Російські та польські чільні урядовці віддали шану пам’яті розстріляним у Катині польським офіцерам. Проте запитання залишаються...
Прем’єри Росії та Польщі Володимир Путін та Дональд Туск взяли 7 квітня участь в меморіальних заходах в Катині (Смоленська область Росії), присвяченим пам’яті знищених там рівно 70 років тому, в квітні 1940 року, тисячі польських офіцерів (називають цифри від 15 до 40 тисяч загиблих) за наказом радянського тирана Йосипа Сталіна та його сатрапа, наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії. Офіцери польської армії, котрі були інтерновані, а згодом фактично ув’язнені радянськими «органами» після розділу Польщі між гітлерівським та сталінським тоталітарними режимами восени 1939 року, заплатили життям за свою вірність Вітчизні, щирий патріотизм й небажання йти на компроміси із деспотичною радянською владою — в цьому й була уся їхня провина... Характерно, що вирок смерті було винесено винятково офіцерам, еліті національної армії та інтелігенції — рядових солдатів, як правило, відпускали додому.
Радянське керівництво аж до 1990 року, до часів Михайла Горбачова, категорично заперечувало будь-яку причетність влади СРСР до цього злочину — масового вбивства обеззброєних безневинних людей. Тактика тут була подвійною: катинські розстріли або цинічно замовчувались взагалі (тут є певна паралель з Голодомором 1932—1933 років в Україні) або ж уся відповідальність за них покладалась на німецьких окупантів (до речі, саме німці знайшли у 1943 році в лісі під Смоленськом це страшне поховання й дали, звичайно, в своїх інтересах, відповідну інформацію).
З цією метою радянська пропаганда під час війни доклала чимало зусиль: витрачались тонни паперу, створювались спеціальні комісії. Зрештою, питання було цинічно «закрите». І лише 20 років тому, в добу перебудови, з’явилась можливість, нарешті, сказати правду про цю трагедію. Проте й досі ставлення до Катинських вбивств у Росії є вкрай хворобливим.
Тим більший інтерес викликав виступ на меморіальних заходах саме прем’єр-міністра РФ Володимира Путіна. Що ж сказав найвпливовіший політик Росії? «Злочинам тоталітарного режиму не може бути ніяких виправдань — зазначив Путін. — У нашій країні дано чітку політичну, правову й моральну оцінку злодіянням тоталітарної влади, і така оцінка не підлягає ревізії» (Друга частина тези Путіна є справді принципово важливою, бо йдеться про неможливість перегляду вироку суду історії над сталінізмом; а ось щодо «чіткої оцінки» злочинам Сталіна, то тут, м’яко кажучи, не все так однозначно; втім, це тема окремої системної великої розмови, що її регулярно веде «День»). Далі прем’єр Росії заявив буквально таке: «Нашому народові, який пройшов через жахи Громадянської війни, насильницьку колективізацію, масові репресії 30-х років, добре зрозуміло — мабуть, краще, ніж будь-кому іншому — що значить для кожної польської сім’ї Катинь, Мідне, П’ятихатка. Тому що в цьому скорботному ряду — місця масових розстрілів радянських громадян: Бутовський полігон під Москвою, Сокирна Гора на Соловках, розстрільні рови Магадана і Воркути...».
Як уже відзначила світова преса, так різко Путін вже давно не засуджував сталінські злочини. І щиро хочеться повірити російському керівникові, коли він проголошує: «Катинь нерозривно пов’язала долі. Тут, поруч один з одним, як в братерській могилі, вони здобули вічний спокій, але не забуття. Тому що не може бути стерта пам’ять про мученицьку смерть невинних жертв і прихована пам’ять про злочини та про катів... Перед цими могилами, перед цими людьми, які приходять сюди вшанувати пам’ять своїх близьких, було б лицемірно казати: «Забудьмо усе, давайте вважати, що все кануло у Лету». Майбутнє не можна змінити, проте можна зберегти його і відновити правду, а отже — відновити історичну справедливість. Цю важку, копітку працю узяли на себе історики Росії та Польщі, представники громадськості та духівництва. Звертаючись до минулого, вони працюють заради істини, а отже — заради майбутнього відносин двох країн» — підсумував глава російського уряду.
Але не можна (надто нам, українцям) не звернути уваги на деякі дуже суттєві моменти, що їх Путін у своєму виступі обійшов. По-перше, не пролунало жодних вибачень (не будемо говорити про покаяння — це з іншого політичного й духовного виміру) за Катинь. Не варто бути наївними — це не випадково і це принципово. Це означає, що Російська держава, вдаючись час від часу до «гуманістичних» антисталінських промов (для зовнішнього вжитку), доносить всередині країни, до власних співгромадян (для вжитку «внутрішнього») зовсім іншу думку: нашій Великій Державі немає в чому каятися, тим більше перед такою прозахідною державою, як Польща, тим більше коли «Росія встає з колін» і зазнає через це шалених атак терористів. Не час зараз...
По-друге, запрошення до співпраці російських та польських істориків не супроводжувалось зобов’язанням (або хоча б обіцянками) відкрити таємні архіви НКВС — КДБ СРСР. А це — справа принципова, без цього всі розмови про «пошук історичної правди» — благе побажання, якщо не фікція.
І по-третє, (це стосується України особливою мірою). Поляки домоглись від російської влади хай не вибачень, але визнання провини тодішніх кремлівських людоїдів. Законні аргументи українських вчених, дипломатів, громадських діячів (схоже, уже не високопосадовців?) щодо визнання Голодомору свідомим геноцидним злочином проти нашої нації керівництвом Росії категорично відкидаються. Чому так? Чи не тому, що Польща (на відміну від нас) є реально, по-справжньому незалежною державою, зцементованою й почуттям національної гордості, і цілком певним геополітичним вибором (ЄС, НАТО). Там не теревенять на тему «Схід і Захід Польщі — разом!» — там роблять все для того, щоб це питання й не поставало. І немислимою є там така ситуація, коли Уряд Республіки Польща заявляв би на весь світ: бюджет ухвалити не можемо, бо невідомою є ціна на російський газ, а від цього залежать всі параметри економіки. Читач гадає, що все це не має прямого стосунку до теми нашої розмови? Якби ж це було так...
КОМЕНТАРІ
Володимир В’ЯТРОВИЧ, кандидат історичних наук:
— Треба віддати належне польським історикам, політикам, взагалі польській громадськості, яка дуже послідовно відстоювала концепцію Катинської трагедії, вимагала її розслідування і визнання. Публічне засудження російською владою злочину сталінського тоталітарного режиму — це позитивний сигнал. Але чи не обмежиться цим російське керівництво, чи, все ж таки, воно готове піти далі і відверто говорити, засуджувати інші злочини сталінського режиму, зокрема і найбільший злочин — Голодомор 1932—1933 рр. Зараз важко спрогнозувати — це тактичний хід, чи Росія й надалі буде визнавати злочини тоталітарного режиму. Для мене, як для українця, історика, найбільш знаковим буде визнання Росією Голодомору. Це один з центральних пунктів, який покаже, чи справді російська влада готова до засудження сталінського тоталітарного минулого. Ще одним показовим моментом стане те, як будуть проходити святкування 9 травня в Москві. Адже вже зараз ми бачимо, що в цьому заході заплановано багато речей, які говорять про реабілітацією сталінізму, зокрема пропозиція Лужкова проводити святкування 9 травня з портретами Сталіна. Чому Польщі вдалося домогтися поступок з боку Росії, а нам ні? Справа в тому, що Польща практично з 1990 року організувала інформаційний і політичний тиск, практично в усіх російсько-польських переговорах це питання піднімалося. В самій Польщі теж була організована інформаційна компанія. Тоді, коли питання Голодомору на інформаційному і політичному рівні почало підніматися в Україні лише кілька років тому. Досвід Польщі має стати показовим, як треба відстоювати відновлення історичної пам’яті, як можна досягати успіху зі своїми сусідами, як домогтися серйозних поступок у питаннях минулого, тим паче, коли це стосується засудження злочинів тоталітарного режиму. В цьому повинні бути зацікавлені як українці, так і росіяни.
Володимир КОРСУНСЬКИЙ, головний редактор інтернет-видання «Грани.Ru»:
— Путін просто в черговий раз спробував словесно розмазати цю страшну трагедію. Про проблему Катині він уже говорив, коли був президентом Росії. Тут він уперше став навколішки поряд із Туском. Але далі почав розповідати всілякі страшилки про Сталіна, який нібито помстився за червоногвардійців. Знаєте, Сталін у своєму житті винищив стільки червоногвардійців, що ті 32 тис., які загинули з голоду в польському полоні, для нього ніщо.
Щирих вибачень чекати від Путіна просто безглуздо. В умовах кризи Росії доводиться контактувати з різними країнами, зокрема, й з Польщею. Зрозуміло, що для поляків це велика образа, що Росія досі ніяк не визнавала розстріли в Катині. Весь час виникають якісь відмовки, якісь спроби знайти пояснення. Жахливий, безжалісний розстріл для Польщі буде кровоточивою раною, доки Росія відверто не визнає цього факту. І не треба посилатися на двадцяті роки, на розстріляних червоноармійців. Росія досі відмовляється відкривати всі документи з цього питання й не оприлюднила імена злочинців, які віддавали накази розстрілювати польських офіцерів. Путін шукає можливостей співпраці з Польщею, але при цьому весь час прагне оббілити людей зі свого відомства. Адже фільм «Катинь» у Росії не пройшов. І лише перед самою зустріччю Путіна з Туском його прокрутили, тихенько, без гучних анонсів.
Ігор ЧУБАЙС, доктор філософських наук, директор Центру з вивчення Росії РУДН:
— У одному зі своїх прямих ефірів Путін як завжди відповідав на запитання росіян. Наприкінці розмови до нього надійшло запитання: «Як треба ставитися до Сталіна». Путін тоді сказав, що однозначно на це запитання відповісти не може, оскільки Сталін був фігурою суперечливою. І вся Росія отримала установку, що Сталіна засуджувати не можна. У Катині Путін різко негативно висловився про Сталіна. Тобто всередині країни в нього була одна позиція, а поза Росією — абсолютно інша.
Фільм «Катинь», який все-таки показали по російському телебаченню, дуже знаковий. Але вже через декілька днів на нашому телебаченні вже по-іншому інтерпретували ці події — нібито розстріли могли проводити й солдати Третього рейху.
Усе залежить від польських політиків — наскільки вони будуть принциповими, наскільки їх задовольнять відповіді, які вони отримали. Я, наприклад, не задоволений відповідями Путіна. Я наполягаю на тому, щоб був проведений суд над сталінським режимом, над усією радянською системою, адже без цього Росія не зможе нормально рухатися вперед. Адже злочини Сталіна в Катині — це лише ланка в цілому ланцюзі його злочинів. Був Голодомор, було багато репресій, зокрема й проти власного народу.
Чи варто Україні проявляти таку ж наполегливість у питанні визнання Голодомору, як Польща — в питанні визнання трагедії Катині? Безумовно, якби українські політики перейняли весь той досвід, який мають поляки. На мій погляд, ефективна не така тактика, коли поляки, добившись свого, заспокоюються й отримують дешевий газ. Ефективна така політика, коли ми всі разом засудимо злочини сталінського режиму, це допоможе й нам, і вам. «За нашу й вашу свободу» — так це має звучати.
Марія ПШЕЛОМЕЦЬ, автор і ведуча програми «Восток», Варшава:
— Вважаю, це поки що лише маленький крок, а не перелом. Зізнаюся, я не очікувала, що Путін вибачиться, й думаю, ніхто цього не очікував. Проте важливо, що він хоча б відвідав Катинь. Щоправда, при цьому він затопив польські жертви в океані жертв радянських. Мені, наприклад, дуже не сподобалося, що Путін на прес-конференції сказав, що Сталін нібито хотів помститися за радянських солдатів, які загинули в польських таборах. По-перше, вони померли від тифу й грипу. По-друге, тоді загинуло не 32 тис. осіб, а від 16 до 18 тис. І взагалі, як це можна порівнювати — полонених, які загинули від епідемії, й офіцерів, розстріляних за наказом радянської влади? Думаю, російська влада просто вирішила, що їй вигідно відвідати Катинь, аби поліпшити свій імідж. Але й для Польщі це теж непогано.
Володимир МАРЧУК, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Державного архіву Рівненської області:
— Поляки від росіян в особі Путіна хотіли почути «вибачте». В свою чергу, прем’єр-міністр Росії зробив жест не зовсім такий, якого від нього чекали — він не вважає, що теперішні росіяни повинні вибачатися за гріхи Сталіна. З його подачі стає ясно, що сучасні росіяни не мають відношення до тоталітарних репресій, оскільки постраждали і польський, і російський народи. Звичайно, для поляків Катинь — болюча тема. Присутність Путіна на меморіальному вшануванні жертв трагедії свідчить про прагнення змінити образ Росії в очах поляків, а також про значущу роль Польщі в міжнародній політиці. Це крок до залагодження історичних суперечностей і спосіб порозумітися. Проте, в цьому питанні важливо, якими будуть подальші кроки Росії. Адже оцінка тих подій залежить від часу опрацювання науковцями документації, яка є в архівах Російської Федерації. Я не знаю, чи задовольнила поляків така промова російського прем’єра, але по своїй суті вони терплячі максималісти, тому й надалі чекатимуть вибачень від Росії. Ситуація з українським Голодомором зовсім інша. Росія не та країна, що роздаватиме вибачення направо і наліво. Якби наша країна в зовнішній політиці займала інше місце, диктувала свої умови, — з нами б також рахувалися і йшли нам на поступки, але навряд чи таке можливо.
Леонід ЗАШКІЛЬНЯК, професор кафедри Центральної та Східної Європи, Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Тут є певний парадокс. З одного боку, кремлівське керівництво відхрещується від злочинів минулого, а з другого — продовжує лінію спадкоємності в організації й формуванні політичного простору, а найголовніше в формуванні великоросійської ідеології. Ця суперечність відчувається у всіх виступах російських очільників. Враховуючи попередні виступи керівників Росії щодо Голодомору, наврядчи ми дочекаємося вибачень. Оскільки, з одного боку, вони засуджують ці злочини, щоправда «розтягують» їх не лише на Україну, а й на Росію, тоді як це не відповідає дійсності, а з другого — вони говорять, що це не їх рук справа, тому провина лягає не на них, а на тодішніх керівників Радянського Союзу. Останні ж, значною мірою, не були росіянами — серед них були й грузини, і євреї, і українці, й інші національності. Найближчим часом ці парадокси, на жаль, будуть збережені.
