Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Леонід КРАВЧУК: Яке право має Медведєв радити нам, учити нас, диктувати нам?

14 серпня, 2009 - 00:00
ФОТО МИХАЙЛА МАРКIВА

Перший президент незалежної України Леонід Кравчук в інтерв’ю «Дню» — про послання російського президента Вікторові Ющенку, про стратегічні цілі «проекту» Путін — Медведєв, про подальші відносини Києва та Москви, а також про Україну поствиборчу.

— Леоніде Макаровичу, ваша оцінка змісту послання Дмитра Медведєва та реакції наших політиків.

— Я роблю висновок, що Росія дійшла до межі, вирішивши використати агресивно-наступальні дипломатичні й політичні дії відносно України.

Не можу сказати, що фактів, наведених Медведєвим, не було. Можливо, вони подані дуже емоційно, дуже акцентовано, інколи — перебільшено, але вони є. Ці факти діляться на дві частини. Перша — наші внутрішні питання (мова, газопровід, НАТО). Підкреслюю, це наші проблеми, які має вирішувати і вирішуватиме виключно український народ і влада. Більше ніхто. Так само і з виборами. Президентом стане той, за кого проголосує більшість українського народу. В Росії, слава Богу, наш президент не обиратиметься.

Друга частина — базування Чорноморського флоту. Є двостороння угода, яку необхідно уточнювати, тлумачити, виконувати. Але проблема в тому, що Росія не хоче ділити це на дві частини, вона подає все в одному контексті — з позиції держави-керівника СНД. Незрозуміло, на чому ѓрунтується рішення Медведєва брати на себе право радити нам, учити нас, диктувати нам, натякати на те, що в Україні повинна бути інша влада тощо. За задумом своїм виступ Медведєва має неконструктивний характер і не направлений на усунення існуючої в наших відносинах кризи. Це широкий проект, який формувався не сьогодні, а ще за часів Єльцина. Його суть — не випустити Україну ні за які гроші з сфери російського впливу.

Варто в цьому контексті згадати і приїзд Патріарха Кирила, повернення його до Москви й інформацію, донесену керівництву. Безперечно, люди мають право ходити до тієї церкви, яку вони для себе визначили, і слухати того Патріарха, якого вони хочуть. Однак певна частина наших ЗМІ — це не віруючі, це холуї. Вони мали подавати інформацію точніше, більш патріотично як медіа, які вважають себе українськими. Насправді ж частина з них є п’ятою колоною, а частина — духовними кілерами.

Я певен, що послання Медведєва невипадкове. Тут слід врахувати доповідь (а я це інакше назвати не можу) Кирила Медведєву, пригадати річницю війни на Кавказі. Все це дало поштовх президентові Росії до думок про «неслухняну» Україну й того, яким чином поставити її на місце. Плюс президентські вибори. РФ намагається зорієнтувати українську політичну еліту та виборців таким чином: щоб у нас із Росією складалися дружні відносини, з тим, аби встановлювалися прийнятні ціни на енергоносії, — подумайте, кого ви повинні вибирати. Підкреслити саме це, на мій погляд, і було ключовою метою російського президента.

— Реакцію наших політиків навіть із натяжкою не назвеш адекватною, згодні?

— Згоден. Але, у нас так, на жаль, завжди. Виняток — події навколо Тузли, коли наша еліта справді консолідувалася. Потім під час війни у Грузії наші політики розділилися, а зараз також, дехто почав до непристойності говорити про суцільну правоту Росії. Уявити собі ситуацію, що такий факт має місце в будь-якій іншій країні, нереально. Я багато спілкуюся з людьми і знаю напевно: середнє й молоде покоління не пробачає приниження нашої землі та нашої держави.

Я критикую Ющенка, можливо, більше, ніж усіх політиків разом узятих. Але я ніколи не говоритиму, що наша влада зовсім неправа, винна в усьому. А деякі депутати з Партії регіонів, із КПУ вже таке торочать, що соромно слухати! Це політика рабства, а вони, даруйте за різкість, — політичні підстилки.

Чому мовчить Президент? Може, вичікує. Проте сьогодні від імені Президента говорить Віра Ульянченко. За всіма протоколами, за всіма статусами не має права відповідати президенту РФ чиновник Секретаріату Президента України. Це називається просто: образа статусу президента іншої країни, що є неприпустимим.

Хотів би окремо наголосити на тому, що заява Медведєва доволі серйозна, і не можна нею легковажити.

— Як ви, будучи президентом, відреагували б на послання Медведєва?

— По-перше, я б ініціював негайне скликання Верховної Ради. Я все-таки вірю, що, виступаючи з парламентської трибуни, депутати не можуть говорити про Україну як про землю, на якій вони просто живуть. Вони мають говорити як патріоти!

По-друге, я звернувся б до президента Росії зі спокійною, мудрою відповіддю, в якій виклав би своє бачення проблем і фактів, які він порушив у своєму посланні. Я гадаю, позицію нашу з цих питань Росія знає, але коли у відносинах виникає гострота, світова спільнота має право знати суть. У жодному разі не можна діяти за принципом: ти сказав гостро, а я тобі скажу ще гостріше.

Прем’єр Юлія Тимошенко не робить поквапних оцінок і, як на мене, правильно робить. Необхідно серйозно вивчити ситуацію і тільки після цього озвучити зважену, спокійну позицію.

— У деяких ЗМІ час від часу з’являється інформація про конфлікт Путіна і Медведєва. Що ви думаєте з цього приводу?

— Я думаю, що це не так. І Путін, і Медведєв і у кавказькій війні, і з питань Чорноморського флоту й інших тем говорять в один голос, в одній, я б сказав, редакції. «Проект» Путін — Медведєв має мету. По-перше, звеличення Росії. По-друге — спроби РФ зайняти місце у світі на рівні великої держави. По-третє, не відпустити Україну (і низку інших держав) зі сфери свого впливу. І це спільні позиції Путіна й Медведєва. А посла в Україну не присилають тому, що цим хочуть сказати — мовляв, РФ позитивно, конструктивно не розвиватиме відносин із нашою країною до президентських виборів.

— Леоніде Макаровичу, відсутність консолідації нашої еліти, зокрема, після звернення Дмитра Медведєва — це ознака її...

— Упевнений, що й ви, і я можемо довго продовжувати цей ряд, у якому мало приємного, на жаль. На моє глибоке переконання, незалежність, демократія винесли на поверхню випадкових людей із примітивним, «хацапетівським» мисленням. Вони за весь цей час не змінилися. Вони не доросли до державної булави. Головний пріоритет для них зараз — перетягти на свій бік виборців. Усе, що навколо, не має значення.

Наведу вам приклад із особистого життя. 1994 рік, ми конкуруємо з Кучмою. Він казав, що, мовляв, Кравчук зіпсував відносини з Росією, що я прийду, і наші відносини будуть братськими, а газ майже безкоштовний. Виборці повірили. Прийшов Кучма, сів у президентське крісло, озирнувся і перший висновок який він зробив — що, крім Донецька, є ще й Львів, а крім тих людей, які готові продавати все, є такі, які ніколи на це не погодяться. Так ось висновок — проводити політику для всієї України, а не окремо для заходу або сходу. І Кучма почав маневрувати. А зараз я хочу сказати виборцям, нехай не вірять тим, хто повзає перед кимось, хто готовий віддати і продати все, аби сісти у президентське крісло. Ви цілком обѓрунтовано ставите запитання: чому ж наша влада не відповідає з позиції національних інтересів президенту Росії... А як скажуть, якщо не підготовлені вони до державної булави. Із тим, щоб це сказати, треба мати Україну в серці, в душі, в голові. А що вони? Живуть, грабують, із ближніми своїми діляться, створюють собі комфортні умови. Як там, у поезії говориться: «Служить бы рад — прислуживаться тошно». Служити можна й треба Україні, а ось прислужувати комусь, а тим більше — чужій владі чужої країни — це ганьба! Та скільки про це сказано, написано скільки, а вони як були чужими людьми в Україні, так і залишаються...

Але є ж сотні, тисячі великих українців, які повинні сказати своє слово, чому вони мовчать, я не розумію. Разом із тим, я певен, пройдуть ці президентські вибори, пройдуть наступні, Україна та її еліта виростуть за багатьма параметрами, і таких людей, які, стоячи навколішки, вихваляють президента Росії за те, що він погано говорить про Президента України, у нас не буде.

Наталія РОМАШОВА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments