...Пора «перемикати рубильник»:

У своєму нарисі-памфлеті «Місто жовтого диявола» пролетарський письменник і основоположник так званого соціалістичного реалізму Максим Горький щиро дивувався: навіщо американським мільйонерам (мільярдерів тоді ще не було) стільки грошей. Куди їх жене жадання наживи й де знаходиться її межа. Справа навіть не в ідеологічній і політичній загостреності цього твору. Письменника послала партія за океан для збору грошей в свою касу й для встановлення, хоча про це прямо не говорилося, контактів саме з цими експлуататорами. Як потім виявилось, своє завдання письменник виконав, із мільйонерами познайомився і якісь гроші добув. У памфлеті не говориться, із зрозумілих причин, що акули бізнесу виявилися вельми чуйними на заклики підтримати матеріально борців за свободу російського пролетаріату.

Чому в західних країнах розцвітає наука, досить високий рівень освіти (хоча як зізнаються їхні лідери, все-таки недостатній), підтримується мистецтво. Не лише тому, що держави їх в тій чи іншій мірі фінансують. Цього було б недостатньо, а тому що в цьому активно бере участь бізнес. Прорив у медицині та біології, розвиток генетики після закінчення Другої світової війни став можливим після того, як туди полилися великим потоком інвестиції. Це дало можливість провести найважливіші наукові дослідження із залученням новітніх технологій із фізики, радіоелектроніки та комп’ютерної техніки. Тому ми сьогодні маємо таку апаратуру, яка дає можливість не лише ставити діагнози на ранніх стадіях розвитку хвороб, але й проводити такі операції, про які раніше можна було лише мріяти. І необхідні кошти дав саме приватний бізнес. І такі приклади можна наводити ще дуже довго.

Виникає сповна природне питання: навіщо людям, які рахують гроші вельми ретельно, давати гранти на дослідження в фундаментальних науках, що не дають швидкого прибутку, більш того, невідомо коли ці гроші окупляться? Навіщо бізнесу фінансувати будівництво величезних оптичних і радіотелескопів для дослідження далеких зірок і планет? Відповідь проста — це вигідно.

У західних країнах, а також в Японії встановлені такі правила, за якими бізнес, жертвуючи гроші на науку, освіту, медицину, культуру, отримує істотні податкові пільги. Крім того, вироблена бізнес-мораль робить такі внески, наприклад, у вигляді грантів почесними. Крім того, це свідчить про фінансову стійкість. А як говорить американське прислів’я, хороша репутація — найкращий кредит. Герой трилогії Теодора Драйзера Каупервуд, аби отримати багатомільйонний кредит, пожертвував сотні тисяч доларів, дуже великі гроші на ті часи, на телескоп і тим самим схилив банкірів на свою користь. Виграла астрономія, і він не залишився в програші.

А що ж у нас? Тільки й чути голосіння, що грошей немає: на науку, освіту, медицину, на соціальні потреби, на екологію. Та на все. Крики про допомогу чуються звідусіль, а проблеми не вирішуються. Держава не в змозі. Причини цього — це окреме питання. Але найголовніше — бізнес абсолютно не зацікавлений у таких інвестиціях. Так, деякі наші олігархи створили фонди, які фінансують ті чи інші проекти. Справа хороша і потрібна. Але ж це крапля в морі. Одними такими фондами все не покрити.

Необхідно вирішувати проблему системно. Потрібні політичні дії, інакше чиновники, які зі зрозумілих причин ніяк не зацікавлені у вирішенні цих проблем, всіляко чинитимуть опір будь-яким позитивним змінам. Крупний бізнес скрізь і в Україні також має великий вплив на політиків. І якщо наші олігархи зрозуміють, що настав час «перемкнути рубильник» із вирішення своїх вузьких фінансових завдань на створення соціально-орієнтованої держави, то справу можна буде зрушити з мертвої точки.

До них повинне прийти розуміння й усвідомлення своєї соціальної відповідальності за майбутнє країни, за її розвиток у напрямі демократії. І тоді вони знайдуть спосіб змусити політиків діяти в цьому напрямі. До того ж у них у цьому є і пряма зацікавленість. Доля їхніх колег у сусідній Росії, такі приклади можна знайти й у нас, які стали жертвами політичних катаклізмів, повинна наочно показати, що кращою гарантією недоторканості їхньої власності є демократична правова держава. Тоді їх не спіткає доля Ходорковського, Лужкова й інших, які стали небажаними владі.

Гідні наслідування приклади показали американські, та і не тільки, мільярдери, які пожертвували половину своїх капіталів на суспільні потреби. Але їм це зробити було в демократичній державі відносно легко. Тим важливіша й почесніша місія наших олігархів, якщо вони виявляться на рівні розуміння таких великих проблем і сприятимуть їх позитивному вирішенню.

Карнегі, Рокфеллера, Моргана і Дюпона знають і пам’ятають не як творців величезних бізнес-імперій, а як видатних філантропів, що не лише допомагали людям, а й фінансували науку та культуру. До речі, вони внесли великий внесок у формування в суспільстві та бізнес-середовищі моральних принципів соціальної відповідальності, а також у ті або інші політичні рішення, що перетворили США на передову державу. Об’єктивно в українського крупного бізнесу все є для дій у такому ж напрямі. Залишилося зрозуміти й дізнатися: чи розуміють його генерали це? Якщо ні, то їхній долі не позаздриш.