Гідність держави зрештою залежить від гідності особистостей, які її створюють.
Джон Стюарт Мілль, британський філософ, політичний економіст XIX століття

Пряма мова

8 липня, 2011 - 00:00

Звісно, навряд чи концерт Musica Liberat, який, нагадаємо, відбувся в Страсбурзі у вівторок, 5 липня, та зібрав на одній сцені великі імена сучасної класичної музики, спричинить звільнення Михайла Ходорковського та Платона Лебедєва. Втім, ми схильні вважати, що його ключове значення полягає все ж не в цьому, а, передусім, в поширенні атмосфери, гуманістичного ареалу. Що не кажіть, а концерт привернув увагу до явища несвободи та ще більш страшного явища — звички до несвободи. А те, що дійство транслювалося в телеефірі, подвоїло його цілком самодостатню цінність. Бо коли ж іще та за яких обставин до українських осель потраплять Арво Пярт, Гідон Кремер, Роман Кофман, Анатолій Кочерга...?

Подібні акції, що завдяки телебаченню стають надбанням широкої громадськості, — велика рідкість. Чому? З різних причин. Певною мірою це, мабуть, пов’язано з тим, що творчі люди, митці переважно дистанціюються від суспільно-політичних процесів.

Що ж рухало тими великими іменами, які все ж дали згоду на участь у концерті Musica Liberat? Передусім, «День» поцікавився точкою зору українських музикантів. Нам вдалося зв’язатися з видатним диригентом Романом Кофманом, а в останній момент — із всесвітньовідомим басом Анатолієм Кочергою.

Роман КОФМАН: Концерт Musica Liberat для мене — рух душі

— Творчі люди часто вважають за краще дистанціюватися від політики. Чому ви вирішили взяти участь в концерті Musica Liberat, адже він теж в деякому розумінні був своєрідною політичною акцією?

— Я і зараз вважаю, що люди мистецтва не повинні ані втручатися в політику, ані самі займатися нею. Всі відомі мені походи людей мистецтва в політику закінчувалися невдачею.

Як згадана вами акція — а насправді це був концерт, так і моя в ньому участь до політики не має жодного стосунку. Тому що всі уряди, в тому числі і російський, і американський, і англійський, і китайський, стверджують, що суди в їхніх країнах абсолютно незалежні й судять лише за законами юстиції, а до влади не мають ані найменшого стосунку. Можливо, вони й мають рацію. В цьому випадку вони не мають ображатися і перейматися проявами співчуття відносно засуджених. Ображаючись, влада мимоволі зізнається в причетності до судочинства.

— Організатори заявляли, що їхня мета — звільнення Ходорковського й Лебедєва. Але склалося враження, що цей концерт протистоїть значно глобальнішим речам — руйнуванню загальнолюдської системи цінностей...

— На жаль, я не знайомий із заявами організаторів. З іще більшем жалем змушений сказати: не думаю, що загальнолюдські цінності ще можна врятувати.

Я мав справу з людьми, які складали безпосередньо програму концерту.

Крім того, цей концерт мав добродійні наміри — зібрати кошти на допомогу ліцею для знедолених дітей, який утримують батьки Ходорковського. Думаю, що вже однієї цієї мети було б достатньо для участі в концерті.

— Отже, для вас це, перш за все, можливість взяти участь у благодійності?

— Не лише. В Росії, як ні в якій іншій країні, споконвіку існувала традиція співчуття засудженим. Ми всі знаємо історію про те, як до Володимирського тракту, по якому вели ув’язнених у кайданах, люди виносили хліб, осіняли їх хрестом, співчували їм — нехай навіть знаючи при цьому, що ці арештанти засуджені за тяжкі злочини. Такою є вікова російська традиція. І концерт у Страсбурзі для мене — такий самий рух душі.

Щодо Ходорковського, то деталі справи мені невідомі й нецікаві. Я знаю, що молода, тямуща, працездатна людина позбавлена волі. Мені його шкода. І якщо хто-небудь йому перекаже, що такий-то й такий-то вклав частину свого скромного мистецтва в цей концерт і якщо йому це полегшить хоча би один день із тих років, які він має провести в ув’язненні, то мені цього досить.

Мені чужий будь-який пафос, і, повторюю, я не вірю, що якийсь концерт, і тим більше мітинг, може запобігти руйнуванню загальнолюдських цінностей, але якщо людські душі ще здатні відгукуватися на чужий біль, значить, кінець світу настане нескоро. 

Анатолій КОЧЕРГА: Класика завжди лікувала людей — і в часи політичних репресій, і в мирні часи

— Musica Liberat — це була, звісно, знаменита подія і в музичному житті, і в культурному, але не тільки... Доволі часто творчі люди, які, так би мовити, мають справу із вищими сферами, надають перевагу тому, аби дистанціюватися від суспільно-політичних реалій і процесів. З яких міркувань особисто ви взяли участь у згаданому концерті?

— Перш за все, через те що мене в Україні, а особливо в моєму рідному Києві, забули назавжди. Не знаю, чи це заполітизовано, чи сплановано, швидше за все — і те, й інше. Мені запропонували взяти участь у такому концерті в такій компанії, що тільки божевільний міг відмовити собі в задоволенні виступити в концерті з таким складом. До того ж, у Страсбурзі, поруч із Європейським Судом із прав людини, ще й на честь таких знаменних людей. Я вважаю, що у в’язницях мусять сидіти бандити, а не люди, які надавали реальну допомогу, в тому числі фінансову, своїй державі, і через якісь політичні мотиви інших амбітних людей сіли за ѓрати. За що вони сидять? Ще й такий термін. Щось подібне зараз відбувається і в Україні, на Печерську. Я чув про це. Я ніколи не був ні в яких опозиціях, в ніяких фронтах не брав участі, але в такі знаменні дати і за такої ситуації мій голос мовчати не може.

— Анатолію Івановичу, у нас склалося враження, що цей концерт був не лише на підтримку Ходорковського і Лебєдєва, тобто конкретних людей, а швидше став на захист якихось глобальних речей, загальнолюдських цінностей. Ви це також відчули?

— У відповідь я можу просто зачитати афішу концерту «Музика свободи». «Це благодійний концерт на захист прав людини в Росії, усі кошти, зібрані під час концерту, підуть на потреби ліцею «Подмосковный». Ось учасники концерту: Роман Кофман, Марта Аргеріх, Євген Кісін, Гідон Кремер, «Камерата-Балтика», Міша Майський, лауреат Нобелівської премії миру, професор Елі Візель, колишній президент Литви Вітаутас Ландсбергіс. Хіба ці видатні імена не говорять самі за себе? Я вам назвав прізвища, від яких мало не здасться, як то кажуть. Але у моєму рідному Києві це мало кого хвилює та цікавить.

— Якщо говорити про високе мистецтво і про пострадянський простір, у рамках якого ми дуже часто бачимо прояви того, що соціологи та політологи називають сталінізмом, то чи може високе мистецтво якимось чином впливати на цю прикру ситуацію?

— Воно може хвилювати та зачіпати за душу людей справді глибоко культурних та інтелігентних. У це я свято вірю. Я кажу це не для пафосу, а тому, що переконаний: класика завжди лікувала людей і в шпиталях, і в часи політичних репресій, і в мирні часи. Саме на цій музиці треба виховувати наступні покоління. Власне, це єдине, що може виховати в людині стриманість, совість, душу. Я в це вірю. До речі, в листопаді я буду в Києві, на фестивалі «Сходи до неба». Саме тому, що вважаю: людям потрібне саме таке мистецтво. Справді, такі слова, така музика, яка звучала того вечора зі сцени від таких людей, здатна врятувати душі, врятувати нашу культуру й нашу країну. Адже наша країна — це не тільки чуби, шаровари та електрогітари.

— Ви, мабуть, спілкувалися із глядачами та слухачами після концерту. Які в них були враження?

— Це було щось неймовірне. Весь зал виходив дякувати. Я на таке не очікував. До речі, якраз того вечора у Страсбурзі було засідання парламенту. Воно тривало до 18.00, а концерт розпочався о 20.30. Та, на жаль, жодного українця, який брав участь у тому засіданні, на концерті не було.

Марія ТОМАК, «День»

Піаніст Євгеній Кісін — про концерт «Музика Свободи»

Один із класичних музикантів, які беруть участь у концерті «Музика Свободи», — піаніст Євгеній Кісін розповів «Радіо «Свобода»:

— Взяти участь у концерті мене попросила Олена Дорден-Сміт. Я, звичайно ж, погодився — від таких прохань не відмовляються. Як і всі інші учасники цього концерту — Гідон Кремер та його оркестр, Марта Аргеріх, Міша Майський, Анатолій Кочерга, Роман Кофман, я став шукати вільні дати у наших загальних розкладах. І на щастя, ми знайшли цю дату.

— Цей концерт може якось вплинути на долю Михайла Ходорковського та інших людей, на підтримку яких ви виступаєте?

— Дуже на це сподіваюся, тому й беру участь. Звичайно, одного концерту для цього не досить. Але головна мета нашого концерту — привернути увагу якомога більшої кількості людей до долі Ходорковського й Лебедєва. Як європейських політиків, так і простих громадян. Сподіваємося, що наша акція буде першою з багатьох такого штибу. Чим більше їх буде, тим вищі шанси на те, що вони зможуть вплинути на долю несправедливо засуджених.

— Чому Ходорковський сидить у в’язниці? Вам це зрозуміло?

— Для людей мого кола це питання завжди було зрозуміле. Ми знаємо, що в Росії з усіх численних олігархів переслідують лише тих, хто намагався протистояти владі. Якщо під час першого процесу деякі розсудливі люди вважали, що могла бути якась правда у звинуваченнях у шахрайстві й ухиленні від сплати податків, то, по-моєму, абсурдність звинувачення повторного — у розкраданні мільйонів тонн нафти у самих себе, очевидна будь-якій розсудливій людині.

— Одна з причин, з якої концерт проводиться у Страсбурзі, як пояснюють його організатори, те, що це місто є своєрідним європейським центром боротьби за права людини. Проте чи не було у вас й у інших учасників концерту ідеї провести такий концерт у Росії — у Москві або Петербурзі?

— Це вже питання не до мене, а до тих, хто живе в Росії. Я не знаю, чи проходять у Росії подібні заходи, тому не можу судити — чи можливі вони. Але ви маєте рацію: вибір місця для нашого концерту був пов’язаний саме з тим, що у Страсбурзі знаходиться Європейський суд, де зараз розглядається справа Ходорковського і Лебедєва.

— Чому зупинилися саме на тих номерах, які представлені у концерті?

— Цей вибір репертуару — суто музичний. Я завжди ѓрунтуюся лише на тому, що краще буде звучати в даній ситуації, у даній програмі. Тому граю друге скерцо Шопена. Потім з Мартою Аргеріх — варіації Лютославського на тему Паганіні для двох фортепіано, а потім з Мішею Майським — третю частину віолончельної сонати Рахманінова.

— Музика здатна передавати суспільні, політичні настрої?

— Безумовно. Саме такою є музика Шостаковича, багато його творів. Зараз це ні для кого не є секретом. Арво Пярт присвятив свою останню симфонію Ходорковському. І, більш того, наскільки я знаю, навіть написав її спеціально на його честь.

— Наскільки відомо, у програмі концерту і фортепіанне тріо Шостаковича. А вам взагалі близька така політично забарвлена музика?

— Ця ідея мені, безумовно, близька. Все залежить від конкретного твору. Моє ставлення до музики, як до такої, завжди визначається лише її якістю.

— А якби вам запропонували зіграти для одного Михайла Ходорковського все, що завгодно з вашого репертуару, що б вибрали?

— У мене немає таких асоціацій. Я б запитав у нього, що він хоче послухати. 

Андрій ШАРИЙ, www.svobodanews.ru
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ