Поривайтеся завжди виконувати свій обов'язок, і людство виправдає вас навіть там, де ви зазнали невдачі.
Томас Джефферсон, 3-й президент США, один з авторів Декларації незалежності США

«Котячі» вибори в Україні

19 жовтня, 2012 - 00:00

У країні невдовзі парламентські вибори. Попри апатію і песимізм, що панують у суспільстві, трохи млява виборча компанія набирає обертів. Захотілося висловити свою думку з цього приводу.

Можна було розповісти про історію парламентаризму, про 20-річний український досвід, про вже недоречне звання «народний» депутат України, про персональну відповідальність і колективну безвідповідальність, про вибори без вибору і про вельми невиразні перспективи країни.

Але всі ці добрі наміри відступили на задній план, коли я пригадав притчу, озвучену свого часу чудовим канадським політиком Томмі Дугласом, який очолював перший демократично обраний соціалістичний уряд в Північній Америці. І тоді я вирішив переказати її в своєму авторизованому перекладі.

ПРИТЧА ПРО МИШАЧУ КРАЇНУ

Ця історія про країну, яка звалася Мишачою. Жили в ній та грали маленькі миші, які і народжувалися, і вмирали. Життя у них загалом складалося так само, як і в нас із Вами.

Був у них навіть свій Парламент, і кожні чотири роки в країні проводилися вибори. І маленькі миші регулярно ходили на свої виборчі дільниці, аби проголосувати. Деяких виборців навіть підвозили до місця голосування. Одне слово, було у них все точнісінько так, як у нас. Щоразу в день виборів усі ці маленькі миші приходили на свої дільниці, аби обирати до Парламенту лише великих, товстих, чорних котів.

Якщо Вам здасться дивним, що миші обирали до Парламенту лише котів, тоді пригадайте всі парламентські вибори в Україні за останніх 20 років, і Ви зрозумієте тоді, що миші не були аніскілечки не дурнішими за нас із вами.

Я особисто нічого не маю проти котів, адже вони — гарні хлопці і Парламентом керували чудово. Та й закони вони ухвалювали гарні, щоправда, лише для котів. Закони, придатні для котів, виявлялися згубними для мишей. Приміром, в одному із законів йшлося, що мишачі нірки мають бути настільки просторими, щоб кіт міг просунути до неї свою лапу. Інший закон зобов’язав мишей пересуватися суворо на певній швидкості, аби кіт міг без особливих зусиль зловити мишку собі на сніданок.

Одне слово, усі закони були гарними для котів і тяжкими для маленьких мишей. А мишаче життя в країні ставало дедалі тяжчим. Коли стало жити зовсім нестерпно, миші все ж таки зрозуміли, що в країні треба щось змінювати, і тоді вони всі гуртом вирушили на виборчі дільниці. Цього разу всі вони проголосували проти чорних котів і обрали до Парламенту лише білих.

Білі ж коти успішно провели свою виборчу компанію і заявили: «Уся наша Мишача Країна потребує нового курсу, а головна проблема країни полягає в круглих мишачих нірках. І якщо Ви проголосуєте за нас, ми зробимо у всій країні лише квадратні нірки», що згодом і зробили.

Квадратні мишачі нірки виявилися удвічі більшими, ніж круглі, і тепер кіт міг засунути углиб нірки обидві свої лапи. Врешті-решт мишаче життя в країні стало геть нестерпним.

Коли маленьким мишам вже терпіти стало несила, вони «прокотили» на виборах білих котів і знову проголосували за чорних. Потім вони змінили чорних котів на білих, потім знову білих на чорних. Вони спробували навіть обирати напівчорних і напівбілих котів, що звалося у них коаліцією. Свого часу у них навіть працював Парламент, що складався з плямистих котів, які примудрялися навіть видавати мишачі звуки, але продовжували їсти, як коти.

У нас у країні теж все змінювалося, все, окрім одного, — результатів парламентської роботи. Була в нас і суто мажоритарна система виборів, була і змішана, була й суто пропорційна, а зараз у нас знову змішана. То й що...

Та повернімося до нашої притчі. Тож проблема була не в забарвленні кота, а в тому, що кіт, як і раніше, залишався котом. Тому коти вирішували все і завжди лише в своїх котячих інтересах, й аж ніяк не в мишачих. Але одного дня звідкись узялася маленька миша, в якої була і-д-е-я.

Побоюйтеся маленьких мишей з несподіваними ідеями!

Це мишеня звернулося до своїх співвітчизників: «Панове, чому ж ми продовжуємо обирати до Парламенту самих лише котів? Чом би нам не обрати нарешті Парламент, який складатиметься лише з мишей!? «Погляньте на нього, — закричали довкола всі миші, — та він виявляється — Революціонер, його треба негайно заарештувати». І запроторили маленьке мишеня за ѓрати.

Але я хочу нагадати Вам, любі друзі: можна заарештувати мишу чи навіть людину, але не можна заарештувати ідею, час якої настав.

Микола ОГІР, філолог
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ