ДОРОГА ДИПЛОМАТIЯ
З Євросоюзом і Росією у США проблеми серйозні. Об’єднана Європа загрожує монополії Штатів на світове економічне панування. Як би тепло не зустрічали американського президента в Португалії після 15-літнього очікування, однак його присутність не допомогла усунути протиріч на переговорах між представниками ЄС і США з приводу торговельних конфліктів між цими двома центрами світової економіки. А Росія залишається і навіть укріплюється в ролі головної політичної і військової противаги політики розширення сфер впливу Штатів у світі. Коронним номером PR-кампанії Клінтона мало стати рішення про розгортання національної системи протиракетної оборони, покликаної захистити американських громадян від можливості використання ядерної зброї проти США міжнародними терористами. Загрозу тероризму у США вважають одним з головних питань національної безпеки — Національна комісія з тероризму при Конгресі навіть опублікувала спеціальний звіт, у якому закликає американців посилити пильність з огляду на високий ризик терористичних актів як у країні, так і за кордоном. Тому, перебуваючи в Москві, американський президент закликав росіян не випускати з уваги небезпеку поширення у світі «ядерної та іншої смертоносної зброї». З його слів, ця зброя може потрапити «до небезпечних рук, що може загрожувати обом країнам». Проблема у тому, що формально США не можуть піти на створення протиракетної системи, не переглянувши вже давно і благополучно забутого Договору про протиракетну оборону, підписаного між США та СРСР 1972 року. Хоч Росія і заявляє, що має достатній потенціал для захисту своїх інтересів у сфері оборони в разі одностороннього розгортання Штатами локальної системи, росіяни все-таки наполягають на створенні спільної російсько-американської «ядерної парасольки», оскільки нарощування власних ядерних мускулів обійдеться для них у копієчку. Характерно, що з питання ПРО у Росії знайшлися союзники і в Європі. Від поспішних кроків застеріг Клінтона і німецький канцлер Герхард Шредер, який вважає, що реалізація ідеї американської протиракетної системи може привести до порушення ядерного балансу у світі. До того ж провести через американський Конгрес новий або навіть модифікований договір контролю над озброєннями у Клінтона навряд чи вийде. Республіканці у Конгресі ясно дали зрозуміти, що розгортання системи має відбуватися незалежно від позиції Росії, а відродження, навіть у зміненому вигляді, почилого американо-радянського договору з ПРО, «який позбавляє Сполучені Штати можливості захистити себе від ракетних ударів» — надто висока ціна за фінальний акорд під завісу президентства Клінтона.
Якщо тиха торгова війна між США і ЄС для України — проблема не особливо актуальна (свої проблеми українські експортери мають і з тими, і з іншими, а сил і впливу не вистачає, щоб вирішити навіть їх), то цілковите мовчання офіційного Києва з питання ПРО принаймні дивує. Судячи з усього, ні в МЗС, ні в адміністрації Президента ніхто навіть не постарався скласти хоч якесь, нехай навіть найобтічніше і найабстрактніше, формулювання на зразок: «Прагнення США до захисту від тероризму вітаємо, але для збереження стабільності у світі при цьому необхідно враховувати позиції всіх зацікавлених держав, насамперед Росії». Певно, в Україні повністю покладатися на власні Стратегічні неядерні сили стримування, які, на думку міністра оборони Олександра Кузьмука, «здатні забезпечити такий рівень збитків для агресора, що змусять його відмовитися від агресії». Щоправда, американський посол Стівен Пфайфер висловив задоволення прозорістю позиції України відносно перегляду договору з ПРО, але, що саме йому було видно за цією прозорістю, дипломат коректно не уточнив.
Офіційний Київ розраховував скористатися «передвиборним становищем» Клінтона для розв’язання двох, найактуальніших на сьогодні, питань. Головне з них — поновлення кредитування української економіки з боку МВФ та Всесвітнього банку. Візит американського лідера міг вважатися для України дійсно вдалим лише у тому разі, якби той надав реальні гарантії використання всього, далебі не малого, впливу США у міжнародних фінансових організаціях для вирішення цього питання. Напередодні візиту віце-прем’єр Юрій Єхануров прямо заявив, що український уряд проситиме американську сторону надати допомогу у переговорах з МВФ. Про це ж говорив і український Президент. Що саме відповів Кучмі Клінтон, точно не відомо. Дипломати назвали його відповідь «висловленням бажання» допомогти вибудувати відносини з МВФ. Після переговорів ні той, ні інший теми кредитів не зачіпали. Лише наступного дня Леонід Кучма дав зрозуміти, що незабаром проблему EFF (програма розширеного кредитування) буде вирішено, оскільки американці хочуть допомогти Україні у реформуванні економіки, а без кредитів цього ніяк не можна зробити. Тепер головне, щоб «бажання» Клінтона реалізувалося в «можливість». Місія МВФ має намір заїхати до України орієнтовно 20 червня. До цього часу уряд планує відрапортувати про виконання низки вимог Фонду щодо реформування банківського та фінансового сектору, а також бюджетної політики. Втім, деякі питання, зокрема, про експортне мито на соняшник, певно, залишаться відкритими. Крім того, в Україні працюють представники керівництва Всесвітнього банку, котрі вивчають можливі напрямки нової стратегії допомоги. Всесвітній банк також ставить питання про виділення допомоги залежно від ходу економічних реформ в Україні. Конкретної дати поновлення зовнішнього фінансування поки що ніхто не назвав.
Друге, що сподівалися почути від Клінтона у Києві, це гарантії повноцінного фінансування заходів із закриття Чорнобильської АЕС і переобладнання саркофага над 4-м енергоблоком, який вже давно почав тріскатися. Також дуже хотілося почути слова, які б подавали надію щодо перспектив створення компенсуючих потужностей, зокрема, про виділення коштів на добудування двох реакторів на Хмельницькій та Рівненській АЕС. Натомість пропонувалося магічне заклинання: «15 грудня». Однак, якщо раніше Київ ставив питання про закриття ЧАЕС у пряму залежність від компенсації втрачених при цьому «кіловатів», то нині з вищого керівництва держави таку позицію дозволяє собі займати лише голова Верховної Ради Іван Плющ. Клінтон гарантував зі свого боку 78 мільйонів доларів. Ще майже 700 мільйонів треба назбирати серед країн- донорів Чорнобильського фонду на конференції у Берліні, що відбудеться у липні. В Україні сподіваються, що там США додадуть ще щось понад обіцяну суму, і навіть думки не припускають, що необхідних коштів не вдасться знайти. Що стосується компенсуючих потужностей, то повної ясності у цьому питанні так і не виникло. Прем’єр-міністр Віктор Ющенко, щоправда, зауважив «повне розуміння» Клінтоном необхідності завершення будівництва енергоблоків у Хмельницькому і Рівному, а також пошуку 90— 100 мільйонів доларів на рік для закупівлі компенсуючого альтернативного палива у вигляді вугілля або мазуту. Однак, чи можна сподіватися на таке ж «розуміння» з боку інших країн-донорів, питання сумнівне. Євросоюз, як і раніше, настроєний проштовхувати ідею пошуку для України альтернативних джерел енергії, щоб ми не забруднювали навколишнього середовища і якомога менше балувалися з «атомом». Вагомого слова Вашингтона у Берліні можуть і не почути.
Самого ж Клінтона й американських демократів, що стоять за ним, над усе хвилювала, крім дати закриття ЧАЕС, проблема української корупції. У ході візиту підписано Програму співпраці в боротьбі з корупцією та організованою злочинністю на 2000 — 2005 роки. Та це лише офіційна частина. Певно, найцікавіше все ж таки відбувалося за закритими дверима. Для демократів принципово важливо продемонструвати, що Білий дім має справу тільки з чесними урядами пострадянських країн. Або принаймні, що ці уряди докладають максимум зусиль для очищення від корупційного елемента. Публікація в Financial Times з викладом заяви американських адвокатів звинуваченого у «відмиванні» грошей екс- прем’єра Павла Лазаренка про те, що він «має намір здати» деяких інших високопоставлених учасників своїх фінансових операцій, природно, виявилася дуже «в тему». Ключовою фігурою у всіх махінаціях у газеті названо віце- прем’єра Юлію Тимошенко. Виявляється, і у нинішньому, благословленому у Вашингтоні реформаторському уряді України є «темні конячки». Щоправда, партія «Громада» заявила, що в оригіналі заяви адвокатів Лазаренка згадок про Тимошенко немає. Певно, все це домисли британських журналістів, які вважають себе дуже обізнаними у справах українських олігархів. Дійсно, хто б міг передбачити, що між Тимошенко й Лазаренком був якийсь зв’язок?
До речі, особливо неприємно, що вивезені з України гроші повертати ніхто не збирається. Якщо провину Лазаренка у злочинах на території США буде доведено (за одним пунктом у змові про «відмивання» грошей, за 7 пунктами — у «відмиванні» грошей, за 23 — у переміщенні викраденого майна), то згідно із загальним принципом територіальної юрисдикції, всю його власність, пов’язану зі скоєними злочинами, буде конфісковано на користь цієї країни. Та й сам Павло Іванович виявився неприступним для українських правоохоронних органів, що жадали його тіла, оскільки договір про екстрадицію Україна зі США так і не уклала. Леонідові Кучмі залишилося лише передати Біллу Клінтону, з яким задоволенням зустріли в Україні інформацію про висунені американцями Лазаренкові звинуваченнями.
Якщо Павло Іванович дотримається слова і почне називати прізвища, становищу Юлії Тимошенко не позаздриш. Тиск всіх олігархів разом взятих — ніщо, порівняно з докірливим поглядом із Вашингтона у бік Києва, хоч презумпцію невинності у Штатах дуже поважають. До того ж суд цілком може зажадати всього, що проходить у справі, для свідчення. Їхати чи не їхати, це вже інше питання. Не кажучи вже про те, що слідчий зможе приїхати й сам. Та у разі, якщо раптом причетність Тимошенко до незаконних фінансових операцій буде доведена у суді, Білому дому нічого не залишиться, як м’яко натякнути Києву про небажаність її подальшого перебування на посаді. Хоч, тут і натяків ніяких не буде потрібно. Все й так гранично ясно. Особистість Лазаренка досить одіозна і вагома, щоб потягнути за собою на дно кого завгодно. Навіть прихильники Тимошенко у парламенті на запитання, що буде якщо американці доведуть її зв’язок з криміналом, відповідають коротко: «Всі мають сидіти». Хоч при цьому додають, що у такому разі дивує вибірковість Феміди у підходах до українських олігархів. У будь-якому разі США, поряд зі Швейцарією та Бельгією, стають для них зоною підвищеного ризику.
Певна річ, і заява адвокатів Лазаренка, і стаття у Financial Times з’явилися не випадково. Викриття «головного українського корупціонера» збіглося як з візитом Клінтона до Києва, так і із загостренням протистояння між енергетичним віце-прем’єром і основними парламентськими угрупованнями. Звичайно, важко собі уявити, що українські олігархи мають хоч якийсь вплив на американську правоохоронну систему, але якоюсь мірою контролювати вхідні й вихідні інформаційні потоки вони цілком здатні. Можна навіть висунути версію про наявність певної координації дій деяких політиків обох країн, хоч це вже зі сфери чистих припущень. Юлія Тимошенко опинилася між двох вогнів. З одного боку, її «валять» впливові співвітчизники, а з іншою, «підставляє» Захід. «Дах» у вигляді Віктора Ющенка у цій ситуації їй навряд чи може допомогти. Президент залишається осторонь конфлікту, заявляючи, що, згідно з Конституцією, всі кадрові рішення в уряді має приймати прем’єр. При цьому прем’єр рішень приймати не хоче, стверджуючи, що питання урегулювання проблем енергетики необгрунтовано переводиться з професійної площини в політичну.
З професійної точки зору, поточне становище у ПЕК також виглядає неоднозначно. Секретар РНБО Євген Марчук, котрий контролює виконання указу Президента про стан в енергетиці, стверджує, що ситуація суттєво погіршується, нагадуючи, що у травні єдина енергетична система держави була на грані розвалу, 5 блоків атомних електростанцій не працювали, а борг перед російськими постачальниками природного газу зріс майже на 100 мільйонів доларів внаслідок несанкціонованого відбору 1 мільярда кубометрів транзитних. Тимошенко спростовує всі звинувачення, оперуючи при цьому іншими цифрами: проплата за природний газ грошима збільшилася на 12% і становила 90% у травні, з державних обленерго вдалося зібрати 40% коштів, тоді як раніше збирали тільки 7%, а всі АЕС працюють і простоюють виключно у плановому режимі. Істина, природно, стане відома ближче до зими, коли стане зрозуміло, наскільки теплові і електростанції забезпечені паливом, а Росія пред’явить свої рахунки за газ. Однак Президент попереджає, що якщо найближчим часом ситуація в паливно-енергетичному комплексі далі гіршатиме, рішення прийме Рада національної безпеки та оборони.
Навряд чи Білл Клінтон мав щастя за короткий період свого візиту до Києва досить глибоко зануритися у захопливий світ новітньої політико-енергетичної історії України, щоб повною мірою натішитися всіма нюансами високовольтних відносин у наелектризованому середовищі української еліти. Для нього у цій історії важливий не сюжет і навіть не розв’язка, а заголовок, що впадав би в вічі, бажано в Financial Times. Тим більше, що абсолютного рекордсмена із закордонних візитів на батьківщині ще чекає «розбирання» з Конгресом з приводу гігантських сум, витрачених Білим домом на 48 президентських вояжів (включаючи й останній), у ході яких він відвідав 67 країн. Успішна дипломатія дорого коштує. А велика дипломатія може коштувати дуже дорого.
