «канівської четвірки» — «Проти кого
товаришуєте?» — Володимир Павлович жалкує, що об'єдналася вона «виключно
для протистояння чинному Президентові». Цікаво, відкашлявшись від «жуйки»,
що стала поперек горла, можливо, Володимир Горбулін, як жертва підкилимових
боїв, скаже нам: а чи є інший спосіб розігнати з державних поверхів бульдожу
зграю, яка вже давно взяла владу й зветься «оточенням» Президента?
Немає іншого способу, крім того, як позбавити Кучму статусу
Президента, що стало в нашій Ліліпутії синонімом покровителя кланів і олігархів.
І Володимира Павловича жаль, бо він це розуміє. Але не жаль, бо, клянучись
через пресу у відданості Кучмі, він намагається врятувати себе, а не країну.
І йде собі цей міжсобойчик, коли нещасна країна вже нікого не цікавить,
коли одні гарячково крадуть те, що не встигли, інші їх покривають, тому
що «свої», і всі разом перетворюють державу на «майданчик» акції «Голосуй
— не голосуй, все одно матимеш Кучму».
Хлопці, ви нюх втратили. Як патріотка і громадянка, котра
із знанням справи плаче й сміється, наштовхуючись у кожному абзаці на перли
Мюнгаузена в кучминських мемуарах про те, як він мудро вирішував у Криму
мєшковсько-парламентський конфлікт, або читаючи його запевняння в московському
інтерв'ю про те, що він познайомився з Березовським «лише під час призначення
його виконавчим секретарем СНД», — тобто спочатку наполягав, щоб його обрали,
а потім познайомився, я хочу сьогодні про інше почути: «справа Пінчука»
і «справа Волкова», що пролунали в парламенті, тягнуть на кримінальні чи
не тягнуть? Що в цьому масиві інформації таки так і таки ні? За зовнішніми
ознаками — справи на кшталт Лазаренка, а за змістом замість відповіді —
«Екстрене звернення Генпрокурора України». Це назва така! Що трапилося?
Яка НП? Російські літаки збилися з курсу й замість Чечні розбомбили українську
Генпрокуратуру? Або Президента, який направо-наліво роздає подарунки «в
особливо великих розмірах», що придбані за рахунок добрих бізнесменів,
притягнули згідно із законом про корупцію? Ні, нічого схожого — просто
тимчасова депутатська слідча комісія доповіла з трибуни парламенту про
«справу Волкова». Наступного дня Генпрокурор одягнув форму й з'явився на
всіх телеканалах з «екстреним зверненням». Про все розповів: і як нехороші
люди хочуть скомпрометувати «Президента та його оточення», і як Генпрокурора
«тиснуть», і як він цього не дозволить, і на що мають право депутати, а
на що ні. Одного тільки не сказав пан Потебенько: так є чи немає у пана
Волкова і пана Пінчука фірма за кордоном і незаконні валютні рахунки?
Адже тут така справа: про Лазаренка — можна, він уже чужий.
А Пінчук і Волков — член сім'ї та друг сім'ї Президента, кожний по штабу
кандидата Кучми очолює, шановані люди. Й, головне, потрібні... Хто б сказав
Генпрокурору: пожалійте свою заслужену сивину, встаньте на ноги. Між іншим,
мозолі з ліктів і колін важко зводяться... Ні, мовчить країна. Країна жує
чергову порцію локшини: студенти обирають Президента Кучму, а Президент
Кучма, роз'їжджаючи по містах і селах, працює «різальником по стрічках».
Скільки він їх перерізав за останні тижні? Мабуть, більше, ніж усі Генсеки
в часи «прошла весна, настало лето, спасибо партии за это!» Стрічку порізав,
на парламент поплював, «будемо жити з кожним днем усе краще» — розказав,
потаємним поділився...
Заяву, приміром, зробив: йому, мовляв, відомо, хто замовив
у західній пресі публікацію про те, неначе його, кучмину, дочку заарештовували
за кордоном. І ще, як свідчать чутки, але не пишуть агентства, Леонід Данилович
пообіцяв тому, хто це посміє, особисто щось відірвати.
Коли Президент говорить, значить, диму без вогню не буває.
Я подивилася — в мене відривати нічого, й пішла по коридорах і кабінетах
з'ясовувати: що мав на увазі Леонід Данилович, яку інформацію він випереджає?
Ну, про арешти — брехня, це точно. Інша історія, розповідають, була. Неначе
один відомий діяч, схожий на друга сім'ї одного Головного, схожого на мужика,
але не схожого на Президента, повіз у країну, схожу на Бельгію, молоду
леді, схожу на дочку не схожого на Президента мужика, схожого на Кучму.
І там ця особа, схожа на нині довірену особу Президента Олександра Волкова,
купила молодій леді кольє, схоже на діамантове, за 400 тисяч, схожих на
долари, розрахувавшись чимось, схожим на кредитну картку. А на митниці
країни тимчасового перебування цих схожих на іноземців громадян уже «пасли»
служиві, схожі на церберів, які зацікавилися рахунками, з яких запросто
можна зняти півмільйона. Й коли молода леді, не зметикувавши, що вона в
державі, не схожій на Україну, зовсім не перша й не друга, а звичайна,
вписала в декларацію кольє, схоже на діамантове, ціною $1 (одна) тисяча,
то з'ясувалося, що кольє — не просто схоже, а найсправжнісіньке діамантове.
І через це й леді, й схожого на Волкова затримали для з'ясування. А після
дотримання всіх формальностей, оплати всіх додаткових витрат і великої
витрати нервової енергії схожі на наших співвітчизників виїхали до рідної
країни, схожої на Україну. Тільки й усього. Подумаєш, є чого галас здіймати.
Добрій людині, схожій на Волкова, не звикати вирішувати складні проблеми:
він колись у державі, схожій на Грецію, знімав із «лічильника» пацанчика,
який залетів на нафтовій операції, трохи схожого на Ігоря Франчука — тодішнього
зятя нинішнього не схожого на Президента мужика. Ну, а після історії з
кольє, зрозуміло — мерзотно неправдоподібної, у схожого на Олександра Волкова
хіба що почалися прикрості з країною, схожою на Бельгію, що зайнялася його
рахунками впритул і досі чекає на допомогу й спільні дії від країни, схожої
на Україну.
Втім, і про 30 рахунків, заарештованих бельгійськими правоохоронцями,
й про багато чого іншого цікавого розповідав із парламентської трибуни
правдоборець Григорій Омельченко...
А все решта, я думаю, люди брешуть — не вірю. Чого тільки
не скажуть. Не звертайте уваги, дорогий Леоніде Даниловичу! Просто заздалегідь
попередьте народ: брехня! Й про те, що голова «Нафтогазу України» Бакай
сім'ю до Штатів уже вивіз, і про те, що сам Бакай, Пінчук і Суркіс «грін-карти»
«виграли» на виїзд і влаштування в Америці, й про те, що Рабинович із Волковим
уже знають, яким чартерним рейсом після виборів виїдуть до Ізраїлю — все
абсолютна брехня! Але треба б, щоб про це Президент народу повідомив, як
про дочку — заздалегідь. А то люди, злі й голодні, дуже на чутки охочі.
В стабілізацію й зростання виробництва не вірять, а всіляким дурницям —
будь ласка. Ну скажіть на милість, став би Пінчук прибирати до рук стратегічні
об'єкти (Нікопольський завод феросплавів, приміром), якби на нього чекали
Штати? А хіба Бакай може гострити туди лижі, знаючи, що проблеми (й великі)
виникнуть у нього прямо на порозі американського посольства? А Суркіс —
найчесніша людина, щойно золотодобувну фабрику відкрив разом із Президентом.
А Рабинович — гордість вітчизняного єврейства, хоча й ізраїльського громадянства
— кого йому боятися? А Волков — взагалі немає слів — джентльмен: він просто
з'їхати нишком не може, поки не віддасть одній пані виграні в парі з ним
грошенята при провалі Кучми й не отримає свої грошенята з іншої особи за
тих же умов... Тож усе дурниці, й усі підозрювані — шановані люди. А те,
що в глибинах СБУ, де з повним презирством до закону «окопався» ще один
центр роботи на кандидата Кучму, пишуть йому, крім іншого, в розділі про
«демонстрацію нових можливостей здійснення влади» рекомендації «віддалити
від себе Волкова, Рабиновича, Суркіса, Бакая, формувати нову команду без
одіозних фігур» — так це нісенітниця, у них в СБУ сім п'ятниць на тижні,
а потім — раз! — і суцільний шабат: то «геть» Рабиновичу, то «ласкаво просимо»...
Хоч і є, кажуть, план: під лозунгом непримиренної боротьби зі злочинністю
й корупцією показово «запроторити» якогось красеня зі своєї команди для
об'єктивності й пачку з опозиційних. Наче вже й кандидатуру «свого» підібрали
— на літеру Б: краде, кажуть, багато, а ділиться мало...
Ну от воно як весело. Втім, якщо на тінь батька Гамлета
в черговий раз накотить періодично відвідуюче її бажання поспілкуватися
з газетою «День» — не треба боротися зі своїм бажанням, перемагаючи його:
ми готові надати їй, «розсудливій» і — головна справа — «поінформованій»,
можливість розповісти народу: що ж відбувається з Батьківщиною й з нами,
і хто ж на уламках демократії в розквіті убогості влаштував цирк ліліпутів
у селі дурнів?







