Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

Феміда б здивувалася

Про метаморфози української судової системи
20 березня, 2009 - 00:00
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня»

Остання надія на справедливість — суд. Та в Україні дуже часто саме суд цю останню надію забирає. Насправді судді-зваричі не з’явилися вчора. Українське суспільство протягом останніх десятиліть спостерігало (більше того, допомагало) зростати судовій системі-мутанту, наскрізь корумпованому, аморальному та бездушному чудовиську, яке спотворює уявлення про роль судів і перевертає ціннісні суспільні норми догори дригом. Говорити про всіх без винятку служителів Феміди не хочеться. Переконані, що серед працівників судів є сумлінні та професійні. Проте за активного сприяння (чи бездіяльності) українців їм створено середовище, в якому вони — «білі ворони», зрадники загальних принципів українського суду.

Про враження від власного спілкування із судами ми попросили розповісти наших кореспондентів та читачів. Яка вийшла картина — читайте далі.

Валерій КОСТЮКЕВИЧ, власний кореспондент газети «День»:

— Переді мною стос документів — позовних заяв, листів, судових ухвал, копій посвідчень і таке інше. Історія ця почалась у січні 2004 року. Тоді, як ліквідатор аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, я вирішив домогтися від держави Україна виплати щорічної допомоги на оздоровлення за три роки (за більший термін це зробити не можна, оскільки минав строк давності) та ще однієї разової компенсації, суми яких, згідно з Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», мали би розраховуватися, виходячи з встановлених на той час розмірів мінімальних зарплат. Але тоді (зараз відбувається те ж саме) склалася практика, що ці виплати спеціальними постановами Кабінету Міністрів фіксувались на рівні в десятки разів меншими. Загалом на той період держава мала б мені виплатити більше десь на 6400 грн., ніж я отримав фактично. Позовну заяву до суду першої інстанції, як і інші звернення до судів, що були пізніше, мені допомагали складати кваліфіковані юристи. Та й сам я дуже уважно вивчив відповідні положення Конституції України і законів. Зазначу в зв’язку з цим (до речі, це має прямий стосунок до нинішніх баталій навколо бюджету), що основним законодавчим актом держави заборонено прийняття законів та інших актів, які звужують права громадян у порівнянні з уже встановленими. Отже, коли мова заходить про урізання соціальних виплат, слід чітко розуміти й чесно визнавати, що це є порушенням Конституції. Щоправда, хто з найвищих посадових осіб держави, парламентарів і міністрів на це зважає? Відповідно діють і суди.

...Мою заяву Корольовський районний суд Житомира розглянув лише через два місяці після її подачі. Коли я прийшов на засідання, суддя зустрів мене дуже холодно і тим, як зачитував позов, як ставив запитання мені та представнику обласного управління соціального захисту, ніби показував, що я тривожу судову інстанцію з бажання взяти від держави те, на що не маю права. Розгляд справи був дуже нетривалим, мої аргументи, які ѓрунтувались на Конституції і законах, не сприймались, рішення було винесено в той же день — основні вимоги відхилити. Головним моментом в аргументах судді була фраза, що виплати здійснюються, «виходячи з реальних можливостей видаткового бюджету України на поточний рік». І це в рік, коли економіка йшла на підйом, і коли значно важче було все списувати на економічну кризу.

Далі була моя заява до Апеляційного суду Житомирської області, яку розглянули лише в червні того ж 2004 року. Результат — такий самий. Ухвалу суду я отримав не відразу, а в липні через Корольовський райсуд (так вимагає Цивільно-процесуальний кодекс) подав касаційну скаргу до Верховного Суду України. Не отримавши з цієї інстанції ніякої відповіді, і з огляду на те, що минав шестимісячний термін, впродовж якого можна було звернутися до Європейського суду з прав людини (принаймні, так тоді роз’яснювали становище юристи житомирського відділення Міжнародного товариства прав людини), я у грудні відправив відповідну заяву до цієї поважної міжнародної інституції. Спочатку, і дуже швидко, отримав відповідь про прийняття справи до розгляду. Але вже у березні 2005 року (звертаю увагу на терміни, що, втім, як і вельми шанобливі формулювання й обороти тексту, свідчили про повагу до заявника) зі Страсбурга прийшов лист з відмовою в розгляді саме з причини того, що внутрішня процедура судових розглядів в Україні ще не була завершена. І це було правдою.

Лише у березні 2007 року (?!!), більше ніж через два роки після подачі касаційної скарги, мені прийшов лист з Верховного Суду України, що вона направлена на розгляд до Апеляційного суду Вінницької області. А у квітні я отримав копію ухвали останнього про відхилення моєї скарги за мотивами, що попередні судові рішення були ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Коло замкнулося. Знову до Європейського суду заяви я не подавав, тому що в його відповіді значилось, що рішення остаточне. Щоправда, минулого року після рішень Конституційного Суду, які визнавали не відповідною Основному Закону практику зменшення державою сум певних соціальних виплат, пішла нова хвиля позовів до судів від деяких категорій наших співгромадян, у тому числі — чорнобильців. І суди почали приймати рішення на їхню користь. Тепер Головне управління праці й соціального захисту Житомирської облдержадміністрації буквально завалене запитами з судів і відповідними рішеннями на користь громадян. Проте не велика частина з них змогла отримати гроші, виплатити які державу зобов’язував уже суд. Мотив був той же самий, що й раніше — у бюджеті немає грошей. (У «Дні» я вже писав про це). Найбільш наполегливі намагаються добитися цього вже судячись із виконавчою службою (знову таки — державною інституцією), яка повинна забезпечувати виконання судових рішень. Але мені відомо небагато випадків, коли комусь пощастило щось отримати.

...Кілька років тому мені як журналісту довелось бути присутнім на нараді представників деяких державних і громадських структур. На ньому одна з тодішніх керівників обласного управління юстиції вголос обурювалась тим, що деякі суди у питаннях соціальних виплат приймали рішення на користь громадян. «Чому — риторично виголошувала вона — державні органи, якими є суди, приймають рішення на користь людей, а не держави?». І в цій фразі суть підходів наших правоохоронців, які дуже мало змінились із радянських часів, коли вважалось, що держава (а по суті йдеться про чиновників) завжди права у стосунках із своїми громадянами. І з тих же часів у нас збереглось становище, коли підзаконними актами скасовуються конституційні положення, проводяться маніпуляції як з буквою, так і духом законів. І я до цього часу не вирішив, чи варто знову починати тяжбу з державою. Бо, відверто кажучи, немає ні часу, ні сил на повторення того ходіння по судах, тим більше — на тяжбу з виконавчою службою. На це, мабуть, наша держава і розраховує, коли відмовляє громадянам у забезпеченні їхніх законних прав. Але можна звернутися і до адвокатів — є такі, що за певну (зрозуміло, що суттєву) винагороду ведуть подібні справи. Справді, мені про це варто подумати. Проте буває, що в наших умовах і в адвокатів опускаються руки.

Петро АДАМИК, приватний підприємець, Львів:

— Із судом я «мав контакт», коли розлучався. Пройшло все без ускладнень. Другий раз я звертався до суду, коли мене здурила компанія «МТС», переставши надавати послуги. Ішлося про незначну суму. Можливо, я навіть і не судився б, але захотів, щоб це було озвучено. А щодо судової системи в Україні взагалі... Я склав собі думку, зрештою, не лише я, а й моє найближче оточення, та й у соціологічних обстеженнях є такі дані, що зваричів серед українських суддів — 99 відсотків. На жаль. Судова система, як і будь-яка корупційна система, ламає людей. Зрештою, коли ми слухали Зварича, то всі склали собі про нього враження. Як людина з таким IQ може бути головою суду?! Сором! Далі так тривати не може. На часі три реформи: судова, політична й податкова. А судова на часі як ніколи. Рейдерство за допомогою чого відбувалося? Тільки за допомогою судів. Якийсь суд на відстані тисячі кілометрів виносив рішення, і відбувалося захоплення чужої власності. Така ситуація триває й досі. Попри заслони, які поставила Верховна Рада, й далі відбувається несправедливий розподіл власності. Зараз, коли криза охопила економіку, це не так рентабельно, але ж триває, причому в загальноукраїнських масштабах! А що говорити про неадекватні вироки?! Візьміть для прикладу видавця «Донецької мафії» Бориса Пенчука, який отримав вісім років із конфіскацією майна...

Наталка МIХНОВА, керівник Департаменту внутрішньої політики Львівської міської ради:

— Особисто я ніколи не стикалася із судами, але під час роботи у міськраді, а перед тим — у громадських організаціях, коли працювала з мешканцями Львова, ця проблема (мешканець — суд) постійно виникала. І тут можна вказати на низку недоліків. Один із них такий, що мешканці не мають юридичної інстанції, яка б їх якісно проконсультувала перед тим, як вони звернуться до суду, бо в суді цим питанням ніхто не займається. Саме тому громадяни роблять багато помилок — ще на етапі підготовки документів до суду. Однозначно, судова система потребує реформування. Ідеться передусім про те, що судова система має повернутися лицем до пересічного громадянина, щоб людина отримувала компетентну консультацію. Це, на перший погляд, дрібне питання, але вирішення його потягнуло б за собою суттєві зміни на краще, тому що мешканці зараз мають недовіру до судів, через що стараються уникати судових позовів, хоча всюди у світі через суд, тобто цивілізовано, вирішуються найдрібніші питання — починаючи від побутових, наприклад, банального залиття твоєї квартири сусідом.

Iван ФIЗЕР, заслужений художник України:

— Оце був у вересні минулого року в Апеляційному суді Черкаської області на розгляді позову Лесі Нарбут до міськради Черкас. Онука народного художника України Данила Нарбута вимагала віддати їй 35 дідових картин серії «Квіти України», які він заповів громаді. Художники ж не просто так дарують. Вони дарують із надією, що все таки їхня праця збережеться. Це був останній заповіт Нарбута, його воля — віддати картини громаді. Відеозапис навіть є. І що ж? Зайшов я у зал засідань, глянув на суддів — не треба було бути психологом, щоб зрозуміти, як усе вирішиться. Відразу, по очах по їхніх, по настрою, по перших запитаннях помітно було упередженість. Іншу сторону навіть слухати не хотіли і доводи не бралися до уваги, бо вже все було вирішено наперед. Віддали картини Лесі. Всеукраїнське дишло...

І таких людей багато, котрі мають нарікання на наші суди, бо правди можна добитися дуже рідко і за наявності великих грошей. Одна моя знайома продала хату. Покупець — впливовий чоловік, посадовець. А хотів інший чоловік купити, йому це не сподобалося, хотів більше заплатити... Так жінку зробили винною, що не тому продала, і тягають її, як циган куфайку, а вона навіть не знає, за що. До неї ніби претензій немає, але вона мусить бути присутня на судових засіданнях, мусить витрачати свій час. І тяганина вже триває два роки.

Микола ТЕРЕЩЕНКО, політолог, перший заступник керівника Аналітичного центру «СМС-моніторинг», Миколаїв:

— Рівень довіри до судів у Миколаївській області свідчить про серйозні проблеми з судочинством у регіоні.

Такого висновку можна дійти за підсумками опитування громадської думки, проведеного Аналітичним центром «СМС-моніторинг» з 1 по 15 березня 2009 року. Було опитано 500 жителів обласного центру від 18 років і старше. Лише 7% респондентів повідомили, що вони довіряють судам. Для порівняння наведу такі цифри: СБУ довіряє кожний третій опитаний миколаївець, прокуратурі — кожний четвертий, міліції — кожен сьомий. Навіть ДАІ має вищий відсоток довіри громадян, ніж суди — 10% опитаних довіряють охоронцям порядку на дорогах. Низьким є рівень довіри до судів і в сусідньому обласному центрі — Херсоні. Цікавою інформацією поділився з нами приватний підприємець В. Присяжнюк. Його давній знайомий десять років займається ремонтом будинків і квартир заможних громадян у Херсоні. Так от, найрозкішніші квартири, за його словами, у херсонських суддів. Вони ж мають найдорожчі іномарки, дачі в престижних місцях. Але ж зарплата судді не така вже й висока.

У Миколаївській області голова Арбузинського райсуду безсоромно брав хабарі. Відеоспостереження зафіксувало близько ста (!) злочинних епізодів. Поки Верховна Рада вирішувала питання про взяття хабарника під варту, він безперешкодно втік. Ще кілька суддів у Миколаївській області зганьбили свою мантію. Як же можна довіряти такій судовій системі? Звісно, люди не довіряють таким судам.

У миколаївській пресі регулярно з’являються викривальні статті про роботу судів. На жаль, вирішити «судові проблеми» в окремо взятому регіоні неможливо. Україні, на мою думку, з цим погодяться всі, як повітря потрібна судова реформа. Без цього годі й сподіватися на те, що в судах щось зміниться на краще. І ще. Театр, за влучними словами класика, починається з вішалки. А наші суди починаються з того, що в тих, хто приходить туди, вимагають конверти, папір, марки і т.п. Але ж той, хто подає позов, платить держмито й оплачує судові витрати. Поки суди не будуть нормально фінансуватися (не в обсязі 1,9 млрд. грн., як сьогодні виділяє бюджет, а в розмірі 9—10 млрд. грн, як необхідно), проблеми в судочинстві залишаться.

— Мені доводилося особисто стикатися з нашою судовою системою. Скажу одразу: враження дуже гнітюче. Це, по-перше, убогі будинки районних судів у сільській місцевості, відсутність нормальної матеріальної бази. Сьогодні в деяких районних судах працює один-два судді. Залежність від місцевої влади колосальна. Як можна в таких умовах ефективно чинити правосуддя? Безумовно, українське суспільство не може нормально співіснувати з такою судовою владою. Адже від стану судової гілки влади в Україні залежить нормальне життя людей. Поки суди працюють так, як вони працюють сьогодні, чекати чогось доброго нам, жителям України, на жаль, не випадає.

Андрій КЛЯЧИН, директор Аналітичного бюро «Система», Дніпропетровськ:

— Якщо подібна судова система існує в Україні, то співіснувати з суспільством вона може. Інше питання, що цивілізовано жити з такою судовою системою не можна. Хто не стикався з нею, той не знає, що вона собою являє, але якщо хтось мав колись справу, то пояснювати не треба. Міняти цю судову систему треба однозначно, оскільки вона прогнила до самих кісток. Достатньо подивитися, на яких машинах їздять судді й порівняти з їхньою офіційною зарплатою. Не є таємницею, що в цивілізованих країнах суди є арбітрами, що регулюють цивільні, кримінальні, господарські або адміністративні відносини. Однак у нас, в Україні, суд — це важіль, знаряддя тих, хто має гроші й владу. По суті, справа вирішується за межами суду, але суд додає таким рішенням видимості законності. Причому цікаво, що неугодне рішення суду представник влади або багата людина може просто ігнорувати. Таке рішення може просто не виконуватися відповідною службою, що також схильна до корупції. Тому рішення суду в нас є обов’язковим лише для слабкого — пересічного або менш впливового в суспільстві громадянина. Такий суд виростила державна система України, він еволюціонував разом із нею і є її складовою органічною частиною. Узяти хоча б питання про довічний статус суддів — у інших країнах він також існує і є захистом у боротьбі зі злочинністю й корупцією. Але в нас цей статус перетворився на щось протилежне і, швидше за все, є прикриттям для різних зловживань владою. На мою думку, що питання про реформування судової системи насправді набагато глибше, ніж це зазвичай подається.

Микола ГЛОТОВ, юрист Рівненської обласної громадської організації «Комітет виборців України»:

— На мою думку, судова система цілком залежить від суспільства. На сьогодні корупція процвітає і в судочинстві, і в прокуратурі, і в державі загалом. Досконалішим мав би бути механізм боротьби із таким явищем, а також відіграє роль і свідомість людей, які звертаються до суду. Насправді ж українське законодавство та судова система побудовані доволі грамотно. Єдине, що нині голову суду визначає рада суддів, а не Президент. Це логічно, але законодавчо не закріплено.

Натомість, як доводить практика, обізнаність громадян на доволі низькому рівні. І все починається зі шкільної парти. Адже нині та інформація, що є в підручниках із правознавства, застаріла і не відповідає реаліям. Так, більшість громадян не знають побудови судової системи і не можуть визначити, в який же суд варто звертатися.

На сьогодні у нас дуже багато звернень від жителів Рівненщини. У них виникають питання на кшталт: чи підлягає дана справа розгляду в суді, чи подаючи заяву потрібно платити, як правильно звернутися в суд. Отже проблема в тому, що система безкоштовної правової допомоги не ефективна.

Зазвичай справи громадян, які звертаються в «Комітет виборців України», вдається вирішити в першій судовій інстанції. Та нещодавно у Рівному був випадок, коли суди «футболили» справу від одного до іншого. Вона стосувалася виплати соціальної допомоги на дітей віком до трьох років. Міський суд наполягав, що справу мають розглядати в окружному, а окружний — в міському. Зрештою Львівський апеляційно-адміністративний суд визначив, що ця справа таки підсудна міському суду.

Iгор ГРИЩЕНКО, юрист, член колегії адвокатів Одеської області, кандидат юридичних наук, викладач Одеської національної юридичної академії:

— Стан справ у судовій системі України вимагає її негайного реформування. Cудова система в Україні швидкими темпами втрачає найголовніше, заради чого існує, — рівень довіри суспільства. Слід терміново запроваджувати скоординовані системні заходи, які, зрештою, дозволять покращити не лише процес відправлення правосуддя, а й саму систему вітчизняного судочинства в цілому. Складові судової реформи, які, необхідно реалізувати у найкоротші терміни, це, зокрема, зміна системи доступу до професії судді та механізму відповідальності суддів, запровадження спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, а також вдосконалення системи судового устрою та правил судочинства.

Для того, щоб домогтися очікуваних змін системи правосуддя, необхідно вжити цілу низку заходів, які у своїй сукупності і будуть судовою реформою.

Внутрішня організація судової системи є заплутаною і ускладненою. Це повинно бути переглянуто і, якщо можливо, спрощено. Роль і обов’язки кваліфікаційних комісій, Конгресу (Ради) суддів, пленуму і президіуму повинні бути консолідовані й вміщені у компетенцію одного органу: Вищої ради юстиції.

Вища рада юстиції повинна складатись принаймні з п’ятдесяти відсотків суддів і головним чином відповідальністю за всі аспекти роботи суддів, а саме, відбір, призначення, навчання і дисципліну. Таким чином, це додасть значної цінності у консультуванні, що стосується законодавчої ініціативи Виконавчої влади.

Закон «Про судоустрій» і Закон «Про статус суддів» повинні бути злиті й сформовані в один вичерпний закон. Цей закон повинен, якщо можливо, уникати посилань на інші закони.

Судова структура є складною і повинна бути спрощена: Суд касації об’єднати з Верховним Судом як суд третьої інстанції. Спеціалізовані адміністративні суди об’єднатися в існуючу структуру судів (у формі спеціальних департаментів у судах загальної юрисдикції) краще, ніж вони будуть розвинені в окрему гілку судоустрою.

Заробітна плата суддів є надто низькою і повинна бути збільшена, хоча і не суттєво, для того щоб боротися з корупцією і зміцнити незалежність і неупередженість правосуддя. Шкала заробітної плати суддів повинна бути встановлена законом і прирівняна до такої, що існує в парламенті.

Державна судова адміністрація вимагає чіткого визначення повноважень і повинна увійти до складу Міністерства юстиції, ніж існувати як зовнішня паралельна структура.

Екзаменаційна процедура для призначення суддів повинна допомогти боротися і запобігати корупції. Процедура призначення повинна також стати чіткішою і прозорішою і підлягати об’єктивному критерію.

Дисциплінарна відповідальність суддів повинна містити вичерпний перелік дій, закріплених законом, що визначає дисциплінарні дії. Потрібно якісніше виписати норму про кримінальну відповідальність суддів.

Газета: 
Рубрика: