Найбільша честь, яку може зробити людині історія, - це нагородити її званням миротворця.
Річард Ніксон, 37-й Президент Сполучених Штатів Америки

Глобалізація завершується

28 листопада, 2008 - 00:00
«СОН У РУКУ» / ФОТО АНДРІЯ ГУДЗЕНКА

Глобалізація давно стала звичним поняттям. Мільйони роблять на ній кар’єру — одні, розширюючи діяльність своїх підприємств на глобальних ринках, інші в громадських організаціях антиглобалістів.

Чинник глобалізації розглядається у всіх підручниках: від стратегічного менеджменту до мистецтвознавства.

Але, як часто буває, як тільки те чи інше поняття стає звичним і загальнодоступним, воно починає втрачати свою актуальність.

Наскільки це можливо щодо глобалізації?

На цивілізаційному рівні все розмаїття процесів глобалізації гранично зводиться до двох.

Перший процес — це фізичне розширення простору технологічної цивілізації з поширенням технологій періоду Модерну на всі простори, які можна освоїти на сучасному технологічному рівні. Це процес класичної колонізації, який, по суті, не відрізняється від класичного давньогрецького.

Інший базовий процес, викликаний першим — у ряді регіонів зі сприятливими умовами технологічне розширення колонізації привело до початку місцевих вторинних модернів, які є зменшеною за тривалістю і масштабом версією первинного європейсько-північноамериканського Модерну, що завершився в основному до 1970 року.

Всі інші процеси в економічній, геополітичній, технологічній, культурній, демографічній і інших сферах є виявленням цих двох базових процесів розвитку цивілізації. Отож аналіз глобалізації і прогноз її розвитку можна робити тільки в цивілізаційному аспекті, а потім вже базові висновки перевіряти і конкретизувати за галузями.

Якщо коротко, то часові рамки глобалізації задаються зовнішніми умовами, в яких розвиваються обидва базових процеси глобалізації. Після кожного періоду революційного, вибухового розвитку цивілізація отримує можливість, застосовуючи його технологічні досягнення, розширити свій обсяг. Так було і після вибухової доби Хрестових походів, коли північніше Альп стала масово застосовуватися залізна сокира, що відкрило, по суті, Європу для освоєння на новому технологічному рівні. Так було і після не менш революційної доби Реформації — Відродження — Великих географічних відкриттів, яка забезпечила Європі можливість масової колонізації величезних просторів. Те саме відбувається і зараз, після великих революційних відкриттів і перетворень доби Модерну. Але зовнішні умови зараз кардинально інші. Протягом багатьох століть християнський світ, а потім Європа мали фронтир, що постійно відсувається освоєнням нових земель. Можливість постійно розширюватися і компенсувати періодичні уповільнення темпів технологічного, тобто якісного розвитку кількісним розширенням, лежить в основі всієї західної цивілізації і є її головною відмінністю від усіх східних. Без дешевих базових ресурсів, нееквівалентного обміну з країнами, позбавленими можливості здійснити збалансовану колонізацію, дефіциту робочих рук і можливості майже всім охочим поїхати до Нового світу і там собі будувати справедливе суспільство, розвиток демократії, гуманізму і пріоритету прав людини був би неможливим. Як неможлива була б і промислова революція.

Зараз ситуація докорінно інша — можливості для кількісного розширення на існуючому технологічному рівні різко обмежені. Образно кажучи, Гагарін не став другим Колумбом, який відкрив розвиненим країнам Новий світ, доступний до колонізації. Навіть дефіцит ресурсів, що загострюється, не зробить ефективним масову колонізацію найближчого космосу. Та що космосу?! Можливо, що навіть муха цеце стане нездоланним бар’єром для освоєння ареалу її життя на сучасному технологічному рівні. Перспективи масштабної колонізації океану зі спорудженням великих підводних міст також поступово стає дедалі більш утопічним.

Кордони можливого розширення існуючого технологічного устрою дедалі ближчі і стає очевидним, що цього разу компенсувати зниження темпів якісного розвитку кількісним розширенням не вдасться.

Перспективи завершення іншого базового процесу глобалізації також стають дедалі очевидними. Численні вторинні модерни, що проходять по всьому світу від Південної Кореї до Чилі, по суті, є поширенням загасаючої хвилі європейсько-північноамериканського Модерну — великого часу змін і вибухового розвитку. Але, оскільки хвиля загасає, то всі вторинні модерни матимуть меншу амплітуду та тривалість, ніж Модерн. Це добре видно, якщо порівняти Південну Корею, де локальний вторинний модерн вже завершується, Китай, де модернізація в самому розпалі, і В’єтнам, де вона тільки розпочалася.

Європейсько-північноамериканський Час змін тривав ціле століття, приблизно з 1870 по 1970 рр. Південнокорейська модернізація, що завершується, очевидно, триватиме не більше 45 років. Прискорений розвиток Китаю вже починає стикатися з ресурсними і природними обмеженнями і триватиме не більше 35 років. Період модернізації інших країн ПСА буде ще коротшим. Зменшення амплітуди вторинних модернів, з одного боку, привело до того, що вони викликали і ще викличуть набагато менше потрясінь, ніж первинний — не буде світових війн, масштабних трагедій, внутрішні кризи і протистояння також проходять у більш м’якій формі. З другого боку — зменшення амплітуди вторинних модернів різко скоротить і кількість власних науково-технологічних і культурних проривів принципового плану. Наприклад, очевидно, що досягнення і відкриття південнокорейської науки часів модернізації, щонайменше, на порядок менше, ніж середньої західноєвропейської країни періоду модерну. Для Китаю вони будуть ще меншими, незважаючи на тисячолітні наукові традиції, і наївно сподіватися за їх рахунок розв’язати глобальні і наукові і технологічні проблеми, що дедалі більше загострюються.

На прикладі Південної Кореї також добре видно, як в міру завершення локальних вторинних модернів, нові постмодернові країни також йдуть шляхом технологічної колонізації, тобто не тільки стикатимуться з тими ж обмеженнями, що і старі розвинені країни, але і загострюватимуть конкуренцію між ними за освоєння можливостей екстенсивного розвитку, які зменшуються. А коли протягом найближчих 10—15 років завершиться фаза вибухового розвитку Китаю, резерви для можливої колонізації будуть практично вичерпані.

Отже, природні обмежувачі обох процесів глобалізації, що становлять цивілізаційну основу глобалізації стають дедалі більш очевидними. Її головна функція — порівняно швидке поширення технологій модерну на максимально можливому просторі — близька до виконання. Як швидко вона завершиться і чим зміниться?

З одного боку, глобалізація як наймогутніший цивілізаційний процес має величезну інерцію.

З другого боку, перші ознаки її вичерпання з’явилися ще в 70-ті роки.

Тому зараз можна упевнено сказати, що глобалізація зміниться зворотнім домінуючим процесом — регіоналізацією.

У сучасному світі глобальних ринків, де економія на масштабі стала ключовим чинником конкурентної боротьби на всіх рівнях, регіоналізація часто сприймається як щось відстале і неефективне. Цивілізаційний сенс глобалізації є очевидним, а в чому сенс регіоналізації?

З цивілізаційного погляду, регіоналізація — це процес адаптації до умов уповільнення темпів науково-технологічного розвитку, неможливості здійснювати збалансовану колонізацію і викликаного цим дефіциту ресурсів і надлишку робочої сили.

Головне, що вона дозволить значно збільшити частку і ефективність виробництва і використання ресурсів, що відновляються. А ресурси, що відновляються, скрізь різні, оскільки різні природні умови. Різні, не тільки по країнах або регіонах, але й на рівні двох сусідніх сіл.

На межі, наприклад, на південному боці пагорба краще вирощувати одні культури, а на північному інші. За умови низької ціни на ресурси і високої вартості робочої сили це не має ніякого значення — обидва боки пагорба використовуються однаково. Пріоритет економії на масштабі виробництва. А в умовах дефіциту ресурсів і надлишку робочої сили, мимоволі починаєш замислюватися про використання навіть найдрібніших резервів зростання. Ті ж обмеження діють і при споживанні ресурсів будь-якого ступеню обробки. Переваги економії на масштабі та вартості робочої сили при виробництві глобальних продуктів дедалі більше нівелюються зростанням цін на звичні ресурси і транспортні витрати. Дедалі більше товарів, зроблених з місцевої сировини, яка відновляється, з швидким терміном поновлення і орієнтованих на специфіку місцевого ринку стають дедалі більш конкурентоспроможними порівняно з глобальними продуктами, що виробляються міжнародними корпораціями.

Ці обмеження по ланцюжку накладаються на всі сфери — економічні, геополітичні, демографічні, соціальні й навіть релігійні.

Прикладів вистачить на цілу книгу. З найбільш яскравих можна навести зниження ефективності глобальних міжнародних організацій: ООН, СОТ, НАТО та багатьох інших. Щонайбільше вони перебувають в стані застою, в гіршому — в стані кризи, засвідчуючи не лише свою нездатність розв’язувати проблеми, що дедалі більш загострюються, на глобальному рівні, але навіть нездатність до власного реформування.

І що вищий рівень глобалізації міжнародної організації, то гостріша криза. Прогноз, який ще недавно активно рекламувався футурологами, про те, що наднаціональні утворення будуть поступово брати на себе значну частину функцій традиційної держави, не виправдовується.

Не менш яскравим прикладом в економічній сфері є численні труднощі, з якими зіткнулися великі міжнаціональні корпорації, які діють у найрізноманітніших секторах економіки. Ще на зламі століть злиття компаній DIMLER і CHRYSLER наводилося в підручниках із стратегічного менеджменту як зразок ефективного злиття корпорацій в умовах глобалізації ринків. І який результат?

У технічному плані є показовим приклад краху концепції світового автомобіля як зниження конкурентоспроможності глобальних товарів.

У соціальному плані в останні роки очевидне посилення імміграційного законодавства. Ліберальні принципи права людини на свободу пересування і вибору місця проживання відступають під натиском ресурсних, соціальних і культурних проблем. Міграційні обмеження, що посилюються, різко обмежать взаємні проникнення і інтеграцію культур, які ще недавно рекламувалися.

Ще не є очевидним, але вже чітко проглядається тенденція мовної регіоналізації. Єдиної мови міжнародного спілкування не буде так само, як немає єдиного світового автомобіля. У різних регіонах планети її функцію виконуватимуть різні мови.

Глобалізація виявилася не в змозі впоратися з наростаючим валом екологічних проблем. Різке зростання споживання ресурсів в країнах, що перебувають у стадії вторинної модернізації, повністю нівелює всі екологічні зусилля старих розвинених країн. Конфлікт між потребою активізації економічного зростання і скороченням споживання ресурсів в умовах уповільнення темпів технологічного розвитку і відсутності можливості здійснити збалансовану колонізацію виявилося неможливо розв’язати в рамках глобалізації, незважаючи на всі зусилля.

Регіоналізація з її орієнтацією на підвищення ефективності використання місцевих ресурсів, що відновляються, дозволить значно знизити екологічний тиск. Поступово дуже повільно відбуватиметься адаптація існуючого технологічного рівня.

Додатково сприятиме цьому спочатку уповільнення темпів зростання населення, а потім його істотне скорочення, яке відбуватиметься набагато швидше, ніж прийнято вважати зараз.

Таким чином, регіоналізація, що розпочинається, розв’яже більшість проблем глобалізації.

Але світлого майбутнього не буде. Говорячи про переваги регіоналізації, треба зробити акцент на двох найважливіших обставинах.

По-перше, перехід від глобалізації і модерну до регіоналізації з її адаптивним, уповільненим розвитком неминуче супроводжуватиметься кризою, яка значно перевершує за масштабом і тривалістю кризу постсоціалістичного простору.

По-друге, регіоналізація розв’язуватиме цивілізаційні проблеми багато в чому за рахунок людей. Значне зниження рівня демократії в більшості країн, в тому числі і з багатовіковими демократичними традиціями. У деяких випадках справа дійде до формалізації станового устрою. Зміна загальноприйнятих поглядів на права людини в бік їх скорочення. Зменшення доступу до охорони здоров’я і освіти для більшості людей. Зниження рівня мобільності населення, емансипації і толерантності, а також рівності в гендерному, расовому і релігійному ряді інших аспектах.

Регіоналізація матиме гримас не менше, ніж глобалізація. І названо не найгостріші і далеко не всі.

Але це не дивно, адже мова йде про адаптацію технологічної цивілізації до певного погіршення зовнішніх умов існування. Було б дивно, якби це залишалося десь вгорі, на рівні макропроцесів і не торкалося б кожного.

У той же час, це погіршення не є настільки критичним, а цивілізація має резерви, які ще достатньо не використовуються, щоб вірити різного роду апокаліптичним сценаріям.

Регіоналізація як механізм адаптації і є одним з таких резервів.

Володимир СТУС, Ірина КОНСТАНТИНОВА
Газета: 
Рубрика: